Степан Руданський — лікар і поет
Мабуть, не всім відомо, що знаний український поет, автор слів однієї з найвідоміших і найліричніших пісень „Повій, вітре, на Вкраїну”, автор численних ліричних поем, співомовок та перекладів Степан Руданський за професією був… лікарем. Як поет він збагатив літературні надбання українців, як лікар-гуманіст — весь свій хист і навіть життя поклав на вівтар служіння своєму народові
Степан Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинці, що на Вінниччині, у родині священика. Навчався у Шаргородській духовній школі, потім – у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. У 1855 році всупереч волі батьків Руданський вступив до Петербурзької медично-хірургічної академії (на той час це була найкраща вища медична школа в царській Росії, у якій викладали такі відомі лікарі-педагоги, як М. Пирогов, І.Сеченов, С. Боткін, М. Зінін).
Навчання в Академії було важким, а життя студента – злиденним й напівголодним. Про це крізь сміх і сльози С. Руданський писав в автобіографічному вірші „Студент”:
А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.
І живіт – як гріб, запався,
Облізає голова…
І остання догорає
Його свічка лойова.
Під час навчання в петербурзькому університеті С. Руданський знайомиться з українськими мистецькими колами, що згуртувалися навколо журналу „Основа”, починає писати власні ліричні вірші та співомовки. Саме в „Основі” з’являються його перші друковані твори.
Однак невдовзі далося взнаки злиденне життя: у Руданського відкривається гостра форма туберкульозу. Потрібно було негайно лікуватися…
У 1861 році С. Руданський закінчує медичні студії і отримує призначення на посаду міського лікаря в Ялті. Мізерна платня молодого спеціаліста змушує шукати додаткових заробітків. С. Руданський підробляє у маєтках графа Воронцова, а також займається приватною практикою. Однак і це не дає лікареві прибутку: панські фільварки були розкидані по всьому узбережжі Чорного моря, а тому їзда забирала всі зароблені кошти, а з бідних пацієнтів лікар не тільки нічого не брав, але й як міг допомагав матеріально.
За якийсь час С. Руданського на громадських засадах призначають карантинним лікарем і постійним членом міської санітарної комісії. Працюючи на цій посаді, медик виявив, що у деяких ялтинських будинках, у тому числі графа Воронцова і графа Мордвінова, панує жахлива антисанітарія. У льохах, забруднених нечистотами, зберігається риба, яка потім йде на продаж. С.Руданський домігся, щоб знищити всі запаси товару. Однак це дорого йому коштувало. Під тиском губернатора губерніальна лікарська управа звільнила С. Руданського з посади і постановила перевести до занедбаного повітового міста Перекопу.
Найоригінальніший і найбільш народний
На цей нелегкий етап в житті С. Руданського припадає розквіт його поетичної творчості. Перші літературні спроби молодий автор пише в жанрі балади („Розбійник”, „Вечорниці”, „Упир”, „Люба”). У громадянській ліриці С. Руданський викриває кріпацтво („Над колискою”, „Не кидай мене”). Поет протиставляє два види громадської моралі – обивательське пристосовництво і активну боротьбу за кращу долю народу (вірш „Наука” (1860 р.). Закликаючи боротися з бур’янами, що засмічують життєву народну ниву („Гей, бики!”, 1859 р.), С. Руданський недвозначно натякає на необхідність знищити феодально-кріпосницьку систему.
Визначне місце в літературній спадщині С. Руданського посідають співомовки – коротенькі гумористично-сатиричні вірші, які за формою нагадують коломийки. У них, за висловом Івана Франка, поет виявив себе „найоригінальнішим і найбільш народним”. Багато висловів із співомовок стали крилатими, як-от „чого носишся як циган з хроном”, „бачили очі, що купували” („Циган з хроном”) , „вміли наварити, не вміли подати” („Циган на толоці”) і т. д. У доробку поета – кілька поем, серед яких твір „Гетьман Мазепа”. С. Руданський є автором текстів пісень, що давно стали народними шлягерами, – „Повій, вітре, на Вкраїну”, „Вже більше літ 200 як козак в неволі…”.
Відомий С. Руданський і як перекладач. У його доробку – 24 пісні Гомерової „Іліади”, уривки Вергілієвої „Енеїди”, „Слово о полку Ігоревім”, уривки з поеми „Демон” М. Лермонтова, „Сни” Г. Гейне.
У боротьбі з холерою
Останній рік життя лікаря і поета був особливо тяжким. У 1872 році в Криму вибухнула епідемія холери. Пошесть швидко поширилася на Херсонщину, Бессарабію, Київщину і Поділля. С. Руданський рятував людей не покладаючи рук, аж поки не захворів сам. Саме в цей час внаслідок інтриг недоброзичливців почалося переслідування з боку крайового начальства. Фізичне знесилення і тяжка моральна травма призвели до загострення туберкульозу. Дев’ять місяців С. Руданський був прикутий до ліжка. Помер поет на 39-му році життя, 21 квітня 1873 року.
Старший брат Григорій пригадував, що в останні хвилини життя Степан „наспівував хрипким басом свою улюблену пісню „Україно моя мила”…
Так закінчилося коротке і нелегке життя видатного українського лікаря і поета.
На його могилі в Ялті друзі викарбували уривок з вірша „Чорний кольор”:
На могилі не заплаче
Ніхто в чужині.
Хіба хмаронька заплаче
Дощем по мені…
Підготувала Лариса Дедишина
