Євген Озаркевич: доктор всіх наук лікарських
Відомий український лікар, вчений, редактор „Лікарського збірника” — першого українськомовного науково-медичного видання, перший упорядник української медичної наукової термінології, народився 9 червня 1861 р. у родині галицького священика. „Руськими Афінами” називало близьке оточення цю інтелігентну родину, де понад усе дбали про духовний та патріотичний розвиток дітей. Волівши здобувати знання рідною мовою, п’ятнадцятилітній юнак по п’яти роках навчання у Чернівцях, переходить до Львівської Академічної гімназії з українською мовою викладання. У той час великий вплив на формування його свідомості мав Іван Франко, який дружив з родиною Озаркевичів.
Після закінченні гімназії восени 1879 р. Євген Озаркевич записався на медичний факультет Віденського університету. Через дев’ять років він отримав диплом доктора лікарських наук і деякий час по тому проходив практику у клініках Відня. Пізніше як державний повітовий лікар практикував у Боснії, однак, затуживши за батьківщиною, невдовзі повернувся до Галичини.
У Стрию „доктор всіх наук лікарських” починає активно займатися громадськими справами і створює першу організацію української інтелігенції міста „Міщанську Бесіду”.
У 1894 р. Євген Озаркевич отримує посаду повітового лікаря у містечку Рожнятів, де не лише займається лікарськими справами, але й намагається підвищувати культурний рівень та формувати національну свідомість міського і сільського населення, цікавиться питаннями шкільної освіти.
„Утвердившись як фахівець-лікар та громадсько-політичний діяч, Євген Озаркевич прагне до реалізації задумів і мрій про розвиток української медицини, створення українських національних лікарських організацій, установ, видань”, – читаємо у книзі Я. Ганіткевича ”Українські лікарі-вчені першої половини ХХ ст. та їхні наукові школи”. Відтак настав найактивніший двадцятилітній період діяльності вченого у Львові.
Він починає працювати у новій університетській клініці внутрішніх хвороб під керівництвом професора Антоні Глюзінського. Приватна лікарська практика протягом літа згодом надихне його до вивчення та пропагування українських курортів у Карпатах.
„Лікарський збірник” – перший український науковий журнал
У Львові, вступивши до Наукового товариства ім. Шевченка та залучившись до активного громадсько-політичного і наукового життя міста, Євген Озаркевич запропонував видавати окремий лікарський збірник та утворити лікарську комісію. У щоквартальному збірнику планувалося подавати відомості з усіх галузей медицини, оригінальні праці та реферати галицьких і зарубіжних авторів.
Впродовж чотирьох років світ побачили шість випусків „Лікарського збірника” Озаркевича. Було опубліковано статті з проблем внутрішніх хвороб, роботи, присвячені фізіологічним, біохімічним, бактеріологічним дослідженням, питанням акушерства і гінекології, інфекційним недугам, очним і шкірним хворобам. Наукові статті подавалися відповідно до вимог європейських журналів. А чотири наукові праці самого Озаркевича розглядалися насамперед як початкові спроби систематично публікувати наукові медичні статті українською мовою.
У перших наукових розробках Озаркевича, виконаних у клініці Львівського університету із застосуванням методів фізіологічної хімії, подано характеристики тодішніх способів дослідження обміну речовин. При цьому використано 16 робіт європейських авторів, матеріал належно проілюстровано таблицями. Інші праці відомого лікаря стосувалися діагностики, лікування, аналізу клінічних видів малярії та жовтяниці.
Разом з тим у „Лікарському збірнику” було видано близько 300 сторінок рефератів актуальних статей з європейських періодичних медичних видань німецькою, французькою і польською мовами. На думку дослідників, Озаркевич започаткував українське медичне реферативне видання, яке оперативно і детально знайомило читачів з досягненнями європейської медицини.
У розділі „Термінологія” вчений подав понад 20 сторінок німецько-українського та латинсько-українського словника медичних термінів, що вживалися у даному випуску збірника. Так розпочалася робота над створенням української науково-медичної термінології та складанням українських наукових медичних словників.
„Лікарський збірник” розповсюджувався не лише в Галичині, його перевозили у Східну Україну, надсилали в бібліотеки Австро-Угорщини та інших держав. „На III Чеському з’їзді природників і лікарів редактор „Часопісу ческих лекаржу” д-р Семерод високо оцінив „Лікарський збірник”, редагований Є. Озаркевичем.
„Для несення дарової лікарської помочі”
Створення українського лікувального закладу було давньою мрією видатного лікаря і науковця. До її втілення Євген Озаркевич приступив при особистому протектораті митрополита Андрея Шептицького, котрий наголосив на великому суспільно-культурному значенні цієї установи для міста Львова.
До товариства „Народна лічниця” увійшло близько 800 членів. Митрополит Андрей Шептицький віддав під лічницю свій будинок з городом по вул. Петра Скарги (тепер Озаркевича). Вчений закуповує у Відні обладнання для рентгенівського і фізіотерапевтичного кабінетів, лабораторій. Він прагне аби лічниця стала центром розвитку української медичної науки, а з часом – зачатком українського медичного факультету. „Заложив я товариство „Народна лічниця” та при розширенні її функцій і прирості фахових сил є надія, – писав Озаркевич, – що ця інституція буде осередком, відкіля будуть могли появлятися фахові наукові праці, що зможуть конкурувати своїм змістом і вартістю щонайменше з працями інших слов’янських народів”. 1 жовтня 1903 р. відкрилася також амбулаторія „для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віросповідання і народності”.
Від початку у лічниці працювали чотири відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний і ларингологічний, окулістики, шкірних і статевих недуг. До 1912 р. додалося ще чотири відділи. „Народна лічниця” стала одним із найпопулярніших медичних закладів міста.
Українське лікарське товариство
Зростала кількість лікарів-українців в Галичині — постало питання про створення фахової організації. 1 жовтня 1910 р. у Львові відбулися загальні збори лікарів Галичини і Буковини. Спершу, на вимогу влади, організацію назвали „Руське товариство лікарське”, пізніше таки перейменували на „Українське лікарське товариство”. Головою було обрано Євгена Озаркевича.
Основними завданнями товариства стало створення української лікарської палати; видання фахової термінології в порозумінні з лікарями Наддніпрянщини; видання фахового лікарського часопису.
У цей час з-під пера вченого виходить перша в Галичині українська книга на медичну тему – „Порадник гігієнічно-лікарський. Недуги пошестні.” Тут описано десять тогочасних основних інфекційних захворювань, їхню етіологію, прояви, ускладнення, діагностику і способи запобігання. Розглянуто основи долікарської допомоги, питання відокремлення хворих, способи дезинфекції. Наведено звід законів та постанов про боротьбу з епідеміями. Цією книгою Є. Озаркевич започаткував видання українською мовою довідкової та навчальної медичної літератури.
1912 р. з’являється „Здоровлє” – перший науково-популярний медичний журнал українською мовою, орган Українського лікарського товариства. Редактором місячника став його засновник Євген Озаркевич, який писав: „Гігієна є неяко мірилом культури, чим вище вона в народі стоїть, тим кращі в нього просвітні і економічні відносини”.
У журналі друкувалися І. Горбачевський, С. Дрималик, С. Вітошинський, П. Турянський, син Івана Франка Петро. Тож не дивно, що „Здоровлє” мало понад 400 передплатників. Місячник передплачували як окремі особи, так і організації.
Серед наукових зацікавлень редактора – аналіз гомеопатичної теорії і практики Ганемана; шкільна гігієна; професійна патологія фабричних робітників, гірників, залізничників, вояків, хліборобів; біологічні та психологічні аспекти сну; проблеми голоду, подолання холери. Ці публікації вважаються фрагментами першого українського підручника з гігієни. Окремої уваги заслуговують цикл статей „Кліматичні станиці” про оздоровчі місцевості Карпат.
У 1914 р. Євгена Озаркевича прийняли до складу Найвищої ради здоров’я – дорадчого фахового органу Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини, до якого входило 59 членів, здебільшого німців і поляків. Це стало визнанням його заслуг у розвитку медицини в Галичині.
Євген Озаркевич помер 21 вересня 1916 р. Він не дожив року до Першого всеукраїнського лікарського з’їзду та заснування Всеукраїнської спілки лікарів — до події, про яку мріяв усе життя…
Підготувала Лариса Дедишина
Художник Михайло Александров
