По три ночі без сну
Ветеран фармації, фармацевт Галина Никифорівна Волощук у професії 46 років. Весь цей час вона працює на одному місці, у рідній ЦРА № 12 міста Хуст
Галина Никифорівна за походженням росіянка, родом зі станції Копйово Красноярського краю. Сільська аптека змалечку приваблювала дівчинку незвичними запахами і стерильною чистотою. Тоді їй здавалося, що фармацевти живуть особливим, невідомим для інших життям. Так у невеликій сільській аптеці народилася велика мрія — стати аптекарем.
У 1965 р. Галина закінчила фармацевтичне відділення Красноярського медичного училища. Раз на десять років навчальний заклад пропонував своїм випускникам всесоюзний розподіл. Республіку і навіть місто роботи можна було вибрати на власний розсуд. Галині хотілося тепла і фруктів, тож вирішила поїхати в Україну. А у Києві їй зробили воістину «царську» пропозицію — їхати у Закарпаття, от де сонця і винограду матимете досхочу.
Галина Никифорівна досі шкодує, що ЦРА № 12 не вдалося зберегти такою, якою вона побачила її вперше у 1965 р. Музей, а не аптека. Дерев’яні меблі, сходи, стелажі зі ступками та старовинним скляним посудом, вікна з жалюзі аж до підлоги, величезний термометр біля входу. До Другої світової аптека була у приватній власності, потім заклад націоналізували.
Перша посада молодого спеціаліста — асистент, обов’язки — виготовлення екстемпоральних і стерильних ліків. У 60-х тільки близько 20% медикаментів були готовими лікарськими формами, а відділ, де їх відпускали, називався ручним. Через цей відділ також реалізовували лікарські трави і предмети догляду за хворими. Усе інше виготовлялося в аптеці, зокрема, майже всі засоби, які застосовували у педіатричній і психіатричній практиці. По п’ять асистентів працювали у дві зміни кожного дня. Фахівці грамотні, ерудовані, неконфліктні. «Хоча працювати було фізично важко, на роботу ми йшли як на свято», — без тіні іронії зауважує Галина Никифорівна.
У ті часи було мало спеціалізованої літератури, тому всі намагалися отримати на курсах підвищення кваліфікації якомога більше нової інформації. Велике значення мала й самоосвіта. Раз на тиждень в аптеці відбувалися заняття фармгуртка, і подія ця не була формальною.
За обсягами виготовлення та товарообороту ЦРА № 12 завжди належала до аптек першої категорії. Тут за день виготовляли тисячі одиниць лікарських засобів: порошки, мазі, суспензії, краплі, розчини. Потім їх фасували, на кожну пляшечку і порошок наклеювали заздалегідь підготовлену етикетку, звіряли з рецептом. Ліки, виготовлені асистентом, обов’язково перевіряв провізор-аналітик. На зворотному боці рецепта був так званий письмовий контроль: занотовувалися використані речовини і дози. Також на рецепті зазначали час, на який препарат мав бути виготовлений. Аптекарі намагалися чітко дотримуватися регламенту, аби зайвий раз не збурювати хворих.
Через три роки Галину перевели у рецептурний відділ на посаду рецептаря-контролера. Тепер їй належало приймати, перевіряти й оформлювати рецепти для передачі в асистентську. Скільки ж інформації треба було зберігати в пам’яті!
Щоліта провізори і фармацевти брали участь у заготівлі лікарської сировини і приймали її від населення. Заготовляли подорожник, шипшину, липу, м’яту. Гори і долини Закарпаття щедро дарували людям своє багатство. В аптеці сировину сортували, висушували, а потім або фасували окремо, або готували суміші. По лікарських рослинних засобах велися спеціальні контрольні зошити.
Позаяк ЦРА № 12 була цілодобовим аптечним закладом, на долю аптекарів випадали часті нічні чергування. Щоб зробити їх економічно вигідними, планували собі по три чергування поспіль. «Не думайте, що вночі нам вдавалося спати, — пригадує Галина Никифорівна. — Це були стовідсотково робочі ночі. Працівниці перевіряли відпуск лікарських засобів за безкоштовними рецептами. А тоді таких було дуже багато. Безкоштовно ліки відпускалися дітям до трьох років, хворим на туберкульоз, діабет. Вночі переганяли воду для виготовлення ліків, якої повинно було вистачити на весь робочий день.
В аптеці заправлялися кисневі подушки, за якими сюди приїжджали з лікарень. Через аптечний пункт прокату їх видавали відвідувачам для тимчасового користування. Напрокат можна було взяти предмети догляду за хворими, милиці, банки».
У 1967 р. Г. Волощук вступила на заочне відділення Ленінградського хіміко-технологічного інституту. Проте, закінчивши два курси, змушена була покинути навчання. Двійко дітей і чоловік потребували її уваги і турботи.
У 70-х аптеку модернізували. Галину Никифорівну призначили завідувачкою відділу готових лікарських форм, де вона працює й донині. Давно можна було б піти на заслужений відпочинок, але життя без улюбленої роботи, колег та аптеки навряд чи назвеш повноцінним. Тепер її називають першостільником. Тож найдосвідченіший в ЦРА № 12 фармацевт залюбки передає свій професійний досвід студентам-практикантам.
Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик” #03′ 2012
