Приймати, підтримувати та дарувати надію
3 грудня у світі відзначають Міжнародний день осіб з інвалідністю. Це не свято, а нагода нагадати про гідність та права цих людей. Львівський центр «Емаус» вже близько 20 років працює над тим, щоб змінювати ставлення українського суспільства до людей з інвалідністю. Про шість найважливіших фактів щодо діяльності організації читайте далі
Людей з ментальною інвалідністю в «Емаусі» називають друзями
Таке звертання закріпилося від початку діяльності центру. Організацію у 2001 р. заснувала Зеня Кешпета, канадійка українського походження. Свого часу вона була перспективною піаністкою, проте після зустрічі з людьми з ментальною інвалідністю залишила кар’єру і повністю присвятила себе служінню їм.
— Незважаючи на свої інтелектуальні обмеження, люди з ментальною інвалідністю мають особливі дари на рівні серця, — вважає Зеня Кешпета. — Своєю простотою, вразливістю та щирістю вони часто відкривають нам найголовніші цінності. Ці люди мають важливу місію у цьому світі — торкати і перетворювати серця.
В центрі «Емаус» впевнені, що дари людей з ментальною інвалідністю найкраще вдається відкрити у дружбі з ними.
«Емаус» діє в Українському католицькому університеті (УКУ)
Центр підтримки людей з інвалідністю діє в середовищі університету. Цей парадокс дивує не лише партнерів організації в Україні, але й із-за кордону.
— В УКУ переймаються не тільки інтелектуальним вихованням студентів, — пояснює владика Борис Ґудзяк, президент університету. — Саме тому ми запросили до Центру нашого університету осіб з ментальною інвалідністю, тих, хто за звичною логікою не мав би бути тут. Для цих людей не має значення — чи ти ректор, чи ти єпископ, їм важливо лише одне: «Чи можеш ти мене прийняти, зі мною спілкуватися? Чи можеш мене полюбити?» Ми хочемо, щоб це питання чітко лунало в університеті. Саме тому в серці нашої академічної установи, яка має високі академічні амбіції, є люди з ментальною інвалідністю. Вони для нас є професорами людських стосунків».
Дім «Емаус» — один з перших в Україні будинків підтриманого проживання
Дім «Емаус» — квартира у студентському містечку УКУ, де мешкають разом п’ятеро осіб з ментальною інвалідністю та асистенти. Дім був відкритий у березні 2013 р. Це будинок сімейного типу, альтернатива інтернатним закладам. Він влаштований за моделлю спільноти. У будинку друзі живуть разом з асистентами.
— Коли моя донька зі синдромом Дауна була ще зовсім маленькою, я мала різні страхи, — розповідає Юлія Бойко, теперішня керівниця центру «Емаус». — Пам’ятаю, як стояла над ліжечком своєї місячної дитини та ридала пів ночі від думки, що буде з нею, коли мене не буде поруч? Від інформації, куди потрапляють дорослі люди з інвалідністю, які залишаються без опіки, хотілось сховатись, як від страшного сну.
Але наш дім «Емаус» є для мене промінчиком надії. Вірю, що цей проєкт дасть початок появі нових будинків чи квартир, в одному з яких колись зможе знайти собі дім і моя донька.
Жити в домі «Емаус» можуть люди з ментальною інвалідністю, які є сиротами або позбавлені батьківської опіки, а також ті, хто має батьків, але прагне жити самостійно.
Людмила Талащук мешкає в домі «Емаус» вже близько 7 років.
— Коли в моєї мами виявили онкологічне захворювання, вона зрозуміла, що мусить знайти місце, де будуть люди, які піклуватимуться про мене, — розповідає Людмила. — Вона не хотіла віддавати мене в психіатричну лікарню або старечий будинок, бо знала, що там про мене не будуть дбати як слід. Подруга моєї мами дізналася, що відкривається дім «Емаус», та вирішила поговорити з директоркою про те, чи можу я жити у цьому домі.
Життя у домі «Емаус» має свій ритм. У будні друзі відвідують майстерні чи денні програми. У той час асистенти займаються необхідними побутовими справами та мають вільний час. Кожного дня спільнота разом готує вечерю, часто запрошуючи гостей. Вихідні, свята та літній відпочинок мешканці дому «Емаус» також проводять разом — гуляють містом, ходять на каву, в кіно, а також мандрують Україною.
Завдяки проєкту працевлаштування близько 30 молодих осіб з ментальною інвалідністю знайшли роботу
Проєкт працевлаштування центр «Емаус» розпочав у 2013 р. Ця ініціатива — спосіб вирішити проблему ізоляції людей з інвалідністю, допомогти їм реалізувати себе, заробляти гроші та бути корисними для суспільства. Учасниками проєкту є повнолітні особи віком від 18 до 40 років з легкою формою ментальної інвалідності, які здатні навчатися та брати відповідальність за виконану роботу.
Проєкт працевлаштування розпочався завдяки Володимиру Андрущишину, хлопцю із синдромом Дауна. Одного разу Крістіна Англєс д’Оріак, тодішня керівниця центру «Емаус», запитала у Володі про його мрію. Юнак відповів, що хоче бути офіціантом. Саме тоді відкривалася Трапезна УКУ, тож Крістіна Англєс д’Оріак запитала, чи міг би Володя працювати там. Менеджери закладу дали згоду. Так розпочався проєкт із працевлаштування, завдяки якому близько 30 молодих осіб з ментальною інвалідністю знайшли роботу.
Володя працював у Трапезній недовго і згодом повернувся до роботи в одній з денних програм для людей з ментальною інвалідністю. Однак рік тому у Володі з’явилася нова робота — він працює в одній львівській компанії, де прибирає офіс.
За словами представників центру «Емаус», у всьому світі компанії, які приймали на роботу осіб з інвалідністю, підтвердили, що цей досвід має глибокий соціальний вплив: суспільство стає людянішим, а колектив — згуртованим. Люди починають проявляти більше співчуття та солідарності.
Неможливо допомогти дитині, не допомагаючи її родині
Уже 8 років центр «Емаус» втілює проєкт підтримки сімей, де є дитина з інвалідністю. У його рамках організовують терапевтичні зустрічі, семінари та вікенди для родичів осіб з інвалідністю: батьків, братів та сестер, а також бабусь та дідусів. Такі події — нагода побути в колі тих, хто перебуває в подібній життєвій ситуації, поділитися своїми емоціями, труднощами та страхами, а також отримати відповіді на питання, які хвилюють.
— Коли народилась наша донечка із синдромом Дауна, мені не хотілось говорити про це ні з ким — ні з родичами, ні навіть із собою, — ділиться одна з учасниць зустрічей центру «Емаус». — Старшому синові я спромоглась сказати причину свого «горя» аж через 8 місяців! Коли я дізналась про зустрічі для братів і сестер, які проводить «Емаус», одразу зареєструвала на них сина. Йому на той час було 14 років. Після зустрічі син сказав мені: «Мамо, знаєш, в мене найкраща сестричка!». З того часу зустрічей в центрі «Емаус» чекає і він, і я, оскільки там мій син знаходить розуміння, підтримку та стимул, щоб усміхатись кожному дню. Бо життя того варте!
Кожну подію проводить команда фахівців. У ній є мама дитини з інвалідністю, а також психотерапевт. Мама відповідає за емоційний контакт з групою, психотерапевт — за раціональний.
— Майбутнє дитини з інвалідністю значною мірою залежить від її взаємин з найближчими людьми, — запевняють працівники організації. — Неможливо допомогти дитині, не допомагаючи її родині. Водночас приклад родин, які безумовно приймають та люблять свою дитину, допомагає долати стереотипи щодо інвалідності та змінювати українське суспільство.
Надія — основна цінність діяльності центру «Емаус»
— Я вірю, що через діяльність центру «Емаус» ми можемо змінювати Україну, — каже Юлія Бойко. — Він дає надію мені та багатьом батькам, що майбутнє наших дітей може бути інакшим, аніж воно є назагал. 30 працевлаштованих молодих людей з легкою ментальною інвалідністю — це не так багато, але це чудовий старт! І я вірю, що за 10 років моя донька або інші молоді люди також зможуть працювати. Або жити самостійно в гідних умовах, спілкуватися з людьми, як живуть друзі дому «Емаус».
Для мене «Емаус» — це світильник, який просвічує дорогу. Це взірець не тільки умов, які мають бути створені для людей з інвалідністю, але й ставлення до них, нагадування про те, якими є їхні дари, та якими є наші дари, коли ми поруч з ними.
“Фармацевт Практик” #12′ 2020
