Відкладене життя, або Прокрастинатори серед нас
«Завжди можна відкласти на завтра те, що не бажаєш робити сьогодні» — типовий девіз справжнього прокрастинатора. Так-так, ніякої помилки, але ж прокрастинатор — це не герой фантастичного фільму чи деталь трактора. Прокрастинатори — це люди, що звикли постійно відкладати справи «на потім»
Поки ми відкладаємо життя, воно проходить.
Луцій Анней Сенека
«Ласкаво просимо до клубу»…
Слово «прокрастинація» має латинське походження та у перекладі означає «затримка, відкладання». Цей психологічний термін вказує на схильність людини до постійного відкладання неприємних справ та завдань, а також на перекладання відповідальності на інших осіб.
Зазвичай прокрастинатори працюють хаотично, не вміють правильно планувати час та потерпають від дедлайнів. Прокрастинатор із самого початку налаштовує себе на вчинення титанічного зусилля. Він довго не вирішується взятися за справу, але коли береться за неї, впадає в іншу крайність: прагне вирішити проблему в один присід. Наприклад, розправитися за добу зі звітом, на який планував виділити кілька тижнів. Навіть якщо це вдасться зробити, організм буде настільки виснажений, що в майбутньому інстинктивно почне противитися виконанню подібної роботи, неминучим результатом якої стане новий виток прокрастинації.
Багато хто вважає, що прокрастинація є звичайною лінню, але це не так. Коли людина лінується, вона зазвичай не дуже переймається та не турбується з цього приводу. Насправді, прокрастинатор хоче займатися справами, але у нього просто не виходить робити це так, як слід.
Прокрастинація може бути: побутовою та проявлятися відкладанням домашніх справ та незначних рішень; невротичною, яка заважає вчасно приймати такі важливі рішення, як вибір професії або «другої половинки»; академічною, що спонукає не виконувати домашні завдання та «завалювати» іспити, тощо.
Іноді лінь розглядають як форму прокрастинації, відповідно до чого виділяють два типи прокрастинаторів: «напружені» (для яких характерні високий рівень тривожності, занепокоєння, почуття провини) та «розслаблені» (їхні характеристики відповідають повсякденному розумінню ліні, отже вони схильні зосереджуватися на виконанні тих справ, які будуть приносити задоволення «тут і зараз»)
«Витоки зла»
Натепер існує декілька теорій виникнення прокрастинації. Одна з них пов’язує це явище із батьківською авторитарністю. Діти з родин, де батьки мають незаперечний авторитет, часто невпевнені у собі, довго не можуть визначити власні наміри, постійно відкладають їхню реалізацію, нездатні долати перешкоди та не мають відчуття безпеки у житті.
Другою можливою причиною виникнення прокрастинації є занижена самооцінка. Ця теорія ґрунтується на тому, що відкладання виконання діяльності є певним захисним механізмом почуттів прокрастинатора, який керується думкою про те, що «якщо я відкладу свою роботу, то відкладеться й оцінка моєї роботи».
Також витоком проблеми може бути конфліктна ситуація на роботі або в родині. За прихованого спротиву людина вдається до прокрастинації, бо не має бажання виконувати неприйнятні для неї ролі, накази тощо. Вона знаходить достатньо підстав для невиконання неприємного, іде на відкритий конфлікт із керівником, колективом, родичами. Галасливі «бунтарі», що нездатні на справжні вчинки, часто схильні до прокрастинації.
Слід брати до уваги і такий аспект, як тривожність. Люди відрізняються один від одного рівнем тривожності, хоча цей показник нестійкий та змінюється з віком і життєвими обставинами. Тривожні або занадто емоційні особи — прихильники прокрастинації, що своєю чергою ще більше посилює нерішучість, страх невдачі та несхвалення з боку оточуючих, а також невпевненість у собі.
Загалом, прокрастинація виникає як реакція опору нашого організму у відповідь на насильство. Організм сприймає неприємні для нього справи як загрозу і намагається всіляко уникнути її. Однак зобов’язання тиснуть на нас, і в результаті ми відчуваємо почуття провини або незадоволеності. Вихід полягає в тому, щоб не чинити насильство над організмом, а навпаки, м’яко та поступово виводити його зі стану «оборони».
Снігова куля незроблених справ
У разі регулярного відкладання запланованих дій створюється ефект «снігової кулі». Вона пояснює явище «замкнутого кола» в поведінці прокрастинатора, яке спричиняє емоційні переживання і мотивацію «відкладати на потім». В результаті виникають всі основні характеристики явища: емоційний дискомфорт, високий ступінь напруження, а також негативні передчуття від неминучих наслідків постійного відтермінування.
Звичку відкладати на потім вважають причиною стресу і низької продуктивності. На думку письменника Давида Д’Еканвіля, автора книги «Маніфест продовженого дня: введення в прокрастинацію», проблема класичного прокрастинатора полягає в тому, що він не вміє правильно відкладати справи. «Все або нічого» — саме ця установка заважає працювати ритмічно та із задоволенням [1].
Як краще «з’їсти жабу»
Для того щоб позбутися прокрастинації, можна спробувати такі досить прості способи:
- – Зниження тривожності: регулярний сон, самонавіювання, концентрація на досягнутих успіхах, чай із заспокійливих трав.
- – Планування свого робочого часу (тайм-менеджмент) та аналіз виконаного, а особливо — невиконаного.
- – Визначення пріоритетів. Визначайте, які справи є невідкладними та потребують негайного вирішення.
Також можна спробувати використати «метод применшення значущості завдання». Відповідно до цього методу причиною прокрастинації є страх перед завданням. Доки ви не почали його виконувати, завдання здається складним і великим. В результаті ви постійно відтерміновуєте виконання, доки воно не перестає бути актуальним або термін не стає критичним. Метод применшення значущості — простий прийом, що полягає в розкладанні завдання на декілька невеликих і незначних, таких, що можна виконати за один раз. Наприклад, якщо необхідно написати звіт, спершу додайте до своїх завдань написання вступу до нього, а далі вам буде легше.
У випадках, коли прокрастинація пов’язана із важкою та неприємною роботою над великим проєктом, можна застосувати метод візуалізації завершення всього проєкту («себе в майбутньому»). В основі зазначеного методу лежить гіпотеза про уявлення свого віддаленого майбутнього, до якого ведуть сьогоднішні вчинки. Тобто уявлення про те, як зміниться ваше життя на краще після завершення проєкту (кар’єрні перспективи, прибуток або просто «баба з возу»), може спонукати діяти вчасно та ефективно.
Якщо жодні засоби не спрацьовують, можливо, варто звернутися за порадами до психолога.
Загалом, одна з найпопулярніших порад щодо боротьби з прокрастинацією звучить як «проковтнути гірку пілюлю» (або «з’їсти жабу»), тобто займатися найбільш неприємними і складними справами в першу чергу. Краще зосередитися на маленькому поточному завданні, ніж готувати себе до героїчного подвигу в майбутньому.
Етапи розумного відтермінування:
- Виділити розумний відрізок часу на кожен день (скажімо, пів години), протягом якого ви будете працювати над завданням.
- Побудувати план руху до мети з урахуванням щоденної норми.
- Займатися справою рівно стільки, скільки ви запланували.
- Фіксувати свої успіхи.
- Час від часу заохочувати себе за добре та своєчасно зроблену роботу.
Підготувала Олександра Демецька
Література
- D’Equanville D. Manifeste pourune journée reconductible: introduction à la procrastination / Zebook.com, 2011.
