По обидва боки Дніпра
Друга половина XVII і початок XVIII ст. видалися надзвичайно важкими для українського народу. Київ та Лівобережжя увійшли до складу Росії, Правобережжя та Західна Україна були під владою поляків, Буковина – під турецьким ярмом, а Закарпаття – під гнітом угорських феодалів. Панівний клас зовсім не дбав про розвиток медицини. У Речі Посполитій, зокрема. рівень медичного обслуговування населення був такий, що „…всякий, хто хотів, … міг бути лікарем, … лікував, відкривав аптеку, готував ліки – без найменшої перед ким-небудь відповідальності”
На кінець XVII ст. західноукраїнські міста зберегли своє значення медичних центрів. Так, у Перемишлі існували 2 приватні та 2 монастирські аптеки, але після приєднання Галичини до Австрії монастирські аптеки закрили. У Жовкві була одна приватна аптека, у Львові, крім кількох приватних аптек, існувала аптека домініканців, а у другій половині XVIII ст. з’явилася аптека єзуїтів, які утримували аптеки також у Станіславі, Перемишлі, Коросно та Ярославі.
У другій половині XVIII ст. Львів перетворився на найзначніший медичний і аптечний центр східної Галичини. У місті існував цех хірургів-цирульників, практикувало 7 лікарів та 24 нецехові цирульники. Ліки виготовляли в 7 аптеках, з яких 5 були світськими та 2 – монастирськими. У невеликих медичних центрах східної Галичини – Сокалі, Бродах, Ярославі, Замості, Самборі, Заліщиках та Городенці – було по одній приватній аптеці та, окрім цирульників, практикувало по одному лікарю. У Західній Україні аптеки існували не тільки у містах, а й при маєтках великих поміщиків, де були надворні лікарі і цирульники. Тому такі аптеки також називали надворними.
На Холмщині відомо лише про одну аптеку у Красному Ставі, яку відкрив холмський католицький єпископ на підставі королівського привілею 1782 р. На Буковині медичний центр у Чернівцях з’явився лише після її приєднання до Австрії (1774). Першу приватну аптеку там відкрив у 1785 р. Матіас Вінклер.
Зовсім інша ситуація спостерігалася на Правобережній Україні. Якщо до першої половини XVIII ст. там було чимало медичних центрів і діяли приватні аптеки, то внаслідок військових спустошень під час війни з Польщею (1648 – 1654) вони припинили своє існування аж до другої половини XVIII ст.
Медична система Богдана Хмельницького
Богдан Хмельницький запровадив на Україні першу державну систему медичного обслуговування, проте вона не сприяла розвиткові аптечної справи, оскільки опиралася на цирульників. Напіввійськова система, спрямована насамперед на обслуговування козацької старшини, була пристосована до запровадженого після Зборівського договору 1649 р. адміністративно-територіального поділу України на 16 полків. Осередком кожного полку вважалося полкове місто, а осередок Чигиринського полку – гетьманською резиденцією.
Медичне обслуговування хворих та поранених на території полку покладалося на полкового цирульника, який за тогочасним звичаєм сам готував ліки. В універсалі Б. Хмельницького (1657) згадується „Іван цирульник полковий військовий”, який постійно перебував у Києві. Загалом, першу допомогу пораненим козакам надавали на полі бою самі козаки, а потім перевозили їх до міста на лікування.
Гетьманська резиденція Чигирин була великим медичним осередком ще до реформи Б. Хмельницького. Після перемоги козацького війська над Польщею під Зборовим при дворі Б. Хмельницького в Чигирині, крім гетьманського лейб-лікаря практикували хірург та цирульник. Без сумніву, там повинна була діяти й аптека. За якийсь час медичні осередки з Правобережжя переміщаються на Лівобережжя, де створювалися кращі умови для суспільно-економічного та культурного розвитку України. Оскільки система охорони здоров’я була спрямована лише на феодальну верхівку – гетьмана й козацьку старшину, – лікарі, аптекарські склади і аптеки розміщувалися у військово-адміністративних центрах: Батурині, Києві, Глухові, Лубнах. Так, у 1675 р. на клопотання гетьмана Самойловича до його резиденції у Батурині надіслали з Москви лікаря Василя Подуруєва з ліками на суму 112 крб. Це й стало початком заснування Батуринської аптеки при гетьманському лейб-медику. Батурин залишався медичним осередком до 1708 р.
Першу державну аптеку Аптекарський приказ відкрив у 1706 р. в Глухові, який після зруйнування у 1708 р. Батурина став гетьманською резиденцією та місцем перебування найвищих урядових установ – Генеральної військової канцелярії, Генерального суду та ін. Через те, що обраний у 1708 р. гетьманом Іван Скоропадський часто нездужав, при гетьманському дворі служив лейб-медиком „пан Полторацький анатоміст” та існувала аптека.
З 30-х років XVIII ст. генеральна козацька старшина у Глухові почала приділяти більше уваги медичному обслуговуванню. У документах того часу харківський професор В.Д. Отамановський знайшов записи про наказ „давати з скарбу військового на доктора, лікаря й аптеку по 600 крб.”. Якраз тоді відомий на Лівобережжі доктор Бок прибув до Глухова на посаду лікаря при Генеральній військовій канцелярії. На свої кошти він утримував фельдшера й домову аптеку.
За традиціями медицини феодального періоду фельдшер-фармацевт жив у доктора Бока майже в якості прислужника. Приготувавши під його наглядом ліки, фельдшер розносив їх пацієнтам додому, водночас виконуючи призначені доктором процедури: кровопускання, клізми, припікання, прикладання пластирів. Фельдшер Готфрід Ліпман поскаржився гетьману К. Розумовському, що Бок не заплатив йому за 8 місяців роботи та не дав „пристойного атестата”. На що Бок відповів, немовби Ліпман „…дерзостно и нечесно поступал, медикаменти с аптеки моей без ведома моего в сторону продавал”.
Доктор Бок у 30-50-х роках у Глухові мав велику медичну практику серед багатої козацької старшини, а його дружина – „докторша Бок”, або просто „Бокша” – практикувала як лікар дитячих та жіночих хвороб. Також у місті працювало ще кілька лікарів, у тому числі виписані з Франції. Таким чином у Глухові визрівали умови для відкриття приватної аптеки.
Відомо, що першу приватну аптеку відкрив у 1743 р. у Глухові Я. Маркович разом з власником московської аптеки Казіміром Мейєром. На підставі контракту вони вклали у справу 2303 крб. 48 коп., а Мейєр ще перед тим надіслав з Москви аптеку. Управляв нею спершу провізор Герман Ліндрот, а потім провізор Фішер.
Однак від продажу медикаментів за цілий рік вони одержали тільки 758 крб. 75 коп., тоді як провізорові за контрактом треба було платити перший рік 80 крб., другий – 90, третій – 100 крб. Малий прибуток не задовольняв Мейєра, і він запропонував Марковичу докласти грошей та організувати при аптеці виробництво цукерок і продаж вина. Проте Маркович не погодився перетворити аптеку на комерційне підприємство. Тоді Мейєр відмовився від контракту і забажав передати свою частину аптеки й привілей на її утримання провізору Ліндроту. Аж тут несподівано з’ясувалося, що дозвіл на утримання в Глухові аптеки Медична канцелярія видала доктору Боку.
Втім, Боку було важко боротися з Я. Марковичем, одним з найбагатших та найвпливовіших представників козацької генеральної старшини. Маркович вважався одним з найосвіченіших людей на тогочасній Україні. Скінчивши Братську академію у Києві, він добре знав латинську й польську мови, мав чималу медично-фармацевтичну бібліотеку й домову аптеку, добре знав практичну фармацію й сам готував еліксири. Володіючи німецькою і французькою мовами, він налагодив зв’язки у Москві й Петербурзі, а в гетьманському палаці у Глухові бував на всіх обідах, бенкетах і театральних виставах.
У 1751 р. Мейєр одержав гетьманський універсал на право утримування аптеки в майбутній гетьманській резиденції Батурині. Цей універсал гарантував, що його заклад буде єдиною приватною аптекою на Україні „по обох сторонах Дніпра”, натомість дозвіл для доктора Бока анулювався. У 1751 р. Мейєр відновив діяльність глухівської аптеки, управителем якої призначив провізора Беттігера. За рік він продав аптеку Беттігеру, а сам повернувся до Москви. У цей період глухівська аптека дуже потерпала від конкуренції лікарів. Медична канцелярія не дозволяла доктору Боку продавати пацієнтам ліки зі своєї домової аптеки. А на клопотання аптекарів Мейєра і Беттігера гетьманські універсали 1751 та 1752 рр. заборонили глухівським лікарям відпускати ліки пацієнтам та наказували їх брати лише з аптеки.
Попри те, доктор Бок продовжував відпускати ліки, бо, за його словами, „…чимало медикаментів він (Беттігер) продає дорожче, ніж я”.
Після ліквідації у 1764 р. гетьманства у Глухові було створено Малоросійську колегію під керівництвом графа П. Румянцева. Батуринська аптека одразу втратила щорічну субсидію та місцеву клієнтуру, і тому її знову повернули до Глухова. Очевидно, Румянцев створив для існування аптеки добрі умови, бо, побувавши там у 1774 р., академік Гільденштедт писав: „До найголовніших будинків у місті належить … аптека. Власником аптеки є приватна особа – Моріц Вільгельм Шрейбер”.
Підготувала Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик”, №7-8, 2007
