Той, хто не знає свого минулого — не вартий майбутнього
Історична пам’ять — такий соціокультурний феномен, завдяки якому передача досвіду та знань про минуле стає основою для самоідентифікації. Усвідомлення спільності долі об’єднує людей у нації, наділяє їх почуттям духовної спорідненості. На думку істориків В.А. Смолія та Ю.А. Левенця, професійне історичне знання, на жаль, не встигає за потребами українського суспільства. Тож цілком слушними є ініціативи і подвижництво окремих постатей щодо видання біографічних збірок про діяльність видатних діячів минулого. Серед фундаторів сучасної історії медицини, завдяки якому нам є доступною інформація про цілу когорту діячів медичної
науки, — Ярослав Володимирович Ганіткевич
Українець, науковець, громадський діяч
Народився майбутній вчений у 1929 р. на Львівщині, у містечку Радехів. Землі, що знаходилися тоді у складі Польщі, зазнали всіх тягот Другої світової війни. Шкільну освіту Ярослав Ганіткевич завершив вже після її закінчення у 1946 р. Хоча юнак вчився на відмінно, проте медалі не отримав, оскільки відмовився вступати до комсомолу. Вищу освіту здобував у Львівському медичному інституті, а згодом закінчив там аспірантуру і у 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Вплив втрати та затримки жовчі на процеси збудження та гальмування кори головного мозку». Його відмова вступити до лав КПРС змусила залишити Alma Mater і перейти до Івано-Франківського медичного інституту. А докторську дисертацію на тему «Жовч та діяльність нервової системи» довелось вже захищати в Донецькому медичному інституті (1968 р).
В Радянській державі була особлива політика щодо виховання та використання національних кадрів. Тож, маючи диплом доктора медичних наук, Ярославу Ганіткевичу не давали можливості працювати в рідному інституті, пропонуючи посади в інших республіках. Зазначимо, що в цей же час очолювати кафедри у ВНЗ в Україні активно запрошували фахівців з інших місць, які часто не володіли українською мовою. А Ярослав Володимирович завжди займав принципову позицію щодо викладання та підготовки наукових праць саме рідною мовою.
З 1970 р. Я. Ганіткевич став працювати завідувачем кафедри фізіології людини та тварин на біологічному факультеті Чернівецького державного університету, де і отримав звання професора. Лише через 9 років він повернувся до Львова, де очолював різні лабораторії, а з 1989 р. працював у Львівському державному медичному інституті, в якому разом з ректором, професором М.П. Павловським, організував лабораторію жовчнокам’яної хвороби.
За часи своєї діяльності вчений підготував понад 3000 лікарів і кілька сотень біологів, як науковий керівник опікувався підготовкою 7 кандидатів наук. Науковий доробок професора Ганіткевича становить понад 500 праць.
На хвилі національного відродження він став одним з тих, хто виступив з ініціативою поновлення роботи Наукового товариства імені Шевченка, зокрема його Лікарської комісії та видання Лікарського збірника НТШ. Професор Ганіткевич — учасник багатьох конгресів Світової федерації лікарських товариств.
Писемний пам’ятник лікарям
Одним з напрямків наукової зацікавленості Ярослава Ганіткевича є становлення і розвиток вітчизняної медицини. На сьогодні він написав понад 200 робіт, з яких 17 книжок з історії медицини. Відродження історичної справедливості у поєднанні із суто науковим підходом до архівних матеріалів — основна риса його праць. Історичні розвідки науковця повернули із небуття сотні імен.
Так, разом із Павлом Пундієм, архіваріусом НТШ, підготовлено і видано тритомник «Українські лікарі»: Книга 1. Естафета поколінь національного відродження, Книга 2. Лікарі діаспори та їх діяльність для рідного краю, Книга 3. Учасники національно-визвольної боротьби й українського державотворення, репресовані та реабілітовані лікарі України. Завдяки цій фундаментальній праці, яка, за словами академіка Л.А. Пирога, стала «писемним пам’ятником українським лікарям», ми дізнались не тільки про громадсько-політичну активність української медичної спільноти, але й про її внесок до світової культури.
Також слід згадати книги Ярослава Ганіткевича «Українські лікарі-вчені ХІХ століття та їхні наукові школи» (2002 р.), «Історія української медицини в датах та іменах» (2004 р.), підручник «Історія медицини» (у співавторстві з професором О.М. Голяченком, 2004, 2016 рр.), «Український медичний календар» (2016 р.) та публікації окремих статей в «Енциклопедії сучасної України».
Крім того, завдяки просвітницькій діяльності професора в Україні почали видавати твори історика медичної науки Євгена Озаркевича.
Задля поширення знань про вітчизняну науку на світовому рівні він брав участь у міжнародному конгресі істориків медицини (Італія, 2007).
Невтомна праця Ярослава Ганіткевича була неодноразово оцінена. Він є лауреатом Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2004), нагороджений дипломом і медаллю Мар’яна Панчишина (2009), пам’ятною медаллю НТШ (2013), медаллю «Золоте руно історії медицини» (Тбілісі, 2014). Пошта України у 2009 р. випустила марку «Ювілей Ярослава Ганіткевича-80».
Указом Президента України № 24/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України» за особистий внесок у державне будівництво, культурно-освітній розвиток української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю Ганіткевича Ярослава Володимировича нагороджено орденом «За заслуги ІІІ ступеня».
Підготовлено за матеріалами, наданими Національною науковою медичною бібліотекою України
