Репресовані фармацевти: не забути жодного імені
Про долі 30 репресованих родин фармацевтів (провізорів і студентів) розповіла у своїй книзі Лідія Яворська, канд. фарм. наук, доцент кафедри фармації ФПО Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського
Лідія Яворська
— У часи важкої, жорстокої і нерівної боротьби за волю України практично не було сім’ї, яка б не зазнала переслідувань різних окупаційних режимів. Тому так важливо зберегти, систематизувати і донести до нащадків свідчення ще живих очевидців визвольної боротьби 40–50-х років ХХ ст., спогади їхніх рідних і близьких, — відзначає Лідія Яворська. — За зв’язок з УПА і підтримку повстанського руху більшовицька влада нищила цілі українські родини або арештовувала і висилала у віддалені райони «необ’ятной родіни» — вічну мерзлоту Півночі, тундру і тайгу Сибіру, степи Казахстану.
Були серед них і родини фармацевтів. За підтримку і допомогу повстанцям в організації підпільних шпиталів (які називали «шпитальками»), постачання медикаментів, перев’язувальних матеріалів, медичного інструментарію їх арештовували, катували і висилали з рідних місць. Не шкодували й малолітніх політв’язнів, студентів-фармацевтів і особливо дітей «служитєлєй культа» — греко-католицьких священників, які не підтримали псевдособору 1946 р. і не перейшли у православ’я.
Як пізніше згадувала репресована студентка-першокурсниця фармфакультету Львівського державного медичного інституту Дарія Боровик, «ми не були героями, не здійснили героїчних вчинків, але були тими маленькими піщинками, які підмулювали більшовицьку каральну систему».
— У період незалежності України видано чимало історичної літератури, зокрема, й у галузі медицини, — зазначає Лідія Яворська. — Насамперед хочу згадати титанічну роботу доктора Павла Пундія і професора Ярослава Ганіткевича, які видали у 3 томах книгу «Українські лікарі», один з томів якої якраз присвячений репресованим і згодом реабілітованим українським лікарям. Окрім того, видана книга Аретія Кравця на цю ж тему. Проте, ознайомившись з літературою, я майже не знайшла інформації про репресованих фармацевтів. Хіба у книзі за редакцією Надії Мудрої «Українська жінка у визвольній боротьбі (1940–1950 рр.)» іноді згадувалися студенти-фармацевти.
Тому, працюючи над цією тематикою, я побачила значну прогалину у висвітленні життєвого шляху і внеску фармацевтів у національну боротьбу в трагічний період нашої історії.
Перша спроба (2017 р.) розповісти про репресованих фармацевтів виникла під час написання книги «Фармація Тернопілля: минуле й сьогодення», приуроченій до 60-річчя створення Тернопільського державного медичного інституту (нині Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського) та 17-річчя фармацевтичного факультету. Ініціатором видання був професор, завідувач кафедри організації та економіки фармації ТНМУ Тарас Грошовий.
У цьому виданні подано матеріали про 10 репресованих фармацевтів — вихідців з Тернопільщини. Зокрема описано долю Анни Рудакевич, родом з-під Тернополя, яка, як я довідалася з архівних матеріалів, у 1944 р. була студенткою 1-го курсу і тоді ж заарештована. Виявляється, на той час існувало положення, згідно з яким перед вступом на фармацевтичний факультет необхідно було пройти річну практику в аптеці. Очевидно, під час цієї практики в аптеці дівчина й допомагала воякам УПА медикаментами, добровільно чи примусово — невідомо. Анна Рудакевич померла у тернопільській тюрмі влітку 1945 р. у 22-річному віці, похована на рідній землі.
Інші студенти, відбувши покарання, поверталися додому, пробували відновитися в навчальному закладі. Декому це вдавалося, переважно на заочній формі навчання. А багатьом із них було відмовлено у продовженні вивчення фармації і вони були змушені змінити фах. Дехто навчався в Сибіру, як, наприклад, Арета Блавацька чи Катерина Пелеха, про яких я планую написати у наступній книзі. Отаким був шлях репресованих фармацевтів до завершення вищої освіти. Проте й після повернення в Україну вони до кінця життя носили тавро «ворога народу».
Деякі студенти здобували освіту під час німецької окупації. Як відомо, тоді факультет існував у формі Вищих фармацевтичних фахових курсів, однак навчальна програма відповідала програмі німецьких університетів. Тобто це була вища фармацевтична освіта. Але коли на Західну Україну в 1944 р. прийшла радянська влада і було відновлено Львівський державний медичний інститут, студенти, які хотіли продовжити там навчання, мусили перездати всі іспити, складені за час німецькій окупації. У 2017 р. опубліковано ще одну книгу — «Життєвими стежинами фармацевтів», де також описано історії життя і боротьби кількох репресованих студентів і провізорів.
Найбільш ґрунтовна праця видана нещодавно, влітку 2019 р., під назвою «Долі репресованих родин фармацевтів». За словами Лідії Яворської, на основі архівних і документальних матеріалів у книзі зібрана інформація про 30 родин репресованих фармацевтів.
Зокрема, виявилася трагічною доля студентки-другокурсниці Львівського медінституту Любові Гусак, родом із Бережанщини. Вона була заарештована у 1946 р. і у віці 25 років померла на лісоповалі в Кемеровській області від туберкульозу.
Видання містить світлини і документи з домашніх архівів родин репресованих, а також матеріали, що надали під час інтерв’ю колишні студенти-фармацевти і провізори, які живуть донині.
Це 94-річна Ольга Чайківська-Козубська зі Снятина на Івано-Франківщині. Легендарна жінка, яка дотепер регулярно пише листи до Лідії Яворської, і в кожному складає молитву за Україну.
Це 93-річна Марія Вагула зі Львова. Навчалася на фармфакультеті у повоєнні роки, була заарештована на 2-му курсі у жовтні 1947 р. і засуджена на 7 років таборів ГУЛАГу, потім повернулася додому і продовжила у 1958 р. навчання у Львівському університеті на біологічному факультеті. Стала відомим біохіміком, проте ніколи не мала посади вищої, ніж старший лаборант.
Це 94-річна Віра Трембач-Павлівська. Віра Трембач була заарештована на випускному курсі Львівського медичного інституту восени 1948 р. Після кількамісячного утримування у слідчому ізоляторі Військовий трибунал засудив її за політичною статтею 54-1а (зрада батьківщини) КК УРСР на 25 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав (заслання). Її чоловік Борис Павлівський, виходець із Сумщини, відсидів у Сибіру 23 роки. Віра Трембач здобула вищу фармацевтичну освіту аж через 15 років від початку навчання. Потому 25 років працювала провізором у селі на Тернопільщині.
Це Дарія Боровик-Корчак, малолітній політв’язень сталінських таборів, яка торік відсвяткувала 85-річчя. Живе у Стрию на Львівщині. Написала свої спогади, які розміщено у книжці. Студентку фармацевтичного факультету Львівського медичного інституту арештували на 1-му курсі у 1951 р., засудили і вивезли до Сибіру. Звільнили у 1955 р., в продовженні навчання в медінституті категорично відмовили. На вівтар незалежності України Дарія Боровик-Корчак віддала життя свого сина — Героя Небесної сотні й Героя України Андрія Корчака.
Це 90-літня професор Львівської політехніки Марія Ганіткевич — провізор, випускниця ЛДМІ (1951 р.), хімік, д-р фарм. наук, дійсний член НТШ, відомий фахівець з української хімічної термінології.
Це ветерани фармації: Лідія Макогонська-Козак, Юлія Островська, Мирослава Тарантюк-Квасневська…
«Мало якому народові в світі доводилося переживати трагічнішу долю, ніж та, що зазнав за своє історичне життя народ український. Ще не одному поколінню доведеться добре попрацювати над висвітленням трагічних сторінок нашої історії. Адже ми не маємо права забувати жодного імені, принесеного в жертву кровожерливій варварсько-тоталітарній системі», — впевнений Сергій Єфремов, визначний український громадсько-політичний і державний діяч (з передмови до книги Лідії Яворської «Долі репресованих родин фармацевтів»).
Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий
“Фармацевт Практик” #2′ 2020
