«СЛІДИ ВІСПИ ВІДСУТНІ»
26 січня 1823 р. помер Едвард Дженнер, англійський лікар, хірург, творець вакцини проти віспи
Едвард Дженнер
Людина стикається з мікробами одразу після народження, а потім бактерії і віруси супроводжують нас протягом всього життя. Деякі з них, наприклад вірус віспи, небезпечні для здоров’я, оскільки спричиняють складні інфекційні недуги
Остання жертва
У давнину епідемії, зумовлені інфекційними чинниками, були головною причиною високої смертності населення у різних країнах світу.
Вперше епідемія чорної віспи прокотилася Китаєм в IV ст., а в середині VI ст. з’явилася в Кореї. У 737 р. від віспи загинуло понад 30% населення Японії, а в деяких густозаселених районах країни рівень смертності сягав 70%.
У Європу епідемія натуральної віспи насунулася у XI-XIII ст. внаслідок хрестових походів. У XVI ст. вірус потрапив в Англію, а потім стрімко поширився у Центральній і Південній Америці, забравши з собою мільйони людських життів. У XVII-XVIII ст. в часі нових епідемій віспи занедужувало близько 10-12 млн осіб, показник смертності коливався від 25 до 40%.
Найбільш часто від віспи помирали діти. А в тих, кому пощастило вижити, назавжди залишалися потворні шрами. Понад те, у розшукових орієнтуваннях французьких поліцейських у XVIII ст. поміж інших особливих прикмет навіть вказувалося: сліди віспи відсутні.
Надзвичайно широке поширення віспи було причиною надмірного використання косметичних засобів. Товстим шаром білил і рум’ян маскували шрами від цього захворювання.
Поклав край страшній інфекційній недузі англійський лікар Едвард Дженнер, який наприкінці XVIII ст. створив першу вакцину від віспи. Відтак останній випадок натуральної віспи у світі було зафіксовано у Сомалі в 1977 р. У 1978 р. ВООЗ вирішила офіційно підтвердити, що вірус віспи переможений назавжди. Проте світ ошелешила несподівана новина: 11 вересня 1978 р. від натуральної віспи померла 40-річна Дженет Паркер, медичний фотограф кафедри анатомії медичного факультету Бірмінгемського університету. Тоді на медичному факультеті діяла одна з кількох, акредитованих ВООЗ лабораторій, де вивчали вірус віспи. Припускають, що шлях зараження найвірогідніше був саме таким. Дженет Паркер стала останньою жертвою натуральної віспи у світі.
У 1959 р. ВООЗ на ХІІ Всесвітній асамблеї охорони здоров’я затвердила програму глобальної ліквідації натуральної віспи шляхом тотальної вакцинації. До 1980 р. програму, задля якої було використано 2,4 млрд доз вакцини, виконали. На сьогодні це єдине захворювання людини, яке цілком і повністю переможене на всіх континентах. Нині віруси людської віспи залишилися тільки в двох репозиторіях – Центрі захворювань і профілактики в Атланті (США) і Державному науковому центрі вірусології і біотехнології «Вектор» в РФ.
Чорна віспа
Віспа (натуральна, чорна, велика) – антропонозне вірусне інфекційне захворювання з аспіраційним механізмом передавання інфекції. Характеризується інтоксикацією, лихоманкою, пустульозно-папульозним висипом і високою летальністю.
Відомо щонайменше 2 види віспи:
- • Variola major – класична, більш вірулентний вид
- • Variola minor – аластрим, менш вірулентний вид
Віспа передається від людини до людини повітряно-крапельним шляхом, з меншою ймовірністю – у разі безпосереднього контакту. Брудний одяг і постіль також можуть передавати вірус.
Після того, як на тілі хворого з’являється висипання, протягом 7-10 днів пацієнт найбільш заразний. Після формування на уражених місцях кірочок ризик зараження знижується.
У нещеплених людей рівень захворюваності сягає 85%. Інфекція може зумовлювати 4-10 вторинних випадків зараження від кожного первинного. Проте вона розповсюджується повільно і переважно у рамках близьких контактів.
Вірус потрапляє на слизові ротоглотки і розмножується у лімфовузлах, та, провокуючи віремію, опиняється в кровотоці. З часом він локалізується в малих кровоносних судинах дерми. Інші органи уражаються рідше, за винятком центральної нервової системи (може розвинутися енцефаліт). Також існує ризик вторинної бактерійної інфекції шкіри, легень або кісток.
Читайте також: Как человечество прощалось с черной оспой
Вакцина Дженнера
Англійський лікар Дженнер з маленького англійського містечка Берклі створив свою вакцину від віспи на сто років раніше вакцин відомого французького мікробіолога Луї Пастера. Він прищепив коров’ячу віспу Джеймсу Фіппсу, 8-літньому сину свого садівника. А матеріал для вакцини виділив з виразки коров’ячої віспи на руці доярки Сари Нельмес. Впродовж наступних 5 років він тричі намагався заразити хлопчика Джеймса чорною віспою через варіоляцію. Попри неодноразові спроби дослідника, Джеймс залишався здоровим.
Суть варіоляції полягала у тому, щоб прищепити людині гній із дозрілої пустули від хворого на натуральну віспу, що давало шанс перехворіти недугою у легкій формі. На Сході цей спосіб лікування був відомим з раннього середньовіччя, його практикували для лікування дівчаток, які мали згодом жити в гаремах, щоби зберегти їхню красу без шрамів.
До слова, тогочасні науковці вважали Дженнера дилетантом у науці, його праці не публікували в наукових журналах. Тому вакцинація Джеймса Фіппса була публічною, у присутності медичної комісії і місцевих мешканців. Окрім того, на 6 років раніше Дженнер провів ще небезпечнішу процедуру варіоляції своєму молодшому сину, коли на віспу занедужала його няня.
Відтоді людей від натуральної віспи почали щеплювати коров’ячою або конячою віспою. А сам Едвард Дженнер зажив слави видатного науковця, який врятував світ від смертельної хвороби.
Успіхом своєї вакцини Дженнер завдячував антропонозному характеру віспи, адже переносниками вірусу є винятково люди. Інфекція не могла підживлюватися з природного резервуару вірусів тварин. Не існувало хронічного носійства вірусу, як і безсимптомної форми недуги. Натомість ознаки захворювання виявилися настільки виразними і чіткими, що постановка діагнозу не викликала жодних труднощів.
Хворі не були заразними до появи симптоматики і після одужання. Жоден з варіантів вірусу віспи не міг встояти перед захисним імунітетом, що вироблявся в організмі після щеплення через присутність множинних антигенів і антигенного варіювання у зв’язку з високою спорідненістю до вірусної ДНК-полімерази. Інакше кажучи, вакцина однаково ефективно створювала імунітет проти будь-якого штаму вірусу віспи. Чого, на жаль, наприклад щодо вірусу грипу, досягти не можуть досі.
Подбав Дженнер і про свого підопічного Джеймса Фіппса. Він отримав у подарунок пожиттєве користування будинком у Берклі, де прожив разом з дружиною і двома дітьми до своєї смерті у 65-річному віці. Зараз у цій двоповерховій кам’яниці площею 500 м кв діє музей Дженнера.
