Щоб приносити Львову славу і користь
Історія розвитку львівської медицини і фармації з давніх-давен тісно пов’язана з розвитком культури та освіти в Україні. Могутня Київська Русь, що стала носієм Христової віри на сході Європи, праці Євпраксії Мстиславівни, Печерська Лавра з її високоосвіченими лікарями-монахами були світочами цієї культури. Львівська братська школа, заснована в 1556 р., мала свою друкарню, а надбання Запорізької Січі лягли в основу військової медицини
По-новому медична справа на західноукраїнських землях кінця XVI ст. почала розвиватися після заснування графом Я. Замойським у м. Замості Замойської академії (1593), з якою пов’язане започаткування в Галичині медичної освіти на академічному рівні. Вже на початку XVII ст. у Львові працювало 15 дипломованих лікарів (переважно з багатих львівських родин), 5 цирульників-хірургів і 15 аптекарів. В ієрархії середньовічного міста останні знаходилися між купцями і ремісниками. Їхній соціальний статус вперше визначив статут Львівського цеху аптекарів (1611): „…аптекарі, що добре володіють своєю справою, як і лікарі, приносять місту славу і користь благородним розумом та добрими науками”.
В 1594 р. Замойська академія отримала статус університету і право надавати вчений ступінь доктора медицини. Першими організаторами і викладачами медичного факультету Замойської академії були львів’яни Ян Урсин та Симон Бирковський, а учнями — Касіян Сакович, майбутній ректор Київської братської школи, та Сильвестр Косів — ректор Могилянської Колегії.
У 1661 р. у Львівському університеті було вперше відкрито медичний факультет, який проіснував лише два роки. У 1773 р. у Львові створили медичну школу „Collegium Mеdicum”, першим учителем якої став доктор медицини Андрій Крупинський. У 1784 р. її реорганізували у медичний факультет Львівського університету.
16 листопада 1784 р. у Львові вдруге відбулося урочисте відкриття Львівського університету з чотирма факультетами: технологічним, юридичним, медичним і філософським. Остаточно факультет був сформований у 1894-1898 р. під керівництвом професора Г. Кадия, який згодом очолив кафедру нормальної анатомії. У той час постали корпуси, призначені для хімічних, клінічних кафедр, зокрема терапії і хірургії, та кафедри патологічної анатомії. Був відкритий акушерський відділ.
У 1910 р. збудована клініка дитячих хвороб, а у 1912 р. відчинила двері клініка інфекційних недуг, розташована у дев’яти корпусах. У 1929 р., за часів польського панування, зведено клініку нервових хвороб, надбудовано терапевтичну і хірургічну клініки та розширено будівлю анатомічного корпусу. Деякі клініки знайшли собі притулок у загальній крайовій лікарні, збудованій польським єпископом Гловінським. Пізніше ця лікарня повністю перейшла у володіння медичного інституту.
Вища фармацевтична освіта почала розвиватися у Львові після того, як імператор Франц Йосиф I видав указ про створення в 1854/55 навчальному році фармацевтичного відділення при філософському факультеті Львівського університету.
У 1932 р. на кошти аптекарів Галичини почали будувати новий фармацевтичний корпус „Collegium Pharmaceuticum”, де на двох поверхах розташувалися дві великі лабораторії на 50-60 студентів кожна, кафедри органічної, фармацевтичної хімії, технології ліків, а також бібліотека та наукові лабораторії.
Навчання на фармацевтичному факультеті тривало два роки. До обов’язкових предметів належали фізика, ботаніка, мінералогія, зоологія, загальна і фармацевтична хімія, фармакогнозія. Лекції читали професори філософського факультету та медико-хірургічного відділення як окремо для фармацевтів, так і для слухачів філософії і медицини. Поступово створювалися фармацевтичні кафедри.
У кінці XIX – на початку XX ст. засновано кафедри нормальної фізіології, біологічної хімії, патологічної фізіології, патологічної анатомії, фармакології, хірургії, терапії, гістології, шкірно-венеричних, очних хвороб, акушерства і гінекології, судової медицини, загальної гігієни, дитячих, нервових хвороб, оториноларингології, біології, стоматології, історії медицини, мікробіології та ін. До найстаріших належать кафедри фармацевтичної хімії і фармакогнозії. Кафедра фармацевтичної хімії (тоді — загальної і фармацевтичної хімії) відкрилася у 1854, а кафедра фармакогнозії — у 1893 р.
Відповідно до нових навчальних планів у 1889 р. з програми підготовки фармацевтів вилучили мінералогію і зоологію, натомість збільшили кількість годин з фармакогнозії і аналітичної хімії, ввели лекції з бактеріології й гігієни. Після першого року навчання студенти складали три попередні іспити з фізики, ботаніки та загальної хімії, після другого курсу — магістерський іспит із спеціальних предметів.
Польська влада до навчання українців у Львівському університеті ставилася вкрай несхвально. Кількість студентів-українців ніколи не перевищувала 10-15%. Саме тому й зародився у місті Український таємний університет — унікальне явище в історій освіти і науки. Медичний факультет цього університету відкрили у 1921 р. У 1921/22 навчальному році тут навчалося 1258 студентів, у тому числі на медичному факультеті — 185. В університеті функціонувало 58 кафедр, з них 10 – на медичному факультеті.
Через відсутність відповідних лабораторій і клінік медицину вивчали лише на перших двох курсах. Для продовження навчання студенти виїжджали за кордон. Український таємний університет проіснував у Львові до 1925 р. і дав освіту 1500 українським студентам.
У 1925 р. рада філософського факультету Львівського університету ліквідувала фармацевтичне відділення. Однак, враховуючи численні вимоги галицьких фармацевтів, у 1930 р. його було відновлено.
Відтак навчання студентів проводилося вже за чотирирічною програмою. Після першого і другого курсу студенти складали іспити із загальних предметів, після третього і четвертого — два магістерські екзамени із спеціальних предметів. За неповними даними, до 1939 р. у Львові було підготовлено близько 1300 фармацевтів з вищою освітою. 1 січня 1940 р. фармацевтичний відділ реорганізували у фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту, на кафедрах якого проводилися наукові дослідження світового рівня. Під керівництвом професора Я.К. Парнаса на кафедрі біохімії було опрацьовано новий метод дослідження глікогенолізу за допомогою радіоактивних ізотопів, синтезовано нові замінники вітаміну К, виконано оригінальні роботи з кристалізації білків.
Під час фашистської окупації Львова у 1941-44 рр. діяльність фармацевтичного факультету призупинилася. Однак 1 жовтня 1944 р. понад 140 студентів приступили до занять.
У повоєнні роки факультетські кафедри очолювали відомі вчені, засновники нових напрямків у фармацевтичній науці, знані наставники і педагоги.
Протягом 1946-1977 рр. кафедрою фармацевтичної хімії завідував професор М.М. Туркевич, під керівництвом якого проведено дослідження з проблем синтезу комплексних сполук вісмуту (протисифілітичні засоби) і похідних тіазолідину (вилучено речовини з вираженою протисудомною, антитиреоїдною та протитуберкульозною дією).
Завідувач кафедри токсикологічної і аналітичної хімії професор В.П. Крамаренко (1948-1987) заснував власну наукову школу з вивчення методів виділення алкалоїдів з біологічного матеріалу, кількісного визначення та ідентифікації алкалоїдів та їх синтетичних замінників у судово-хімічному та фармацевтичному аналізах.
Важливі розробки в галузі технології таблетованих лікарських форм, стабілізації розчинів для ін’єкцій, супозиторіїв, теоретичного обґрунтування сумісності інгредієнтів у лікарських формах, оптимізації багатофакторних процесів фармацевтичної технології належать професорові В.Т. Поздняковій, яка очолювала кафедру технології лікарських форм у 1964 до 1984 рр.
Вагомий внесок у становлення організації та економіки фармації як наукової і навчальної дисципліни здійснив професор Р.М. Піняжко (завідував однойменної кафедри з 1968 до 1983 р.). Він ініціював проведення досліджень з визначення потреби у лікарських засобах, використання електронно-обчислювальної апаратури в управлінні фармацевтичною системою, вивчення економічних аспектів технологічних процесів в аптечних установах та організаційно-економічних форм управління фармацевтичними кадрами.
Сьогодні на фармацевтичному факультеті ЛНМУ ім. Данила Галицького науковці, викладачі і студенти продовжують традиції своїх попередників. Але це вже інша сторінка історії.
Підготувала Лариса Дедишина
