Увага: травма пірнальника
Як тільки сонце пригріє по-справжньому, річки, ставки та озера, наче магнітом, притягують втомлених за довгу зиму городян. Кращого відпочинку, ніж біля водойми з прозорою прохолодною водою, годі шукати. Але ж недарма кажуть: не знаючи броду, не лізь у воду. Наприкінці травня і аж до вересня нейрохірургічні відділення лікарень приймають тих, хто забув це золоте правило. Травма пірнальника, або перелом хребта з ушкодженням спинного мозку, назавжди приковує постраждалого до інвалідного візка
– Травма хребта і спинного мозку, за даними статистики, становить 1-4% у структурі загального травматизму. Переважно така травма непряма, і однією з її причин є удар головою об дно під час стрибків у воду, – пояснює головний позаштатний нейрохірург Головного управління охорони здоров’я Львівської обласної держадміністрації, завідувач II нейрохірургічного відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Андрій Токарський. – Щороку протягом купального сезону до нас привозять 15-20 пацієнтів з травмою пірнальника, які потребують негайного хірургічного втручання. Найстрашніше, що біда трапляється з молодими хлопцями, багато з яких мають вагітних дружин чи зовсім маленьких діток. Тоді трагедія однієї людини перетворюється на сімейну трагедію.
Як правило, при травмі пірнальника ураження черепа поєднується з пошкодженням хребта і спинного мозку. Травма хребта і спинного мозку може бути відкритою (з порушенням цілісності шкіри в місці ушкодження) і закритою (без порушення), як буває у більшості випадків. Травми спинного мозку поділяють на три групи: ушкодження хребта без порушень функцій спинного мозку; ушкодження хребта з порушенням функцій спинного мозку; ураження спинного мозку без ушкодження хребта. Тяжка травма спинного мозку і його структур спостерігається у разі переломів, вивихів і переломовивихів. Переважно уражається один хребець, рідше два, зовсім рідко – три. Найнебезпечнішим при травмі пірнальника є ушкодження I–IV шийних хребців та аспірація – потрапляння води і блювотних мас у легені.
Між ступенем травми хребта і спинного мозку прямої залежності не існує. Незначне ураження хребта може поєднуватися з найтяжчими незворотними пошкодженнями спинного мозку. Але при тяжких травмах хребта частота серйозних ушкоджень спинного мозку збільшується.
Діаметр шийного хребця становить близько 2,5 см. При травмі пірнальника відбувається справжній вибуховий перелом, і уламки кістки можуть виступати в просвіт хребетного каналу, спричиняючи компресію спинного мозку. Канал зі спинним мозком на цій ділянці має в ширину 1-1,2 мм. Тому при мікровибуху в організмі практично не залишається жодних шансів уникнути серйозної інвалідизуючої травми.
Післятравматичні зміни у спинному мозку (часткове або повне переривання) і стійкі гемодинамічні порушення – незворотні. Спинний мозок, окрім уламків, може додатково травмуватися крововиливом, набряком-набуханням. Через те, що усі зміни після травми відбуваються у вузькому кістковому каналі, під час локального стиснення чи патологічного збільшення (набряк-набухання, крововилив у речовину мозку) спинний мозок притискається до стінки хребетного каналу. Це спричиняє додаткове стиснення всіх його структур, насамперед судин, а відтак – вторинні структурно-функціональні порушення. Хворі з травмами хребта і спинного мозку вважаються найважчими і прогностично несприятливими.
Спинальний шок та ускладнення
Одразу після травми розвивається так званий спинальний шок. Внаслідок травм відбуваються глибокі динамічні зміни в нервових клітинах і складних структурах спинного мозку: тимчасове пригнічення всіх функцій нервових клітин, втрата провідності нервових волокон, припинення рефлекторної діяльності спинного мозку. Глибина і тривалість шоку залежать від тяжкості травми. У перші дні і тижні після травми спинальний шок найяскравіший, з часом його ознаки поступово зникають. Характер і ступінь ураження спинного мозку визначаються тільки після повного виходу хворого зі стану шоку (4-8 тижнів після травми).
Для діагностики ушкоджень хребта і спинного мозку застосовують рентгенографію у кількох проекціях. Якщо в такий спосіб виявити перелом не вдається, досліджують цереброспинальну рідину і обов’язково проводять ліквородинамічні проби; від їх результатів залежить тактика лікування. Однак найбільш інформативним способом діагностики є магнітно-резонансна томографія. Застосування цього методу дає чітку картину всіх структурних елементів хребта та спинного мозку.
Найважчими ускладненнями травми спинного мозку вважаються травматичний шок і колапс, що виникають у разі поєднання ураження хребта і спинного мозку.
Оскільки у хворого нижче рівня пошкодження значно порушується трофіка тканин і внутрішніх органів, внаслідок тривалого лежання в одному положенні виникають пролежні та мацерації. Через раневу поверхню втрачається велика кількість білка, тому захисні сили організму знижуються. За несприятливого перебігу пролежні швидко інфікуються та іноді можуть провокувати розвиток сепсису.
На фоні паралічу сечового міхура і затримки сечі у стінці міхура починаються нейродистрофічні і запальні процеси, розвивається катаральний, геморагічний або виразковий цистит. Пізніше приєднуються пієліт, пієлонефрит, уросепсис.
Травми шийного відділу спинного мозку часто супроводжуються гострими трофічними розладами в легенях, а також бронхопневмонією, що швидко призводить до набряку легень. Передумовою цього є потрапляння води, слизу і блювотних мас у легені. Ушкодження спинного мозку інколи стає причиною порушення функцій системи кровообігу і завжди – функцій органів малого тазу: сечовиділення, дефекації, статевої функції (здебільшого відразу після травми). Розлади функцій внутрішніх органів під час тяжких уражень спинного мозку дуже стійкі, вони можуть не відновлюватися впродовж багатьох років.
Сучасні методи лікування травм хребта полягають у відновленні його анатомічної структури та функцій. Під час хірургічної операції спинний мозок звільняється від перетискання уламками та встановлюється відповідний трансплантат замість ушкодженого тіла хребця. На зміну ненадійним аутотрансплантатам прийшли якісніші вітчизняні та імпортні протези. Після операції стабільність хребетного стовпа дозволяє вільно змінювати точки опори і повертати хворого. Функціональна структура хребта відновлюється медикаментозним шляхом. На жаль, при повному функціональному пошкодженні поперечини спинного мозку вилікувати пацієнта неможливо. Усе своє подальше життя він проведе в інвалідному візку.
Поради від Андрія Токарського:
– не пірнати у водоймі з необстеженим дном;
– не пірнати, не обстеживши дно, навіть у знайомій водоймі, адже за зиму рельєф дна може змінитися, замулитися і вкритися камінням;
– не пірнати самому, нехай поряд завжди буде ще одна людина;
– у нещасного випадку надати першу допомогу потерпілому: витягти з води, перекласти через коліно так, щоби вісь хребта залишалася незмінною, а вода витекла з легень;
– потерпілого на спину на рівну тверду поверхню і дочекатися приїзду „швидкої”;
– рекомендується постраждалих з травмами хребта доправляти до лікарні власним автотранспортом.
Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик” #06″ 2007
