Синдром «професійного вигорання»: у сфері ризику — аптекарі
Ще кількадесят років тому професія фармацевта була спокійною і безпроблемною. Однак у наш час вона якісно змінилася. До працівника аптеки як до професіонала і особистості роботодавці висувають безліч вимог. Відповідно через зростання психологічного навантаження кількість стресових ситуацій на робочому місці збільшується у геометричній прогресії
Намагаючись належно виконати свої професійні обов’язки, аптекарі не мають ані часу, ані можливості звертати увагу на перевтому, дратівливість і тривожність. Відтак з плином часу накопичений стресовий негатив може призвести до формування так званого синдрому професійного вигорання.
Протиріччя мотивацій
Професійне вигорання — це синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і призводить до загального виснаження організму людини. Для синдрому характерні три складники: енергетичний (брак енергії, фізична перевтома), емоційний (апатія, зниження чутливості та емоційності, байдужість) і екзистенціальний (втрата сенсу діяльності, життя).
Серед основних причин «професійного вигорання» в аптечних працівників можна виділити такі:
- постійне спілкування з великою кількістю відвідувачів;
- часті контакти з людьми, які знаходяться у проблемних ситуаціях;
- неможливість відмовитися від спілкування зі «складним» відвідувачем;
- незахищеність перед агресивною поведінкою відвідувача аптеки;
- необхідність постійно стримувати свої емоції, бути ввічливим і доброзичливим;
- тривалий робочий день.
Річ у тому, що аптеки відвідують переважно хворі люди або їхні родичі. Тож фармацевт, який працює за першим столом, зобов’язаний не тільки продати товар пацієнту, як це відбувається у магазинах, а надати йому професійну допомогу — фармацевтичну опіку при відпуску лікарського засобу чи виробу медичного призначення. Відповідно, цілком логічно професію фармацевта порівнювати не з касиром у супермаркеті чи оператором у банку, а з медичними працівниками — лікарями і середнім медичним персоналом. А вони, як відомо, схильні до професійного вигорання чи не найбільше. Попри те, працівник аптеки як представник сфери охорони здоров’я зобов’язаний не тільки дбати про здоров’я відвідувача, але й про збільшення товарообігу — як представник комерційного фармацевтичного підприємства. Ось це протиріччя мотивацій і є постійним джерелом внутрішніх конфліктів.
В Європі «професійне вигорання», в тому числі професійне вигорання медичних працівників, є причиною 50–60% втрачених робочих днів. А австралійці, аби впоратися зі стресом, спричиненим роботою, приймають алкоголь (61%), захоплюються азартними іграми (41%), вживають наркотики (31%). Певна річ, для українських аптекарів такі методи боротьби неприйнятні. А що ж тоді робити?
То «вигоріли» чи не «вигоріли»?
Виділяють 7 основних ознак «професійного вигорання».
Виснаження. Його основною ознакою є відчуття постійної втоми. Виснаження може бути емоційним, психічним або фізичним. Це відчуття відсутності енергії або повного «вичавлення».
Відсутність мотивації. В роботі зникають ентузіазм і внутрішня мотивація. Вранішні думки про необхідність йти до аптеки стають нестерпними, для виконання щоденних обов’язків необхідно докладати неймовірних зусиль, примушуючи себе через силу.
Фрустрація, цинізм та інші негативні емоції. Песимізм, втрата сенсу професії, розчарування в її виборі. Негативні емоційні переживання затьмарюють все, що відбувається впродовж робочого дня.
Когнітивні проблеми. Знижується здатність концентрувати увагу та зосереджуватися. Увага фокусується винятково на негативних моментах, які сприймаються як загроза. Тунельне бачення ситуації «борись або втікай» негативно впливає на здатність вирішувати проблеми та ухвалювати рішення. Погіршується пам’ять, відтворювати інформацію стає дедалі важче.
Уникання роботи на роботі. Робоча активність порівняно з попередніми періодами різко знижується.
Погіршення стосунків вдома та на роботі. Чимраз частіше виникають конфлікти, пов’язані з об’єктивними ситуаціями, які раніше взагалі не спалахували або вирішувалися без проблем. Спілкування з колегами та рідними зводиться до мінімуму. Навіть фізично перебуваючи серед людей, людина думками далеко і не вникає в розмови.
Байдужість до самого себе. Люди у стані «професійного вигорання» вдаються до нездорових копінг-стратегій (способів подолання труднощів), таких як алкоголь, куріння, вживання снодійних препаратів, споживання нездорової їжі, відмова від їжі чи обмеження сну. «Самолікування» може проявлятися у вживанні алкоголю наприкінці дня з метою «зняття стресу» або кількох горняток кави вранці, щоб «прокинутися та затягнути себе на роботу».
Поза тим «професійне вигорання» має чіткі фізичні симптоми:
- хронічна втома;
- млявість і слабкість м’язів;
- головний біль;
- послаблення імунітету;
- безсоння;
- зниження гостроти зору, втомлюваність очей;
- біль у суглобах і попереку.
Також може змінюватися маса тіла людини. В одних апетит зникає, а в інших, навпаки, стає надмірним, оскільки формується звичка «заїдати» стрес.
Втім, існує категорія людей, яка синдрому «професійного вигорання» піддається найменше, а за його наявності отримує помірну шкоду для фізичного та емоційного здоров’я. Насамперед це люди, які цілеспрямовано дбають про своє здоров’я і ретельно стежать за фізичною формою, а також ті, хто має достатньо високу самооцінку і впевненість у високому рівні свого професіоналізму.
Від «професійного вигорання» меншою мірою потерпають люди, які здатні проявляти гнучкість у стресових ситуаціях. Зазвичай їм притаманні висока рухливість, комунікабельність, відкритість, уміння розв’язувати проблеми, покладаючись винятково на себе. Оптимізм також вважають чудовою профілактикою цього синдрому.
Інтровертам найгірше
При визначенні груп ризику серед фармацевтичних працівників, схильних до синдрому «професійного вигорання», можна виділити такі закономірності:
- Особливо швидко «вигорають» працівники-інтроверти, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативної професії. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань у навколишнє середовище.
- До синдрому «професійного вигорання» більше схильні люди, які відчувають постійний внутрішньоособистісний конфлікт через роботу. Найчастіше це жінки, що переживають внутрішнє протиріччя між роботою і сім’єю, а також «тиск» через необхідність постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.
- «Професійне вигорання» більш притаманне працівникам, професійна діяльність яких здійснюється в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця. В Україні до цієї групи належать насамперед люди старше 45 років, для яких вірогідність знайти нове робоче місце у разі незадовільних умов праці на старій роботі різко знижується з огляду на вік.
- На фоні перманентного стресу синдром «професійного вигорання» проявляється в тих умовах, коли людина потрапляє в нові, незвичні для неї обставини, де повинна проявити високу ефективність: зміна роботи, випробувальний термін, майбутня атестація.
- Синдром «професійного вигорання» здебільшого загрожує мешканцям мегаполісів, які живуть в умовах нав’язливого спілкування і взаємодії з великою кількістю незнайомих людей в громадських місцях.
Допоможи собі сам: 4 важливих кроки
Не варто заганяти себе у глухий кут, тому боротися з «професійним вигоранням» потрібно при перших же його ознаках.
Крок перший
Необхідно усвідомити, що з вами відбувається. Не треба боятися цього синдрому, бо він у певному віці буває майже у всіх. Треба прийняти його і подумати, що можна зробити для самого себе. Робота повинна давати задоволення і можливість самореалізації, тому варто замислитися, що означає для вас кар’єра і чим насправді ви б хотіли займатися.
Крок другий
Згадайте свої дитячі захоплення і мрії. Можливо ці заняття як хобі будуть вам приносити задоволення у дорослому віці, навіть якщо за це не платитимуть зарплату. Виявити і розкрити свої таланти дуже важливо, у цьому і полягає головний функціонал людини.
Крок третій
Що для вас важливо в роботі, в колективі? Чого очікуєте від своєї роботи? Вам комфортніше працювати в колективі чи на самоті? Можливо час замислитися про зміну діяльності, віддалену роботу чи самозайнятість.
Крок четвертий
Коли ви усвідомите, що з вами відбувається, ймовірними є два варіанти: ви зрозуміли, що треба змінити роботу; ви зрозуміли, що наразі змінювати роботу ще не готові.
Якщо ви вирішили змінити роботу, фах чи відкрити власну справу, треба скласти чіткий план — що робити і в якій послідовності. Вивчити ринок праці, ознайомитися з вакансіями, скласти резюме, пройти тренінги чи навчальні курси.
Якщо на роботі вас все-таки щось тримає (зарплата, колеги, небажання різко щось змінювати), для подолання «професійного вигорання» варто зробити проміжний крок. Реалізація здібностей й інтересів поза роботою дасть можливість якісно виконувати свої професійні обов’язки і не наразитися на звільнення з ініціативи керівництва. Тренінги з особистісного розвитку, курси іноземної мови, заняття з танців, малювання, йоги чи плавання — вибір широкий. Проте, коли ви дійсно займаєтеся не своєю справою, це допоможе ненадовго. Раніше чи пізніше професію доведеться змінити, щоб не марнувати власне життя.
Отже, подолати «професійне вигорання» допомагають ретельний аналіз власних можливостей, вивчення ринку праці і активна життєва позиція.
Підготувала Лариса Дедишина
За матеріалами Білоус М.В. Синдром «професійного вигорання» у фармацевтичних працівників // Здобутки та перспективи управління фармацевтичною системою. – Львів, 2014.
“Фармацевт Практик” #2′ 2020
