ПІЄЛОНЕФРИТ: з хворобою нирок не жартують
За даними ВООЗ, серед усіх захворювань нирок пієлонефрит за частотою діагностики посідає перше місце. Часто латентний перебіг ускладнює діагностику – в 30-50% випадків встановлюють помилковий діагноз. А в зв’язку зі зростаючою резистентністю мікроорганізмів до ліків терапія захворювання ускладнена. Тому сьогодні пієлонефрит є однією з основних причин розвитку хронічної ниркової недостатності і важкого гіпертензійного синдрому
Що таке пієлонефрит?
Під цим терміном розуміють неспецифічне запалення структур нирки (миски, чашечки, ниркової паренхіми). За характером перебігу його поділяють на гострий і хронічний, первинний і вторинний. Ускладненим вважається пієлонефрит, який розвинувся на фоні інших захворювань (сечокам’яної хвороби, пухлин сечових шляхів, цукрового діабету та ін.).
Найчастіше збудником запалення в нирках є кишкова паличка, рідше – інші грамнегативні мікроби, стафілококи і ентерококи. У третини хворих пієлонефрит спричинений поєднанням інфекційних агентів (наприклад, кишкова паличка і ентерокок – комбінація, що найбільш часто зустрічається).
Мікроби проникають в нирку двома шляхами. Перший, висхідний по сечових шляхах (найбільш поширений). Бактерії з сечового міхура потрапляють в сечовід, потім – в ниркову миску і паренхіму. Другий шлях – гематогенний, коли бактерії з будь-якого вогнища інфекції з кров’ю потрапляють в нирки, де «запускають» процес запалення. Необхідною умовою при гематогенному шляху передачі інфекції є знижена реактивність організму.
Під прицілом – молоді жінки
Хвороба вражає переважно представниць жіночої статі. У дівчаток у віці від 2 до 15 років пієлонефрит відзначають в 6 разів частіше, ніж у хлопчиків, що обумовлено особливостями анатомічної будови жіночих сечових шляхів (коротка і широка уретра, яка полегшує проникнення висхідної інфекції), ендокринологічним фоном і більш частими запальними захворюваннями статевих органів. У жінок нирки найбільш уразливі в період початку статевого життя, вагітності, пологів або при проведенні абортів. Фактором ризику розвитку пієлонефриту є також використання внутрішньоматкових контрацептивів.
У літньому віці слабку стать поступово починають «наздоганяти» чоловіки, у яких основним провокуючим фактором стає аденома передміхурової залози.
Нефрологи виділяють і інші причини захворювання: аномалія розвитку сечових шляхів, їх обструкція через конкременти, звуження, пухлина або порушення роботи сечового міхура внаслідок паралічу. Пієлонефрит спричиняє порушення обміну речовин, зневоднення, різні інструментальні дослідження і операції на нирках і сечовому міхурі, а також тривалий прийом анальгетиків і кортикостероїдів. Не останню роль відіграють хронічні і простудні захворювання, переохолодження.
Порушення сечовипускання – не єдина ознака
Гострий пієлонефрит характеризується трьома основними симптомами: ознобом, болем у попереку та порушенням сечовипускання (дизурією). Підвищення температури тіла до 38-40 ° С супроводжується сильною інтоксикацією: головним болем, слабкістю, нудотою і навіть блюванням. Крім того, пацієнти скаржаться на часті позиви до сечовипускання і біль в попереку ниючого характеру, що підсилюється при зміні положення тіла. Інтенсивність хворобливих відчуттів різна – від слабо виражених до нестерпних. Локалізація болю залежить від локалізації запального процесу, для гострого перебігу характерно одностороннє ураження нирок.
Іноді захворювання протікає приховано, проявляється лише незначним почастішанням сечовипускання, а згодом набуває хронічного перебігу.
Клініцисти виділяють п’ять основних форм хронічного пієлонефриту: латентну, рецидивна, гіпертензивну, анемічну і азотемічну. Перша спостерігається в 15-20% випадків. Для неї характерні легке нездужання, підвищена стомлюваність, періодичне підвищення температури тіла до субфебрильних значень та тягнучий біль у попереку.
Рецидивна форма зустрічається в 80% випадків. Вона характеризується чергуванням загострень і ремісій. У період загострення хворі скаржаться на стійку субфебрильну температуру тіла, дизурію, біль у попереку. Надалі, під час прогресування захворювання, на перший план виходять гіпертензивний, анемічний або азотемічний синдром. Слід зазначити, що ниркову гіпертензію нерідко помилково приймають за артеріальну через подібність симптомів: головний біль та біль у серці, підвищення артеріального тиску, порушення зору.
Азотемія тривалий час може не проявлятися, і в більшості випадків першими її симптомами стають ознаки ниркової недостатності.
До речі, якщо гострий пієлонефрит при правильному лікуванні майже завжди закінчується одужанням, то хронічне ураження нирок нерідко призводить до інвалідності і загибелі хворого.
Комплексна терапія – складова успіху
Комплексне лікування, що включає питний режим, спеціальну дієту, використання антибактеріальних засобів і фітотерапевтичних препаратів – необхідна умова, при виконанні якої можна досягти одужання. При гострому пієлонефриті мета терапії – не допустити переходу хвороби в хронічну форму, а при хронічному – усунути запалення і попередити часті рецидиви захворювання.
Основна роль в лікуванні пієлонефриту відводитися антибіотикам. Сьогодні фахівці рекомендують використовувати сучасні препарати – фторхінолони або ß-лактами, призначають і цефалоспорини (III і IV покоління), напівсинтетичні пеніциліни, монобактами, пенеми. Зберігають свої позиції також аміноглікозиди, як і раніше ефективні сучасні тетрациклін і макроліди.
Терапія хронічного пієлонефриту в стадії загострення схожа з такою гострого пієлонефриту, тільки до антибактеріальних препаратів додають уросептики. На даний час перевагу надають ко-тримоксазолу, триметроприму, нітрофурантоїну, похідним нілідиксовой або піпемідиновой кислоти тощо. В період ремісії нефрологи обмежуються короткими 7-10-денними курсами антибіотикотерапії, в проміжках між якими хворим рекомендують лікування травами. Людям похилого віку протимікробні препарати з метою профілактики загострень не призначають через високий ризик побічних ефектів при їх застосуванні.
Якщо консервативна терапія неефективна, і стан хворого погіршується, показано оперативне лікування. Хірургічне втручання необхідне при сечокам’яній хворобі, спайках сечоводів (при порушенні відтоку сечі), гнійних формах пієлонефриту (наприклад, карбункул нирки). Мета операції – зупинити прогресування гнійного процесу в ураженому органі, запобігти його розвитку в здоровій нирці, відновити відтік сечі по сечових шляхах.
При своєчасному і правильному лікуванні, профілактиці загострень пієлонефриту одужують навіть пацієнти з хронічним запаленням. Критерієм вилікування є відсутність рецидивів захворювання і нормальні показники лабораторних досліджень сечі протягом 3 років. При сучасному рівні розвитку медицини повне позбавлення від пієлонефриту є цілком реальним.
