Кинув кріп Прокіп в окріп
Чітка вимова — основа якісної комунікації в соціумі
Метод Демосфена
Демосфен, найвидатніший оратор Давньої Греції, мав страшенні проблеми з мовленням — він шепелявив, гаркавив, говорив тихо і незрозуміло, нервово посмикуючи при цьому плечима.
Тому його першу політичну промову, присвячену реформуванню податкової системи, афіняни зустріли більш ніж скептично — оратора-початківця привселюдно висміяли і зневажили. Та хіба існують перепони для того, хто має мету і наполегливо йде до неї?
У підземеллі Демосфен облаштував кімнату для занять, де усамітнювався щодня на кілька годин. Або й взагалі з сорому не виходив з неї по кілька місяців, навіть коли хотілося, бо голив собі пів голови.
Щоб навчитися вимовляти слова чітко й розбірливо, наполегливий Демосфен вкладав до рота камінці і перекрикував шум морського прибою або ж читав напам’ять уривки з поем. Голос зміцнював бігом і розмовою на крутих підйомах.
Аби позбутися нервового посмикування плечей, вішав над собою гострого списа, який завдавав болю за кожного необережного руху. З часом, завдяки стоїчності та силі волі, Демосфен переміг свої фізичні вади і довершено опанував техніку ораторської майстерності. А на запитання, що ж можна вважати найістотнішою чеснотою оратора, завжди відповідав: по-перше, вимову, по-друге, вимову і, по-третє, знов-таки вимову.
«Фефекти фікції»
Після гучної прем’єри радянської кінострічки «За сімейними обставинами» про існування спеціалістів-логопедів дізналося все населення Союзу. Кумедний логопед у виконанні неперевершеного Ролана Бикова припав до душі багатьом кіноглядачам, а його потішні репліки стали справжніми мемами.
Втім, якщо серйозно, з тими чи іншими труднощами мовлення зіштовхуються і діти, і дорослі. І якщо у перших причиною зазвичай є особливості розвитку щойно сформованого мовленнєвого апарату, то у других — наслідки фізичних чи психологічних травм.
Через обмежену можливість в усній або письмовій формі виразно висловлювати свої думки людина не здатна повноцінно комунікувати з оточенням. Подолати ці труднощі допомагають логопеди — фахівці, які коректують та запобігають дефектам мовлення.
А логопедія — це наука про порушення мовлення, методи їхнього попередження, виявлення й усунення засобами спеціального навчання й виховання. Логопедія вивчає причини, механізми, симптоматику, перебіг, структуру порушень мовленнєвої комунікації та системи корекційного впливу. Об’єктом логопедії є людина з порушеннями мовлення.
Термін «логопедія» походить від грец. logos — «слово», «мова» та грец. paideia — «навчання». Логопедія поряд з олігофренопедагогікою, тифлопедагогікою та сурдопедагогікою є галуззю спеціальної педагогіки (дефектології). Вона міцно пов’язана з мовознавством, медициною, а методи логопедії поєднують з іншими дефектологічними методами. До структури логопедії входять логопедія дошкільна, шкільна, а також логопедія підлітків і дорослих.
Мета логопедії — розробка системи подолання і профілактики мовленнєвих розладів, а також вивчення, навчання та виховання людей з порушеннями мовлення.
Захворювання, які потребують допомоги логопеда:
- Дисфонія і афонія — порушення звучності мовлення.
- Логоневроз — заїкання.
- Брадилалія — порушення темпу і ритму мовлення в бік уповільнення.
- Дислалія — порушення вимови окремих звуків (гаркавість і шепелявість).
- Ринолалія — гугнявість.
- Дизартрія — нечітка вимова майже усіх груп звуків.
- Дизлексія — порушення навичок читання.
Основні методи діагностики в логопедії:
- перед консультацією батьків просять докладно розповісти про розвиток дитини з народження і описати проблеми з вимовою;
- під час консультації у логопеда дитині можуть ставити різні питання, перевіряти, як вона читає і пише, складає речення, вимовляє слова та звуки, сприймає слова на слух, а також визначити, чи є її мовлення зв’язково і граматично правильним. Для цього використовують індивідуальні методики, ігри, картки тощо;
- після тестів логопед складає висновок, в якому детально зазначає всі показники;
- за необхідності, крім логопеда, може знадобитися консультація дитячого невролога;
- після обстеження логопед складає план корекції порушення мовлення, якщо воно виявлене.
Основні методи лікування в логопедії:
- індивідуальні та групові заняття з коригування порушень мовлення за допомогою ігор і з використанням різних наукових методик
- дихальні вправи;
- логопедичний масаж;
- заняття логоритмікою;
- розвиток комунікативних навичок;
- сенсомоторна корекція;
- нейропсихологія та нейрологопедія;
- арттерапія.
Ліки від заїкання
Понад 70 млн людей у світі страждають від заїкання. У них виникають труднощі з початком мовлення і регуляцією пауз в ньому, що призводить до зупинок та повторення. На розлад страждає приблизно 5% дітей, більшість з яких переростає його, і 1% дорослих. Дослідники припускають, що цей розлад мовлення може бути пов’язаний з певними генами та змінами в роботі мозку.
Раніше появу заїкання було прийнято пояснювати дефектами мовленнєвого апарату, тривогою, сильним переляком або травмами. Деякі фахівці і дотепер дотримуються цієї думки.
Однак, як стверджує Дж. Скотт Ярусс, дослідник патологій мовлення з Університету штату Мічиган, в основі заїкання лежать неврологічні проблеми. Вперше дані, які підтверджують цю гіпотезу, з’явилися в 1991 р. Дослідники помітили зміни кровотоку в мозку людей, які заїкаються, і результати активних досліджень, проведених упродовж останніх двох десятиліть, підтвердили, що причина заїкання — лише в мозку.
Натомість нейробіологи хоча й бачать деякі відмінності в мозку людей, що заїкаються, не впевнені, що саме вони є причиною або наслідком розладу. Генетики виявили варіації певних генів, які спричиняють схильність людини до заїкання, проте їхній зв’язок з мозком не є очевидним.
Над вирішенням проблеми понад 25 років працює лікарпсихіатр з Каліфорнійського університету в Ріверсайді Джеральд Магвайр, який сам потерпав від заїкання з дитинства. Він розпочав клінічне випробування нового препарату екопіпам, що допоміг налагодити мовлення та покращив якість життя учасникам невеликого пілотного дослідження, проведеного в 2019 р. Метод лікування Магвайра ґрунтується на дофаміні, ключовій сигнальній молекулі мозку, хімічній речовині, яка допомагає регулювати емоції та рухи.
Дофамін здатен посилювати або знижувати активність нейронів. Існує п’ять різних рецепторів дофаміну (D1, D2 тощо), що вловлюють сигнали і реагують на них.
У 90-х роках минулого століття Магвайр та його колеги одними з перших застосували позитронно-емісійну томографію у людей із заїканням і виявили у них занадто високу активність дофаміну в мозку.
Очевидно, надмірно високий рівень дофаміну пригнічує активність тих ділянок мозку, які деякі дослідники пов’язують із заїканням. Водночас дофамінову теорію підтвердили результати досліджень, проведених у 2009 р., які виявили, що люди з певною версією генного рецептора D2, який опосередковано посилює активність дофаміну, частіше заїкаються.
Магвайр вирішив використати блокування дофаміну для лікування заїкання, адже здатність пригнічувати дофамін притаманна багатьом антипсихотичним засобам. Після багатьох невеликих, але успішних клінічних досліджень з використанням препаратів рисперидон, оланзапін та лурасидон науковець підсумував: заїкання не зникне повністю, але воно піддається лікуванню.
Однак жоден із цих препаратів не схвалений Управлінням з контролю за харчовими продуктами і лікарськими препаратами США (FDA) як засіб для лікування заїкання. Повідомляють, що вони можуть спричинити такі неприємні побічні ефекти, як збільшення маси тіла, скутість м’язів та порушення рухів.
Екопіпам, новий препарат Магвайра, покликаний частково зменшити ці негативні наслідки, хоча паралельно може зумовлювати інші, до прикладу, зменшення маси тіла та депресію. У невеликому дослідженні за участю 10 добровольців Магвайр, Ярусс та їхні колеги виявили, що після прийому екопіпаму люди заїкалися менше. Деякі учасники дослідження також зазначили, що в них покращилася якість життя і зникло відчуття безпорадності через проблеми з мовленням.
Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик” #11′ 2020
