Про що розповідають назви ліків
Багато хто з відвідувачів аптеки, купуючи ліки, навіть не спромоглися зазирнути у рецепт, виписаний лікарем для хворого, оскільки не вважають себе компетентними у цьому питанні, й просто пред’являють його фармацевту. А між тим навіть елементарні знання щодо існуючої класифікації назв ліків у певних випадках можуть стати у нагоді
Відповідно до міжнародних норм
Як відомо, кожний лікарський засіб має кілька назв: хімічну, міжнародну та торгову (комерційну).
Хімічна назва вказує на те, з яких атомів складається лікарський засіб, або відображає його молекулярну будову. Вона точно описує препарат, але часто-густо є занадто складною для широкого застосування, за виключенням деяких простих неорганічних сполучень.
Міжнародна назва затверджується офіційними органами й застосовується в національній та міжнародній довідковій літературі.
Торгові (комерційні) назви можна розподілити на такі, що присвоєні винахідником, та такі, що названі фірмою-виробником і є їхньою власністю. Такі назви мають бути короткими, простими й легкими для запам’ятовування, аби споживачі могли відразу знайти цей препарат після його призначення лікарем.
Міжнародні норми потребують, щоб відтворені версії лікарських засобів мали ті самі активні компоненти, що й оригінал, а їхня дія на організм проявлялася з тією самою швидкістю та силою. Виробник відтвореної версії може присвоїти такому засобу свою торгову назву, якщо вважає її більш привабливою. Вдала назва може навіть сприяти збільшенню обсягу реалізації лікарського препарату.
Зазвичай на упаковці засобу вказують його торгову й міжнародну назви. Якщо до складу лікарського засобу входять кілька компонентів, то на упаковці замість міжнародної назви наводять його інгредієнти.
Генеричні назви: щоб зменшити ймовірність помилки
На різних етапах розвитку фармакології існували різноманітні підходи до класифікації ліків. Сучасні системи не є ані виключними, ані ієрархічними. Будь-який лікарський засіб може бути віднесеним одночасно до кількох класів.
Усі ліки, які можна придбати в аптеці тільки за рецептом лікаря, а також ті, що відпускаються без рецепта, мають так звані генеричні назви, одна з яких значиться в Національній фармакопеї. Перші фармакопеї являли собою книги, що містили відомості про ліки із вказанням джерел одержання (тваринних або рослинних) цих ліків, способів їхнього екстрагування, а також описання хімічних або біологічних методів визначення біологічної активності.
Наприклад, анальгін — відомий представник групи знеболювальних препаратів — отримав свою назву завдяки древньогрецькому слову «алгос» — біль, з якого взяли корінь «алг» й до нього додали приставку «а(ан)», тобто заперечення. Отже, назва «анальгін» означає «відсутність болю»
Нині фармакопеї містять відомості щодо генеричних ліків, але іноді назви одних й тих самих препаратів у фармакопеях різних країн світу можуть суттєво відрізнятися. Так, наприклад, альфа-адреноміметик у США має назви норепінефрин та левартеренол, які, до речі, застосовує і ВООЗ, а той самий препарат у Європі, включаючи Велику Британію, носить назву норадреналін. Подібних прикладів існує певна кількість, тому між Європейським Союзом, Японією та США нині проводиться відповідна робота щодо гармонізації при виборі генеричних найменувань, й останнім часом у назвах ліків все частіше застосовують спільні корені та закінчення, які складають засіб класифікації. Наприклад:
– олол — для багатьох антагоністів бета-адренорецепторів;
– дипін — для типу блокаторів Са2+-каналів, котрі за хімічною будовою є дигідропіридинами;
– тилід — для блокаторів К+-каналів.
Торгові назви захищено законом про авторські права, зазвичай вони легко запам’ятовуються, але не є засобом класифікації. Використання генеричних найменувань спрощує процедуру виписування рецептів або призначення ліків й зменшує ймовірність помилки. У багатьох країнах застосування генеричного найменування у рецепті дає можливість фармацевту право відпускати лікарський засіб за найнижчою ціною.
Українські реалії
В Україні наказом МОЗ передбачено, що в рецепті має бути вказана міжнародна непатентована назва лікарського засобу. Торгову назву вказують, якщо:
- лікарський засіб не має міжнародної непатентованої назви;
- належить до подібних біологічних ліків (біосимілярів);
- відпускається на пільгових умовах або безоплатно;
- підлягає предметно-кількісному обліку.
Читайте також: Почему организм привыкает к лекарственным средствам и можно ли с этим бороться?
Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Стаття 78-1. Обмеження, встановлені для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності) фармацевтичні працівники, здійснюючи свою професійну діяльність, на вимогу споживача під час реалізації (відпуску) лікарських засобів мають надавати достовірну інформацію про наявність у даному аптечному закладі ліків з такою самою діючою речовиною (за міжнародною непатентованою назвою), формою відпуску та дозуванням, а також інформацію про наявність таких ліків за нижчою ціною. Отже, на сьогодні пацієнт має можливість обрати в аптеці серед кількох лікарських засобів із однією й тією самою міжнародною непатентованою назвою, однаковими властивостями, формою випуску та дозуванням препарат за прийнятною для нього ціною.
Назви ліків – «клондайк» для допитливих
Щодо історії походження назв багатьох лікарських засобів, то для допитливих це — справжній «клондайк» з підвищення ерудиції, адже ті елементи, які утворюють слова — назви ліків, є переважно хімічними, анатомічними та іншими термінами, здебільшого латинського та древньогрецького походження. Так, наприклад, анальгін — відомий представник групи знеболювальних препаратів — отримав свою назву завдяки древньогрецькому слову «алгос» — біль, з якого взяли корінь «алг» й до нього додали приставку «а(ан)», тобто заперечення. Отже, назва «анальгін» означає «відсутність болю». Подібним чином отримали свої назви такі популярні препарати групи знеболювальних засобів, як пенталгін, седалгін, баралгін.
Кожний сучасний автор винайденого ним лікарського засобу при оформленні патенту на винахід має право надати новому препарату своє ім’я або навіть присвятити комусь іншому, як це зробив свого часу Адольф Байєр, назвавши винайдену ним кислоту барбітуровою (на честь Барбари, яка, за однією з версій, була його коханою дівчиною, за іншою — відомою святою)
У назвах ліків, призначених для лікування захворювань шкіри, подекуди наявний грецький корінь «дерма» (шкіра): дерматол, дермазолон, дермазин.
Від грецького слова «ентерон» (кишки) утворено назви деяких препаратів, що застосовують при лікуванні захворювань кишечнику: ентеросептол, ентеродез. А грецьке слово «гастер» (шлунок) стало основою для назв препаратів, які використовують для лікування шлункових недугів: гастрофарм, гастал, гастроцепін.
Подібних прикладів впливу древньогрецької мови на назви ліків існує величезна кількість і кожен з них свідчить про те, що утворена таким чином назва характеризує певне призначення даного препарату.
Читайте також: Загадка столетней давности, или Почему «не сработал» цианистый калий?
Несподіваний «самозванець»
Для утворення назв лікарських засобів не меншою мірою використовувалася й латина. Так, наприклад, на основі латинського кореня «кор» (серце) утворено назви багатьох препаратів для лікування серцево-судинних захворювань: валокордин, коразол, коринфар, корвалол, кордарен, корглікон. Доречно зазначити, що у цьому «сімействі» назв існує одне виключення: кордіамін, що має такий самий корінь, але є «самозванцем», який «маскується» під ліки, призначені для лікування серцево-судинних захворювань. Насправді кордіамін — засіб, що стимулює дихальний центр, його застосовують при послабленому диханні у тяжкохворих після хірургічних операцій, а також у разі отруєння снодійними препаратами. Однак, беручи до уваги, що після його прийому виникають судоми, слабкий терапевтичний ефект, а також наявність більш сучасних медикаментів, нині лікарі майже не використовують цей препарат. Тим не менше слід мати на увазі, що при тяжкому інфаркті міокарда та серцевому нападі застосування кордіаміну може лише зашкодити хворому! Це — один з яскравих прикладів (далеко не єдиний) того, наскільки корисними можуть виявитися в деяких ситуаціях елементарні знання щодо походження назв лікарських засобів.
«Хрещеники» хімії
Хімічним найменуванням препаратів відповідають такі назви, як кальцію хлорид, калію йодид, амінокапронова кислота та багато інших. Іноді для назв ліків застосовують лише абревіатури, наприклад, ГІНК (гідразид ізонікотинової кислоти), ПАСК (пара-аміносаліцилова кислота) або скорочення, такі як бійодхінол (хініну йод вісмутат) тощо.
Досить часто можна зустріти словоутворювальний елемент «сульфа» (від латинського слова «сульфур» — сірка), котрий є обов’язковим для назв лікарських засобів, що належать до протиінфекційних сульфаніламідів (з хімічної точки зору вони являють собою ароматичні сполучення, які містять амідну NH2- та сульфанільну SO2-групи): сульфадимезин, сульфазин, норсульфазол; а елемент «ті(о)» (від древньогрецького слова «тіон» — сірка) вказує на наявність у препараті елементу сірки: тіамін (вітамін В1), тіодипін тощо.
В історію — на всі часи
До лікарських засобів, в назвах яких запозичені частини ботанічних назв рослин, належать: папаверин, пілокарпін, конваллотоксин, платифілін, даукарин та багато інших. З бджолиної отрути (бджола латиною — «апіс») виготовляють вірапін, вірапіолін, апізартрон, а з отрути змій (змія латиною — «віпера») — віпратокс, віпракутан, віпрасол тощо.
Існують назви лікарських препаратів, що відповідають прізвищу людини, яка їх винайшла, наприклад, краплі Зеленіна, мазь Вишневського, бальзам Шостаковського тощо. До речі, цей «пантеон» все ще відкрито і кожний сучасний автор винайденого ним лікарського засобу при оформленні патенту на винахід має право (за бажання) надати новому препарату своє ім’я або навіть присвятити комусь іншому, як це зробив свого часу Адольф Байєр, назвавши винайдену ним кислоту барбітуровою (на честь Барбари, яка, за однією з версій, була його коханою дівчиною, за іншою — відомою святою), й, відповідно, групу ліків, які є похідними барбітурової кислоти й мають властивість пригнічувати ЦНС, було названо барбітуратами. Правда, нові сучасні ліки зазвичай розробляють цілі колективи хіміків, фармакологів та технологів.
Підготував Руслан Примак,
канд. хім. наук
“Фармацевт Практик” #6′ 2016
