Спеціалізація у дитячому спорті: раннє травмування — рання реабілітація
Тенденція до «омолодження» світового спорту вже нікого не дивує. Якщо раніше це спостерігалося переважно у таких видах спорту, як художня та спортивна гімнастика, то натепер — вже не рідкість для багатьох інших індивідуальних і групових видів спорту.
Вважається, що концепцію спортивної спеціалізації почали впроваджувати у підготовку молодих спортсменів у Східній Європі з середини минулого століття. Згідно із визначенням Американського ортопедичного товариства спортивної медицини (AOSSM) рання спортивна спеціалізація — це участь в інтенсивних тренуваннях та/або змаганнях з організованих видів спорту впродовж понад 8 міс у році; участь в одному виді спорту, виключаючи участь в інших видах для дітей до пубертатного віку (до 12 років).
Переваги та ризики ранньої спеціалізації у молодіжному спорті
Рання спеціалізація стає все більш популярною серед батьків і тренерів завдяки загальносформованому переконанню, що це один з найкращих способів розвитку елітного спортсмена. Це призводить до ситуації, коли багато сімей виділяють значні фінансові ресурси, час та зусилля для підтримки цих спеціалізованих моделей навчання. Проте стосовно більшості видів спорту немає доказів того, що рання спеціалізація необхідна для досягнення статусу елітного спортсмена. Натомість на сьогодні є переконливі свідчення того, що рання спортивна спеціалізація несе додаткові ризики для організму дитини (Matzkin E., Garvey K., 2019).
Ймовірні переваги ранньої спеціалізації в юнацькому спорті:
- У спорті, де максимальні показники зазвичай спостерігаються у підлітковому або ранньому дорослому віці (наприклад, гімнастика або фігурне катання), ранню спеціалізацію часто розглядають як єдиний спосіб досягти успіху.
- Рання спеціалізація — можливість стати найкращим у своїй віковій групі.
- Рання спеціалізація дає молодим спортсменам можливість потрапити до провідних, більш конкурентоспроможних дитячих команд.
Ризики ранньої спеціалізації:
- Може призвести до надмірного травмування, зокрема, рання спеціалізація та надлишкові незбалансовані тренувальні навантаження для молодих спортсменів віком до 12 років підвищують ризик отримання травм «надмірного використання» («overuse» injury, травми від перенавантаження).
- Зосередженість на батьківських/тренерських цінностях та інтересах незалежно від того, як саме це впливає на дітей. Професор, філософ та вчений у галузі спорту Гунтер Гебауер (Gunter Gebauer) переконаний: «Дитячий спорт високих досягнень існує тільки тому, що дорослі зацікавлені у ньому, а не у перспективах подальшого розвитку дітей та їхньої підготовки до дорослого життя. Їхнє зацікавлення націлене на те, щоб саме дитинство зробити кульмінаційною та кінцевою крапкою, зосередити їхню кар’єру на короткому проміжку часу дитинства».
- Збільшена вірогідність того, що дитина зіштовхнеться із емоційним вигоранням та залишить спорт.
Близько 50% дитячих травм є наслідком фізичної перетренованості та недовідновлення. У дітей, які продовжують рости, найбільш поширеними є травми «надмірного використання» — хондропатії (хвороби Осгуда — Шлаттера, Сіндінга — Ларсена — Йоханссона, Севера). Основні чинники, що призводять до таких травм:
- різкі зміни у графіку тренувань або недостатній час для відпочинку впродовж тижня, місяця чи року;
- дисбаланс м’язової сили або гнучкості, загальна слабкість зв’язок тощо;
- ігнорування больової симптоматики;
- відсутність індивідуального контролю щодо збільшення величини навантаження;
- невиправдано щільний графік змагань;
- швидке повернення дітей-спортсменів до тренувань та змагань та їхнє недовідновлення після отриманих травм.
Окрім хондропатій, юні спортсмени часто страждають від таких хронічних травм, як пателофеморальний больовий синдром, бурсит «гусячої лапки», синдром іліотибіального тракту, синдроми зап’ястя у гімнасток та ін. Ці захворювання розвиваються з часом через часто повторювані навантаження. Ушкодження можуть бути настільки ж травматичними, як гострі травми, навіть якщо вони спочатку не здаються серйозними. Якщо їх не лікувати і повертатися у спорт без належного відновлення завдяки заняттям з фізичним терапевтом, то стан спортсмена зазвичай погіршується (Randon Hall та ін., 2015). Американське ортопедичне товариство спортивної медицини у виданій 2016 р. заяві рекомендує уважно стежити за ознаками ушкоджень від перенавантаження, вигорання та перетренованості у юних спортсменів, що проводять інтенсивну підготовку тривалістю більш як 16 год на тиждень або більше годин на тиждень, ніж їхній вік.
Здебільшого перелічені травми можна попередити, поєднавши зусилля спортсмена, тренера, батьків дитини і фізичного терапевта. Така взаємодія потребує спільного планування тренувального процесу, якісного відновлення фізичного стану, матеріально-технічного забезпечення, мотивації та командної співпраці від усіх учасників.
Залучення фізичного терапевта для реалізації максимально ефективних програм профілактики виникнення травм можливе у таких напрямках:
- інформування спортсменів і батьків щодо попередження виникнення травм;
- відновлення та заняття спеціального спрямування у супроводі фізичного терапевта впродовж сезону;
- відновлення спортсменів після змагальних циклів чи в періоди міжсезоння;
- реабілітаційний супровід на змаганнях;
- щоденна практична робота на тренуваннях, спрямована на попередження травматизму;
- підбір додаткових засобів індивідуального захисту та спортивного екіпірування.
Співпраця спортсменів із фізичним терапевтом відбувається за кількома напрямками. Одним з основних є систематичне відновлення фізичного стану чи покращання функціональних показників на заняттях спеціалізованого спрямування впродовж сезону, після змагальних циклів та по завершенні сезону. Такі втручання (у вигляді спортивного масажу, використання м’яких мануальних технік, пасивних і активних вправ) найчастіше проводять з метою відновлення ланок організму спортсмена, які найбільше зазнали впливу змагальних навантажень протягом сезону чи циклу змагань.
Спортсмени під час тренувань мають реалізовувати рутинну і водночас важливу частину програми профілактики виникнення травм. Індивідуально розроблену з урахуванням виду спорту та для кожного спортсмена програму профілактики рекомендовано виконувати систематично як складову тренування або окремо від нього 2–3 рази на тиждень. На пізніших етапах для підтримки спортсменами досягнутого рівня достатньо виконання вправ один раз на тиждень. Найчастіше підібрані втручання (вправи на силу, для міжм’язової координації, розтягування м’язів) застосовують у вигляді специфічної розминки спортсменів. Доведено, що у дітей, які тренувалися за програмою попередження травматизму, були кращі фізичні та функціональні показники (моторний контроль, баланс, спритність, гнучкість, сила) порівняно з тими дітьми, які не тренувалися за такою програмою. Окрім того, існують переконливі результати досліджень, що застосування програм пропріоцептивного навчання рівновазі покращує статичну і динамічну рівновагу, знижує частоту травм вже за 6 міс від моменту впровадження.
Якість спортивного екіпірування та засобів індивідуального захисту посідає не останнє місце в процесі попередження спортивного травматизму. Важливе значення надається правильному добору додаткових ортопедичних засобів (надколінків, бандажів, ортезів, супінаторів) залежно від характеру потреб спортсмена.
Почати профілактику спортивного травматизму у дітей можна з дотримання найпростіших порад від Американської академії педіатрії:
- Забезпечте щонайменше один вихідний день на тиждень, щоб дати час на відновлення організму.
- Робіть перерви під час тренувань та ігор, щоб знизити ризик отримання травми.
- Використовуйте правильне спорядження. І не думайте, якщо ви носите захисне спорядження, то можете виконувати більш небезпечні і ризиковані вправи.
- Пийте багато рідини до, під час і після тренувань. Носіть легкий одяг світлих тонів. Тренерам і інструкторам слід зменшити або припинити тренування чи змагання за високої температури або вологості повітря.
- Збалансуйте збільшення сили м’язів: виконуйте вправи перед і під час тренування, щоб зміцнити м’язи, які задіяні в процесі виконання змагальної вправи.
- Підвищуйте гнучкість: розтягування до і після змагань і тренувань є обов’язковим.
- Дайте можливість юним спортсменам, які спеціалізуються на одному виді спорту, кілька місяців у році переключатися на інший спорт на розважальному рівні, щоб допомогти збалансувати м’язи. Наприклад, для художніх гімнасток рекомендовано використовувати гру в теніс, а для плавців — їзду на велосипеді. Такий крос-тренінг допоможе гармонійно розвиватися дитині і не дати їй емоційно вигоріти.
У ситуації, коли дитина все ж отримала травму, фізична терапія допоможе відновитися та повернутися до занять спорту швидше і з меншим ризиком. Окрім того, на думку старшого тренера спортивної школи тенісу «S.A.N.Team» Наталії Бодні, яку вдається реалізовувати у команді, співпраця із фізичними терапевтами повинна розпочинатися, коли батьки приводять дитину тренуватися у спортивну секцію, а не коли виникає гостра потреба у реабілітації. Для тренерів, зокрема, важлива інформація про вихідний стан опорно-рухового апарату дитини, моніторинг його у динаміці, а також оцінка ризику травмування, яку може надати фізичний терапевт на основі реабілітаційного обстеження. Цю інформацію важливо враховувати при плануванні тренувальних та змагальних навантажень.
Стратегію міждисциплінарної роботи із юними спортсменами, яка широко розповсюджена у провідних західних спортивних клубах, доцільно впроваджувати на усіх рівнях підготовки, починаючи з початківців.
Головний фізичний терапевт Центру фізичної реабілітації «Формула руху» Денис Дмитрів,
викладач Львівського Інституту медсестринства та лабораторної медицини ім. Андрія Крупинського Наталія Рудакова,
співзасновник та старший тренер тенісної школи «S.A.N.Team» Наталія Бодня
Фото: Ігор Садовий
Література
- Matzkin E, Garvey K. (2019) https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/30501461
- Amanda Arnold, Charles A. Thigpen, Paul F. Beattie, Michael J. Kissenberth, Ellen Shanley (2017) https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5349397/
- Randon Hall, Kim Barber Foss, Timothy E. Hewett, Gregory D. Myer (2015) https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4247342/
- LaPrade RF, Agel J, Baker J et al. Early Sport Specialization Consensus Statement. Orthop J Sports Med 2016;4 (4):2325967116644241.
- Jayanthi N, Pinkham C, Dugas L et al. Sports specialization in young athletes evidence-based recommendations. Sports Health 2013;5 (3):251-257.
- American Medical Society for Sports Medicine. Effectiveness of early sport specialization limited in most sports, sport diversification may be better approach at young ages. Science Daily website. www.sciencedaily.com/releases/2013/04/130423172601.htm. Published 23 April 2013. Accessed February 6, 2017.
- Post EG, Thein-Nissenbaum JM, Stiffler MR et al. High school sport specialization patterns of current Division I athletes. Sports Health Oct 1 2016.
- https://formula-rukhu.com.ua/prevention-sports-injury/
“Фармацевт Практик” #10′ 2019
