Володимир Тимошенко: «Ми повинні змінити ставлення до наркоманів, щоб вони не мали потреби приховувати свою проблему»
У Всесвітній доповіді ООН, приуроченій до Міжнародного дня боротьби зі зловживанням наркотичними засобами та їх незаконним обігом, наведено цифри, від яких кров холоне в жилах. Так, героїн, кокаїн та інші дурмани щороку вбивають майже 200 тисяч жителів Землі. У 2010 році заборонені наркотики хоч раз приймали майже 230 млн осіб віком від 15 до 64 років. Їх не стало менше і в наступні роки, оскільки країни, які постачають сировину для виготовлення наркотиків і самі наркотики, тільки нарощують свої потужності. Тому, акцентовано в документі, такі аспекти охорони здоров’я, як профілактика, лікування, реабілітація та реінтеграція наркозалежних, боротьба з наркозлочинністю мають стати ключовими елементами глобальної стратегії скорочення впливу наркотиків на суспільство. Як із цим злом ведуть боротьбу в Україні, читачі «УК» мали змогу дізнатися під час редакційної прямої телефонної лінії, гостем якої був голова Державної служби України з контролю за наркотиками Володимир Тимошенко.
Метадоном треба лікувати комплексно
— Володимире Андрійовичу, якось дивно виходить — увесь світ бореться з наркотичним злом уже тривалий час, а вашу службу як центральний орган виконавчої влади створено тільки рік тому…
— Звичайно ж, до створення нашої служби проблемами наркотиків займалися інші органи. Але справді, координуючий орган створено лише недавно, бо зволікати було ніколи. Адже дедалі активніше наркотики, які виготовляли в домашніх умовах з макової соломки, споживачі почали заміщувати або суто лікарськими засобами, скажімо, трамадолом, або вилучали з них певний компонент і простими маніпуляціями синтезували психоактивну речовину. Це значно дешевше і простіше, тому так звана аптечна наркоманія пішла різко вгору. Цьому сприяв брак належного контролю за виробництвом, ввезенням та реалізацією цих препаратів. Раніше квоти, тобто оціночні потреби, за кількістю виробництва та імпорту тих чи тих препаратів на рік, які мало визначати Міністерство охорони здоров’я, як правило, затверджували приблизно в травні, а то і в червні. Тож півроку «ворота» були відкриті — хто скільки хотів, стільки й завозив. Скажімо, ми перевірили тільки одну контрольовану речовину декстропропоксифен — було завезено обсягом 17 річних потреб. А термін придатності препарату — два роки. Отже, зрозуміло, реалізовували його не тільки на легальному ринку.
— Тобто затвердження квот — головне завдання вашої служби?
— Одне з головних, бо ДСКН ще й контролює, щоб увезли чи виробили не більше, ніж встановлено квотою. Ми даємо відповідні дозволи і слідкуємо, щоб не було надлишку, який потім з’являється в незаконних споживачів наркотиків. Така сама ситуація з прекурсорами, які застосовуються при синтезі наркотиків.
Ірина Денисенко,
м. Кременчук:
— Скажіть, будь ласка, чи працює в Україні програма метадонової терапії?
— І так, і ні, бо, власне, нині в нас працює тільки елемент цієї програми — правильніше її називати «замісна підтримуюча терапія» (ЗПТ). Нею охоплено приблизно 6 тисяч пацієнтів. Ще майже півтисячі перебувають на аналогічному препараті — бупренорфіні. Так знімають абстинентний синдром (ломку) у пацієнтів. Але цього недостатньо. Наркозалежним ще потрібна реабілітація і ресоціалізація, щоб повернутися до нормального життя. Тоді такий наркоспоживач здатен працювати, навчатися, бо ефект задурманення в нього знімається. У нас на практиці, на жаль, такий комплексний підхід скорше виняток. Тому очікуваних результатів, які мала б дати ця програма, немає. Як це відбувається в інших країнах? Я нещодавно повернувся з Італії, де цією програмою охоплено 180 тисяч наркозалежних. Коли я зацікавився ефективністю, вони сказали, що за два роки 60% з них працевлаштувались і платять податки. Раніше ці люди фактично не працювали, не навчалися, єдиним заняттям для них був пошук нетрудових джерел фінансування для придбання наркотиків.
— А я чула, що деякі країни відмовились від цієї програми, тому що наслідки вживання метадону страшніші навіть за вживання героїну…
— Тут не все так однозначно. Я, наприклад, був здивований, коли дізнався, що у США метадон реалізують в аптеках як знеболювальний препарат — щось на кшталт нашого анальгіну. Однак за своєю дією він ефективніший. До того ж, як вважають лікарі, анальгін погано діє на формулу крові, а метадон — ні. Але, зрозуміло, це препарат, потребу у використанні якого має встановлювати тільки лікар.
— Та все одно це наркотик, і відомо, що ломка після нього набагато страшніша.
— Цікаво, звідки у вас такі дані? У мене таких немає.
— Як це немає? І наркомани, і лікарі кажуть, що ломки дуже важкі.
— Жодної думки про те, що він набагато страшніший, досі не було оприлюднено. Те, що ця програма сприяє зникненню попиту на нелегальні наркотики, — абсолютно доведено, те, що знімає синдром абстиненції, — також. Всесвітня організація охорони здоров’я затвердила методику лікування за допомогою метадону, бупренорфіну, інших препаратів. Величезна кількість країн її давно практикують. Там ці препарати використовують у замісній терапії як початковий елемент, коли треба зняти абстиненцію. Бо її знімають тільки наркотиком — іншого наука ще не придумала.
Проте зрозуміло, звідки ваше запитання, і в суспільстві справді існує різне ставлення до ЗПТ. Бракує власного наукового і практичного досвіду. Є також економічний зріз цієї проблеми. Тому нині спільно з Міністерством охорони здоров’я та за допомоги зарубіжних партнерів ми хочемо здійснити пілотні проекти справжньої програми замісної терапії із залученням психологів, педагогів, правоохоронців. Нашому суспільству треба зрозуміти, що наркозалежні — це хворі люди, які неадекватно сприймають навколишній світ. У них тільки одне бажання: як добути чергову дозу. З одного боку, це психологічна залежність, бо вони бояться цього світу, з іншого — фізіологічна. Тому, передовсім, їх комплексно треба лікувати за допомогою інтегрованої системи.
— Вибачте, а не може бути так, що наркоман отримав метадон, зняв ломку і пішов по нову дозу героїну чи кокаїну?
— Може. Я нещодавно відвідав один із київських пунктів так званої метадонової програми. Спочатку лікарі красиво розказували, як вони працюють, а потім я поспілкувався з одним із наркозалежних, який розповів оптимістичну історію про те, що завдяки програмі отримав вищу освіту, працевлаштувався. Але… також зізнався: «останнім часом вживаю тут метадон, а потім іду на «точку» і там доколююсь незаконним наркотиком». «А навіщо ви це робите?» — питаю. «Мені не вистачає цієї дози і починається синдром абстиненції. Адже вживаю ще й препарати антиретровірусної терапії». Річ у тому, що цей пацієнт інфікований СНІДом. А препарати антиретровірусної терапії діють як антидоти, вони понижують дію метадону. Тим часом за кордоном у таких пунктах все продумано — за цим слідкує комп’ютер, і ми, до речі, теж хочемо в ході пілотних проектів це зробити.
Робін Гуди проти наркобаронів
Оксана Заричко,
м. Київ:
— Що ви можете сказати з приводу справи ніжинського Робіна Гуда Владислава Поповича, який самотужки боровся з наркоторгівлею, бо, за його словами, міліція «кришує» наркоділків?
— Оксано, по-перше, наше відомство не є правоохоронним органом. Ми діємо в царині легального обігу наркотиків — це регулювання, квотування, ліцензії, дозволи тощо. Якщо в наше поле зору потрапляють якісь порушення, наприклад, перехід наркотиків із законного в незаконний обіг, ми повідомляємо про це Міністерству внутрішніх справ — єдиному органу в державі, який займається боротьбою з незаконним обігом наркотиків, виробленням, незаконною реалізацією, зберіганням, переміщенням. Стосовно ж іншої частини вашого запитання, то я не знайомий із цією кримінальною справою. Але можу сказати як правоохоронець у минулому і юрист: проблема зрощування з наркоділками тих, хто мав би з ними боротися, існує, і не тільки в нашій державі.
Незаконний обіг наркотиків — надто криміногенна сфера. В ній обертаються великі гроші. Ті, хто цим займається, розуміють, що легко можуть потрапити під прес закону. Тому наркобізнес добре тримає оборону, підкуповуючи правоохоронців або готуючи їх заздалегідь, щоб вони потрапили у відповідні підрозділи. Тому весь світ намагається створювати кілька органів, які борються з незаконним наркобізнесом, а також виявляють перевертнів-правоохоронців. Наприклад, у США є спеціалізована структура — Адміністрація з боротьби з наркотиками. Крім того, ФБР має свої підрозділи. ЦРУ веде боротьбу з міжнародним наркотрафіком. Митниця має право на ведення оперативно-розшукової діяльності щодо наркотиків. Відомство з тютюну, алкоголю тощо також веде оперативно-розшукову діяльність. Якщо хтось намагається прикривати свою незаконну діяльність, то це швидко виявляє якась із цих структур.
— Може, варто й нам запозичити цей досвід?
— Уже розроблено проект відповідного закону і є указ Президента, які мають порушити монополію Міністерства внутрішніх справ у цьому питанні. Зазначу, що певну компетенцію також має Служба безпеки України, але її підслідність — тільки контрабанда, тобто коли наркотики переміщуються через кордон. А якщо їх виробляють чи поширюють тут, зберігають чи переміщують всередині країни — це, як я вже зауважив, тільки повноваження міліції. Можливо, цієї справи робін гудів не було б, аби був ще один орган, який би виявив зв’язок правоохоронців з наркоділками. Звичайно, цей шлях, який обрали робін гуди, не кращий, і юридично він неправильний, але якщо мета, про яку вони говорили, не декларативна, а справжня, то треба замислитися.
Віктор Петрович,
м. Кривий Ріг:
— Володимире Андрійовичу, чи є у вашої Служби рейтинг міст-лідерів щодо проблем з наркотиками?
— Дякую за цікаве запитання, але рейтинг — це не зовсім правильне визначення. Тут треба говорити про серйозний моніторинг наркоситуації. Такі дослідження закладені в плани ДСКН України, ще зовсім молодої Служби. Ми повинні відслідковувати всі складові, індикатори, кількість споживачів, кількість наркотиків, смертність від наркотиків. Щоб оцінити та обрати шляхи протидії, треба це зло добре вивчити. Поки що ми тільки розпочинаємо створення системи збору даних. Донині в нас було так: Міністерство охорони здоров’я має свою статистику щодо споживачів наркотиків, які перебувають на лікуванні, Міністерство внутрішніх справ — щодо тих, які вчинили злочини, пов’язані з наркотиками. У судах — щодо притягнених до кримінальної відповідальності. Але загальнодержавної статистики не було. А треба знати про цих споживачів усе: чи вони ін’єкційні наркомани, чи інфіковані ВІЛ/СНІДом, гепатитом, туберкульозом, у якому середовищі перебувають, коли почали вживати наркотики. Без докладної інформації планувати серйозну роботу не можна. Тому питання моніторингу — дуже серйозне. Сьогодні треба віддати належне Кабінету Міністрів, який сприяє створенню моніторингової системи в цьому напрямі. Складно буде працювати. Адже відкрито не підеш і не проведеш дослідження, ніхто не відповість, зберігає він наркотики чи ні. Тут застосовується доволі складна методика. Але ми вже фактично розгорнули цю роботу в шести областях України.
Перешкоджає роботі і те, що, на жаль, у нашій країні ще діє радянська система, коли наркоспоживача розглядають як злочинця апріорі, тому відбувається значна стигма до наркозалежних. Вони ховаються від батьків, у школі, на роботі, не можуть і не хочуть повідомляти про свої проблеми. Тому не тільки наркоділки, а й наркоспоживачі намагаються бути поза тією статистикою. І тільки у випадках передозування, затримання на гарячому з наркотиками можна викривати цю біду. Але, наприклад, у Європі це питання давно знято — більшість наркозалежних розуміють свої проблеми, вони не ховаються. А чинник часу в лікуванні відіграє дуже важливу роль.
Втеча в ілюзорний світ
Ірина,
м. Київ:
— На Заході немає такої зірки шоу-бізнесу, яка б не спробувала наркотики, навіть Барак Обама колись цим бавився. Але в будь-який момент вони можуть звернутися по допомогу — і їх вилікують. У церквах новітніх, які є в Україні, теж розповідають про позитивні результати, навіть коли туди приходять закінчені наркомани. Очевидно, вони володіють якимись ефективними методиками, а в нас наркомани просто помирають…
— Помирають від наркотиків і в них, і в нас. У них навіть більше. Поза сумнівом, чимало відомих людей шоу-бізнесу спробували наркотики, і про це стає відомо всім, бо вони у всіх на виду. Щодо проблеми лікування. Ось ви згадали церковні громади. Якби там виліковували, до них уже стояла б черга батьків, які штовхали б поперед себе своїх чад, щоб допомогти їм. Бо люди не знають, що робити, вони у відчаї. І в пункти замісної терапії ходили, віддавали певні гроші. Там абстиненцію зняли і випустили, а наркоман тією самою стежкою побіг по чергову дозу. Тобто його не вилікували, а тільки на якийсь момент зняли загострення. І батьки шукають різні методи. Я бачив, як у світі лікують, — немає ніде панацеї. Для кожного наркозалежного треба підбирати свій шлях. Тільки фахівці знають, як це робити, але й вони не мають стовідсоткового результату. Справа, яку робить церковна громада, добра. Вони знімають психологічну залежність. Фізіологічну там не знімуть. Медицина здатна це зробити.
Людина загалом самотня. Деякі це гостро відчувають і тікають в ілюзорний світ, а їм треба залишатися в цьому. Тому дуже важливо привернути її увагу до інших цінностей, підтримати, запропонувати спілкування, опуститися до її рівня сприйняття — це добре робить церковна громада. Якщо комплексно розглядати цю проблему, знайдеться місце і медикам, і релігійникам. Але відразу хочу застерегти: перш ніж вливатися у громаду деяких новітніх церков, треба докладно ознайомитися з їхньою діяльністю.
— А чи є конкретні приклади того, що люди вилікувалися?
— Так, є конкретні випадки. Нещодавно ми в Одесі проводили громадські слухання щодо проекту Національної стратегії наркополітики, яку розробили до 2020 року. В її обговоренні брала участь лікар, яка 38 років займається лікуванням наркозалежних. Вона лікує без метадону, без бупренорфіну, і в цьому центрі досить високий відсоток виліковності. Такий досвід обов’язково треба вивчати та поширювати. Але рецидиви є. Навіть через 3—5 років колишні наркомани повертаються до своєї згубної пристрасті, якщо їх не підтримувати, не міняти середовище, не виконувати увесь комплекс заходів.
— Ще одне запитання. Якщо доросла людина один раз із цікавості спробує наркотик, це дуже небезпечно?
— Залежить від наркотика. Є такі, залежність від яких не формується за один раз. А ось від героїну, дезоморфіну після першого-другого разу формується залежність.
Стратегія замісної терапії
— Нещодавно в Києві відбулася міжнародна конференція «Українське суспільство і наркотики: вибудова нового стратегічного підходу», в ході якої ви представили проект Національної стратегії щодо наркотиків. Що являє собою цей документ?
— Дуже важливо, що в цьому документі основним питанням є профілактична робота, особливо на першому рівні, до якого ми зараховуємо здорове суспільство. Йдеться про тих людей, які ще не потрапили в тенета наркоспоживання. Дітям, юнакам, дорослим треба пояснити, що це за явище і які його наслідки. Те, що в нас нині роблять, — недолуга соціальна реклама, якісь страшилки — нічого спільного зі свідомим розумінням наркозагрози не має. Це тільки лякає людей або ж навпаки, пробуджує нездоровий інтерес.
Ми повинні спочатку працювати зі здоровим суспільством, яке ніколи не споживало і не думало споживати наркотики.
Нашим завданням є якнайшвидше виявити тих, так би мовити, «неофітів», яких зваблюють до вживання наркотиків наркомани зі стажем і без джерел фінансування, поки в них не сформувалася наркозалежність. Бо за радянським законодавством наркоман — злочинець.
— Тобто треба змінювати законодавство?
– У нашій стратегії це закладено. Наркоспоживач — хворий, а не злочинець. Коли він не боятиметься суспільства, не боятиметься говорити про свою проблему, то не створюватиме проблем іншим. Ми повинні змінити ставлення до наркоманів, щоб їм не було потреби ховатися.
Скажімо, ще 15 років тому в США проблема вживання кокаїну посідала чи не перше місце серед загроз для суспільства. Нині вони можуть пишатися тим, що зменшення відбулося на 50%. Для цього довелося змінити законодавство, створити спеціальні наркосуди, які розглядають справи про наркотики протягом 7 днів. Коли злочини неважкі, підсудному можуть винести альтернативний вирок. Скажімо, замість трьох років у місцях позбавлення волі — лікування у клініці. Однак у разі якихось порушень або невиконання режиму ті три роки у в’язниці нікуди не дінуться. Такий вибір. До речі, у США за наркотики відбувають покарання лише 30% ув’язнених.
— Які поширювали?
— Немає значення — виробляли, поширювали, транспортували чи реалізовували. В цьому разі вони прорахували, що рік перебування в’язня за наркотики в місцях відбування покарання державі коштує дорожче, ніж рік утримання на повному пансіоні студента Гарвардського університету. Нещодавно Україна внесла на розгляд 55 сесії ООН резолюцію щодо організації роботи з наркозалежними, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, і це покарання закінчується через півроку чи кілька місяців. Яка з ними ситуація? Адже у в’язниці наркотиків не було. У всякому разі для більшості. Немає там і замісної терапії, ці люди лікуються одним — страждають, ломки переносять. У них абстиненція вже позаду, тобто можна розпочинати нове життя. Тим часом завтра на волі їм дружки запропонують дозу. А він кілька років не вживав, хоч пам’ятає свою тодішню дозу. Нині вона для нього — це передозування і, як правило, дорога в інший світ. А якщо навіть і відкачали, той укол все одно зробив свою справу. Так відбувається повернення до попереднього життя. У згаданій резолюції ми запропонували: почнімо працювати з такими ув’язненими за півроку до звільнення, потім спробуємо влаштувати їх на роботу, ми хочемо розірвати це порочне коло. А нам відповідають: у в’язницях Бразилії наркотики доступніші, ніж на волі. І нам довелося змінити деякі формулювання, щоб зробити універсальну резолюцію і для таких країн. Зрозумійте, чому ми просимо світ про допомогу: фактично в нас сьогодні майже 70% тих, хто відбуває покарання за операції з наркотиками, власне наркоспоживачі. А вони якщо й реалізовували наркотики, то тільки для того, щоб заробити собі на дозу. Статистика боротьби з наркозлом потрібна, але при цьому варто пам’ятати: потерпають жертви, а наркоділки завжди можуть відкупитися.
— Чи відповість ваша стратегія на ці питання?
– Вона вже відповідає на багато з тих питань. Були програми, концепції, але стратегію ніхто не приймав. Наша ж Національна стратегія щодо наркотиків (на період до 2020 року) — це довгострокова комплексна програма, у тому числі й з використанням замісної терапії, про яку говоримо сьогодні. В нашій державі ситуація склалася так, що свого часу волюнтаристським методом було введено урізану програму «зручної» підтримуючої терапії, тобто тільки застосування метадону або бупринорфіну. Реабілітацію і ресоціалізацію не ведуть, як і роботу з іншими супутніми захворюваннями, немає контролю паралельного вживання. А це один з ключових елементів перебування на програмі замісної терапії за кордоном — пацієнт сам свідомо не вживає нелегальних наркотиків. Це перевіряють, коли він приходить по метадон. Не вживав — одержує чергову дозу і підтримку фахівців — лікарів, психологів, соціальних працівників. Взявся за розум — ми зменшуватимемо дозу і працюватимемо з тобою, ти вже можеш приходити не щодня, а раз на три дні, а на два дні ми дамо з собою ліки, потім на п’ять днів… І вони виводять його на нуль. Людина стає адекватною. Той, хто вже не може відмовитися, бо має великий стаж, залишається в програмі до кінця життя. Але він не порушує закон, не розносить інфекцію, якщо хворіє на гепатит, туберкульоз тощо.
— У нас також буде так після ухвалення проекту стратегії?
— Ми вже почали роботу над проектами щодо ЗПТ. Плануємо створити три групи по 100 наркозалежних у кожній і паралельно ще одну, яка складатиметься з тих, хто лікується нетрадиційними методами. Єдина затримка — за фінансуванням. Адже метадон — найдешевша складова у комплексній реабілітації наркомана. 90% — це витрати, пов’язані з наданням допомоги психолога, лікарів, соціальних працівників, на працевлаштування, зміну оточення тощо.
Зазначу, що після розробки проекту стратегії ми провели громадські слухання в різних містах країни, поцікавилися думкою вчених, державних, міжнародних організацій. І тільки після цього зібрали в травні у Києві міжнародну конференцію високого рівня, де свою думку висловили знані фахівці з більш ніж 30 країн світу. Сподіваюся, що тепер проект стратегії отримає схвалення Президента України і, нарешті, можна буде продовжити боротьбу з наркотичним злом системніше й, упевнений, результативніше.
[ кстати, если информация на этой странице вам понравилась – нажмите фейсбучный like или гугл +1 вверху страницы – нам нравится такая форма одобрения того, что мы делаем для вас ;) ]
Пряму лінію провела і підготувала Наталя Бородюк,
«Урядовий кур’єр»
