— Петре Івановичу, як би ви охарактеризували нинішній стан справ в Україні з попитом на лікарські рослини?

— Народна медицина, історія якої вимірюється не одним тисячоліттям, завжди мала, має і буде мати мільйони прихільників, незалежно від їх релігійних, політичних уподобань, фінансового стану та інших чинників. Засоби народної медицини, серед яких чільне місце посідають лікарські рослини, у різні періоди історії України мали різний рівень популярності серед населення. До того як з’явилася наукова медицина й фармакотерапія, що базується переважно на лікарських засобах синтетичного походження, альтернативи лікам, які створила сама природа, не було. Нині спостерігається абсолютно інша картина: полиці аптек заповнені синтетичними препаратами вітчизняного і закордонного виробництва, орієнтуватися серед яких складно буває навіть досвідченому лікарю, не кажучи вже про пересічну людину. Разом з цим лікарські рослини та фітопрепарати посідають значне місце в асортименті аптек.

Про лікувальні властивості лікарських рослин багато чого відомо з наукових праць, довідників, настанов, навчальних посібників. Кожна цілюща рослина має свою історію, овіяну легендами і народними переказами. Люди завжди шанували лікарські рослини і широко застосовували їх для профілактики та лікування різних хвороб.

Що стосується нинішнього попиту на лікарські рослини, то статистика щодо реалізації рослинної сировини в аптечній мережі не повною мірою відображає реальний стан справ, оскільки багато людей надає перевагу самостійному збиранню дикорослих лікарських рослин, або ж їх вирощують на присадибних ділянках. Дехто купує рослинну сировину на ринках, незважаючи на заборону такої торгівлі.

— А чому заборонено продаж лікарських рослин на ринках?

— Така необхідність перш за все зумовлена, тим, що достовірно невідомо: ким, де, коли та за яких умов лікарські рослини було зібрано, як їх висушували й зберігали. Це дуже важливо, адже здатність біологічно активних речовин зберігатися в нативному стані після заготівлі рослинної сировини значною мірою залежить від місця збирання, часу та режиму сушіння, які мають відповідати чинним вимогам і правилам. В іншому разі це буде не лікарська рослинна сировина, а просто висушена трава. Крім того, «реалізатор» такої продукції не завжди буває достатньо обізнаним із ботаніко-фармакогностичними характеристиками свого «товару». За таких умов виникає реальна небезпека придбання на ринку некондиційної, а інколи й шкідливої для здоров’я лікарської рослинної сировини. Особливо небезпечною в цьому плані є подрібнена сировина, оскільки її візуально важко ідентифікувати навіть фахівцеві.

— Яких правил та принципів слід дотримуватися при заготівлі лікарських рослин? 

— Останнім часом багато уваги приділяється екологічній чистоті лікарських рослин, і це питання особливо гостро стоїть у нашій країні, де екологічна ситуація залишає бажати набагато кращого. В багатьох регіонах України лікарські рослини досить забруднені пестицидами, важкими металами, радіонуклідами. На особливу небезпеку наражаються люди, які заготовляють рослинну сировину (суцвіття липи, плоди каштану, листя подорожнику тощо) у тих місцях, що знаходяться поблизу автострад, залізничних колій, промислових підприємств.

У заготівлі дуже важливе значення має своєчасність, адже лікарські рослини можна заготовляти лише тоді, коли вони накопичили максимальну кількість фармакологічно активних речовин. Саме тому для кожного виду сировини (бруньки, кора, квітки, трава, корені) існують свої, визначені правилами терміни заготівлі протягом року, порушення яких призводить до втрати лікувально-профілактичних властивостей рослин. Інші правила стосуються самої технології заготівлі. Наприклад, зелену масу (заготівельники її називають травою) зрізують так, аби нижня частина пагонів і корені залишалися цілими. Це особливо важливо для багаторічників (материнка, звіробій), які після обрізки швидко відростають і навіть повторно цвітуть. Як правило, заготівля приурочується до строків цвітіння, коли верхівки пагонів містять багато корисних хімічних речовин. Не збирають рослини, які занесені до Червоної книги.

Цікаво, що у давнину самому процесу збирання лікарської сировини надавали особливого значення. Ось як Пліній описує процес збору омели древніми кельтами: «Збирають її тільки на шостий день місяця, оскільки тоді місяць перебуває у всій силі. Після відповідних приготувань для жертвоприношення й трапези під деревом, на якому знайдено омелу, на це місце приводять двох білих бичків, котрих ніколи не прив’язували за роги. Жрець, одягнений у білі вбрання, вилізає на дерево й золотим серпом зрізує омелу, котру обертають у  білу тканину…»

Спеціалізовані господарства постачають на фармацевтичні фабрики сировину як для виготовлення лікарських препаратів (серед яких домінують серцево-судинні, протигельмінтні та кровоспинні засоби), так і для фасування, тому придбані в аптеці трави позбавлені тих недоліків, про які йшлося вище.

За прогресивну слід вважати тенденцію до випуску дрібних упаковок, адже часто-густо людині потрібна зовсім невелика кількість лікарської трави (наприклад, прополоскати горло), а в аптеці можна придбати тільки стандартну велику упаковку. Такий підхід дає змогу хворому уникнути зайвих витрат, а головне, заощадити сировинні ресурси держави.

— Як же держава контролює якість тих лікарських рослин, які реалізуються в  аптечній мережі?

— В аптеках реалізовуються лише ті лікарські рослини, які пройшли процедуру державної реєстрації в Україні. Вони реєструються як лікарська рослинна сировина (квітки ромашки, кора дуба, трава споришу тощо) і набувають статусу лікарських засобів. Реєстраційні досьє на лікарську рослинну сировину містять сертифікат якості, в якому зазначено назви діючих речовин та їх кількість у сировині, місце і терміни заготівлі лікарської рослинної сировини, а  також відомості про відсутність у сировині пестицидів, радіонуклідів. Державну реєстрацію лікарських засобів, у тому числі лікарської рослинної сировини і фітозасобів, здійснює МОЗ України на підставі експертних висновків фахівців Державного фармакологічного центру.

На етапах реалізації якість і відповідність лікарської рослинної сировини вимогам Державної фармакопеї контролює Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів МОЗ України. У  разі виявлення її невідповідності показникам, що зазначені в реєстраційних документах, інспекція видає припис на вилучення з  усіх аптек України даного лікарського засобу.

— Чи існують якісь особливості або обмеження при застосуванні лікарських рослин?

— Так, існують. Лікарським рослинам звичайно надають перевагу через їхню незначну токсичність та відсутність побічної дії при тривалому застосуванні. Але це не означає, що лікарські трави є абсолютно нешкідливими, а відвари та настої з них можна безконтрольно вживати на свій розсуд скільки завгодно. Насправді багато лікарських рослин містять речовини, здатні накопичуватися в  організмі людини, тому будь-яке лікування або профілактичний прийом таких препаратів мають призначатися лікарем і тривати протягом визначеного ним часу.

Наприклад, у сучасній науковій медицині препарати полину гіркого (Artemisia absinthium L.) рекомендуються як гіркота для збудження апетиту, а також при захворюваннях шлунка з пониженою кислотністю, при хворобах печінки та жовчного міхура. Натомість систематичне застосування настоянки полину всередину може викликати тяжке отруєння. Не рекомендується вживати препарати полину вагітним. Настій трави пасльону чорного (Solanum nigrum) використовують як седативний, спазмолітичний, болетзаспокійливий, діуретичний, пом’ягшувальний та протизапальний засіб. Тривале і надмірне вживання цього препарату є небезпечним. Подібних прикладів можна навести дуже багато.

Особливо обережними слід бути з такими рослинами, як блекота чорна (Hyoscyamus bohemicus), беладона звичайна (Atropa belladonna), дурман звичайний (Datura stramonium), наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea) та чистотіл звичайний (Chelidonium majus), оскільки вони мають у своєму складі токсичні речовини — алкалоїди, тому препарати на їх основі слід застосовувати тільки за призначенням лікаря. Трава наперстянки взагалі використовується тільки у виробництві офіцинальних препаратів, оскільки містить сильнодіючі речовини — серцеві глікозиди.

— Чи застосовують лікарські рослини в гомеопатії?

— Багато хто чомусь вважає, що гомеопатія — це різновид фітотерапії. Це не так, хоча ліків рослинного походження в арсеналі гомеопатії дійсно багато — 70% гомеопатичних препаратів виготовляється з рослин. Гомеопатія базується на єдиному принципі призначення ліків — принципі подібності. Суть її полягає в тому, що для лікування призначають низькі дози тих самих лікарських речовин, які у високих дозах викликають у чутливої здорової людини подібні хворобливі симптоми.

Наріжним каменем гомеопатії є попередня оцінка чутливості конкретного хворого до даного препарату. За деякими особливостями конституції та типом нервової діяльності можна передбачити реакцію хворого на лікарський засіб, але межі, у яких коливається чутливість організму, є доволі широкими. Один і той самий препарат в одній і тій самій дозі може лікувати, а може й заподіяти шкоди.

Самуель Ганеман — засновник гомеопатії — наполягав на тому, що кожну лікарську речовину, а не лише пацієнта, слід розглядати як індивідуальність. Так, з позицій гомеопатії сказати про беладону або атропін, що це спазмолітичні та болетамувальні засоби є недостатнім. Необхідно пояснити, за яких обставин вони проявляють такі властивості. За допомогою препаратів беладони прагнуть досягти заспокійливого, знеболювального, антиспастичного ефекту при лікуванні безсоння, нічного енурезу, бронхіальної астми, паркінсонізму, ниркової та печінкової коліки, шлунково-кишкових захворювань. За будь-якого варіанту лікування використовують ефект низьких доз цього лікарського препарату, оскільки високі дози, що збуджують та викликають спастичні явища, є непридатними для терапії.

Визначити дозу, в даному випадку заспокійливу, буває досить складно. Одна й та сама доза може діяти не лише з різною інтенсивністю, але й з різною спрямованістю, то як низька, то як висока залежно від індивідуальної чутливості пацієнта. Тому в одних випадках буде спостерігатися лікувальний ефект, в інших — лікувальний ефект разом з побічними явищами або токсична дія.

Це доводить, що спроби займатися самолікуванням за допомогою гомеопатії є безглуздям. Гомеопатія й досі є предметом суперечок у світі. Але багато людей у нашій країні вважають її дієвим лікувальним методом. Необхідною умовою залишається те, щоб саме лікар-гомеопат, а не просто лікар, правильно обрав для хворого гомеопатичний лікарський засіб, яким може бути й препарат на основі лікарських рослин.

— Як ви вважаєте, попит на лікарські рослини в нашій країні найближчим часом буде зростати чи зменшуватися?

— Це залежить від багатьох факторів, тому прогнозувати досить складно. Перш за все, попит на ліки, у тому числі й на лікарські рослини, буде залежати від здоров’я нації, яке, у свою чергу, залежить від економічного стану держави, а відтак і системи охорони здоров’я. Не останню роль відіграє й екологія.

У наш стрімкий час, коли діловій людині ніколи хворіти, для «негайного» одужання застосовують сучасні найефективніші синтетичні препарати незалежно від їхньої вартості. А, скажімо, пенсіонерам коштів на дорогі ліки бракує, тому вони надають перевагу дешевим препаратам, до яких належать лікарські рослини. Таким чином, попит на лікарські рослини буде певним чином залежати й від співвідношення вікових груп населення країни.

Одним із факторів є навіть мода на той чи інший лікарський засіб, яку, до речі, значною мірою формують засоби масової інформації. Наприклад, у восьмидесяті роки минулого століття в Україні виникла мода на обліпиху, плоди якої (свіжі або перероблені) широко використовують у лікувально-дієтичному харчуванні. Їх вживають при виразковій хворобі шлунка, при захворюваннях, спричинених нестачею вітамінів, як загальнозміцнювальний засіб для хворих, що перенесли інфекційні захворювання й тяжкі хірургічні операції. Обліпихова олія має ще більше показань до застосування. Попит на обліпиху був дуже значним й набагато перевищував пропозицію. Майже кожний власник дачної ділянки вважав за необхідне виростити обліпиху у себе. Але мода минула, зник не тільки ажіотажний попит, але й особливий інтерес до плодів цієї рослини, хоча обліпихова олія користується великою повагою й понині.

Подібна історія трохи пізніше спостерігалася з горобиною чорноплідною, яка має гіпотензивні, спазмолітичні, протизапальні, капілярозміцнювальні, сечогінні й жовчогінні властивості. Завдяки моді виник попит на плоди цієї рослини, перш за все серед хворих на гіпертонію. Деякі сільські господарства (тоді вони звалися радгоспами) висадили цілі сади цієї рослини. Пройшло кілька років, висаджені рослини почали давати врожай, але попит на цей різновид горобини різко знизився.

Нарешті, не слід забувати й про те, що наука теж не стоїть на місці. Можливо, у якоїсь із рослин буде виявлено нові властивості, що дозволять дуже ефективно лікувати ті чи інші захворювання, й тоді, відповідно, різко зросте попит на препарати з цієї рослини.

А поки що, на думку більшості лікарів, лікарські рослини набувають популярності серед населення України, й для ефективного та безпечного їх застосування як з метою лікування, так і профілактики різноманітних захворювань необхідно дотримуватися тих правил та принципів, про які ми сьогодні говорили.

Бесіду проводив Руслан Примак

Вся інформація про лікарські засоби та їх застосування представлена для ознайомлення і не може вважатися настановою для самостійної діагностики та лікування. Інформація призначена виключно для медичних та фармацевтичних працівників.