Усвідомлення виконаного обов’язку — найвище щастя
Усе в житті закономірно, але трапляються і неочікувані випадки. Запрограмувати своє життя наперед неможливо, але якщо людина справді чогось прагне, вона завжди досягає бажаного
Спільний стаж — 100 років
Представники львівської династії аптекарів Пастушенко-Сосновських йшли у фармацію різними шляхами. Хтось навпростець, бо з дитинства не мислив себе поза нею, а хтось манівцями, спробувавши спочатку іншого хліба. Наразі у цій родині вже майже четверо провізорів: чоловік і дружина та їхні донька та онука — студентка 5-го курсу фармацевтичного факультету ЛНМУ ім. Данила Галицького. Їхній спільний стаж у професії — 100 років.
Людмила Пастушенко марила медициною змалку. Недобравши балів на стоматологічний факультет, здавалося, випадково опинилася на фармацевтичному, де їй пообіцяли через два роки перевести на медичну спеціальність, якщо буде відмінницею. Здавши дві сесії на п’ятірки, Людмила раптом збагнула, що бути лікарем не хоче, тому що її покликання — фармація.
На другому курсі на факультеті з’явився новенький, хлопця звали Олександром. Його батька-військового перевели служити з Кавказу до Львова. Так студент фармацевтичного відділення П’ятигорського медінституту опинився в Галичині. Сашкові одразу впала в око однокурсниця-красуня Людмила. Після чотирьох років зустрічей закохана пара побралася.
Велике життя
Закінчивши медичний інститут, Олександр Пастушенко, підтримуючи сімейну традицію, вирішив стати військовим провізором. Його скерували у Забайкальський військовий округ. Професійну майстерність військовий провізор двічі вдосконалював у Військово-медичній академії в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).
Професійне становлення молодих спеціалістів розпочалося далеко від рідного дому. О. Пастушенко керував аптекою у Забайкальському військовому шпиталі, у медичному технікумі викладав латинську мову і фармакологію, а Л. Пастушенко завідувала аптекою військового лазарету міста Нижнєудинськ. У період радянсько-китайських прикордонних збройних сутичок в середині 1960-х років військового провізора направили в Монголію, і любляча дружина знову поїхала за ним. В Улан-Баторі Олександр очолював аптеку при військовому шпиталі, а Людмила працювала в цьому ж аптечному закладі провізором-рецептарем. Кожного дня доводилося виготовляти щонайменше 400 пляшок стерильних розчинів, адже в госпіталь доставляли багато поранених. В аптеці і працювали, і жили, тож кілька років змушені були спати на підлозі.
Коли подружжя повернулося додому, Людмила Пастушенко влаштувалася в аптеку № 1 на вулиці Фредра у Львові, де працює і зараз. Уже 41рік на одному місці. За цей час вона працювала провізором-рецептарем, заступником завідувача, заступником завідувача з інформаційної роботи, завідувачем і знову провізором.
Олександр Андрійович служив у медичній службі Прикарпатського військового округу, пізніше — на військовій кафедрі Львівського медичного інституту викладав майбутнім лікарям та провізорам, а також уже досвідченим фахівцям — організацію медичного постачання військ та військово-медичну токсикологію, нині — на заслуженому відпочинку.
Замість дитсадка — аптека
Донька Пастушенків Галина народилася в далекому Забайкаллі. Але дитинство її минуло в… монгольській аптеці. Між дитсадком та маминою роботою дівчинка завжди обирала останню. Їй подобалися аптечний запах, пляшечки, ваги і привітні аптечні тітоньки.
Після закінчення школи постало питання про вибір професії. І хоча всі 10 років Галина із задоволенням «консультувала і лікувала» своїх однокласників, посилаючись на беззаперечний авторитет мами і тата, дівчина, як слухняна донька, охоче пристала на пропозицію старших вивчитися на економіста. Цікаво, що на перший погляд дивне бажання батьків-провізорів мало цілком логічне пояснення. Вони хотіли, аби Галина таким чином вшанувала свого діда — засновника і першого директора Вищих торговельних курсів у Львові, які з часом реорганізували у Львівський торгово-економічний інститут. Цей навчальний заклад Галина Сосновська закінчила з червоним дипломом і пішла працювати бухгалтером в аптеку № 1, якою на той час керувала її мама. Аптекарі, запроваджуючи госпрозрахунок, у цей момент дуже потребували кваліфікованого економіста.
Галина, попри свої прямі обов’язки, легко запам’ятовувала назви лікарських засобів, застосування і дозування ліків, читала періодичні фармацевтичні та медичні видання, що передплачували батьки.
Аптека розвивалася, мінялося керівництво, приходили нові працівники. У 1998 р. аптечний заклад очолила провізор Неля Бик, людина енергійна, комунікабельна, щиро залюблена у фармацію. Власне, саме вона, оцінивши здібності Галини, ненав’язливо підштовхнула її до вступу на факультет заочного навчання Львівського медуніверситету за спеціальністю «фармація». Сьогодні Галина Олександрівна — заступник завідувача аптеки № 1.
Донька Галини Аничка — майбутній провізор у третьому поколінні. Проте вона теж не одразу зробила свій вибір. Довго вагалася між психологією і фармацією і нарешті обрала сімейну справу, проте психологія і далі у планах як друга вища освіта. В аптеці № 1 Анна проходила навчальну і виробничу практики, сюди ж прийде на інтернатуру. Головне для неї — допомагати людям, як її дідусь, бабуся і мама.
Лариса Дедишина
