Проблема болю вимагає вирішення
Здатність відчувати фізичний біль сформувалась в процесі еволюційного розвитку живих істот і є найважливішою захисною реакцією організму. Разом із тим його біологічна сутність має двоїстий характер. По-перше, виникаючи у відповідь на пошкоджувальну дію, біль служить сигналом небезпеки – і в цьому його безперечна користь. По-друге, тривалий біль спричиняє страждання. Впливаючи на життя людини, він порушує плани, поглинає думки. Біль здатний повністю змінити спосіб життя, стати головним чинником, що визначає поведінку і вчинки індивідуума. З цієї точки зору його можна порівняти з голодом або спрагою – він так само «мучить», «виснажує», від нього прагнуть не просто позбавитися, а «шукають порятунку». Іноді припинити біль намагаються навіть ціною власного життя
Багатоликий біль
Сприйняття болю є суто індивідуальним і залежить від психологічного стану, минулого досвіду і віку людини. Через суб’єктивне відображення психічного переживання біль важко піддати кількісному вимірюванню. Досягнення нейрофізіології пролили світло на основні механізми формування больових відчуттів і сприяли розробці нових ефективних підходів до його контролю.
Розрізняють біль гострий і хронічний. Якщо перший виникає раптово під впливом фактора, що його спричиняє, і зменшується або зникає після усунення останнього, то другий може зберігатися протягом декількох місяців.
У промислово розвинених країнах 25–30% населення скаржаться на хронічний біль. Причини його різноманітні. Умовно їх прийнято поділяти на дві групи:
- – зовнішні (опік, травма, обморожування тощо);
- – внутрішні (запалення, інтоксикація, ішемія тканин або органів тощо).
Пояснити причину гострого болю легше, ніж причину хронічного, встановити яку часом не вдається.
Залежно від типу і механізму ушкодження розрізняють ноцигенний, нейрогенний і психогенний біль, хоча слід зазначити, що такий поділ досить умовний. Зазвичай біль є змішаним і несе в собі риси кількох типів. Ноцигенний (від лат. noci – пошкодження) біль зумовлюють патологічні подразники або подразники, які стають патологічними за тривалого впливу. При подразненні ноцицепторів шкіри, глибоких тканин або внутрішніх органів виникають імпульси. Через спинний мозок вони досягають специфічних центрів головного мозку і, відображаючись у свідомості, формують відчуття болю. У передачі інформації беруть участь спеціальні речовини – нейротрансмітери, здатні модулювати інтенсивність больового сигналу.
Нейрогенний біль обумовлений первинним пошкодженням або дисфункцією будь-яких відділів нервової системи – як центральної, так і периферичної.
Твердження про те, що біль може бути виключно психогенного походження, залишається дискусійним. Разом з тим зміни у психічній сфери є важливою складовою болю, іноді значно погіршуючи її переносимість. Будь-яке хронічне захворювання або нездужання, що супроводжується болем, впливає на емоції і поведінку особистості. Часто біль супроводжується тривожністю, що, своєю чергою, посилює його сприйняття.
Отже, з точки зору нейрофізіології за виникнення болю відповідають два механізми: локальний (периферичний), коли патологічний процес запускає ланцюжок передачі інформації, і центральний, за допомогою якого біль усвідомлюється і виробляється відповідь на больовий сигнал. В останньому випадку важливу роль відіграють психологічні, соціальні, релігійні, етичні аспекти.
Полегшити страждання
У колишні часи прагнення пацієнта полегшити біль не завжди заохочувалось. Це було пов’язано як з поганою доступністю знеболювальних засобів (наприклад, опіуму), так і впевненістю, що фізичний біль – покарання або випробування, відпущене нам богом. Сьогодні негативний вплив болю на якість життя ні у кого не викликає сумнівів і безперечним є необхідність його ефективного лікування. Біль, особливо хронічний, нерідко спричиняє прогресування соматичних хвороб, зумовлює сильний емоційний стрес, що може стати причиною судинного або м’язового спазму. Формується порочне коло: біль – спазм – біль, який зберігається навіть тоді, коли його причина усунена. Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що біль пригнічує імунітет і прискорює ріст пухлин.
Знеболювання – одна з найважливіших проблем теоретичної та практичної медицини. Основні лікарські засоби, які використовують з цією метою, підрозділяють на анестетики (загальні і місцеві) і анальгетики. Крім того, є велика група препаратів, що мають опосередкований анальгетичний ефект.
Існує кілька підходів до класифікації анальгетиків. Один з них – поділ на наркотичні та ненаркотичні. Вплив наркотичних анальгетиків подібний до дії морфіну. Вони можуть зумовлювати лікарську залежність, тому в більшості країн підлягають суворому контролю. Їх призначають лише при сильному болю, наприклад, після хірургічного втручання або пацієнтам онкологічного профілю в термінальній стадії.
Відносно обігу ненаркотичних анальгетиків діє менше обмежень, тому деякі з них можна придбати без рецепта. Такі препарати приймають для зменшення вираженості болю в суглобах, головного, м’язового і зубного болю. Оскільки важливу роль у його формуванні відіграють речовини простагландинового ряду, особливе місце посідають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Їхній механізм дії пов’язаний із неселективним пригніченням активності ферментів ЦОГ-1 і ЦОГ-2, головним чином в периферичних тканинах, наслідком чого є гальмування біосинтезу простагландинів – модуляторів больової чутливості, запалення і терморегуляції.
Тож унікальна комбінація фармакологічних властивостей – протизапальних, анальгетичних, жарознижувальних – знайшла застосування практично у всіх областях медицини.
Різноманітність видів і механізмів болю при будь-якому захворюванні нерідко потребує участі різних фахівців – неврологів, фізіотерапевтів, анестезіологів, психологів, психотерапевтів тощо. Тільки комплексний підхід до усунення болю дозволить позбавити пацієнта від страждань
