За першим столом — чоловік
Чоловічі обличчя в аптеці — рідкість. Якщо аптечний заклад і може похвалитися представником сильної статі, то, як правило, він схований від очей відвідувачів за високими дверима з написом «Директор». А от у дніпропетровському ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм» чоловіків, які працюють за першим столом, аж двоє
Молодий і перспективний
Анатолій Овод — фармацевт аптечного пункту № 8/2 мережі «Система аптек «Лінда-Фарм». Про свій шлях у професію розповідає щиро й лаконічно. Зростав у глухому селі на Дніпропет-ровщині, де низький рівень викла-дання у школі не обіцяв якихось особ-ливих перспектив у майбутньому. Оскільки там працювали лише два гідних вчителя — української мови та біології і хімії, вибір був зроб-лений доволі просто. Філологом хлопчина бути не хотів, фах лікаря також особливо не приваблював, тож залишилася фармація.
Після 9-го класу юнак вступив до фармацевтичного технікуму при НФаУ в Харкові — і опинився у справжньому діво-чому царстві. На 5 хлопців на курсі припа-дало аж 85 дівчат. У групі — 2 хлопці на 34 дівчини.
— Було так комфортно й цікаво, — радіс-но пригадує студентські роки Анатолій і одразу ж серйозно додає, — серед жінок також можна знайти собі справжніх і вірних друзів на ціле життя, хоча на-справді жіночий колектив — це важко.
Із висоти свого сьогоднішнього досвіду практичної роботи Анатолій Овод аналізує роки навчання. У технікумі, який згодом трансформувався у коледж, готували фармацевтів, тому тривало й наполегливо навчали технології виготовлення ліків в аптечних умовах і фармхімії. До слова, аптечна технологія була улюбленим предметом старанного хлопця, якому понад усе подобалося готувати ліки своїми руками. Проте нині фармація перейшла більше у торгову площину, і набуті знання виявилися, на жаль, непотрібними. Також відчувалися деякі прогалини у викладанні фармакології та організації фармації, які довелося заповнювати вже під час роботи.
Здобути вищу фармацевтичну освіту Анатолієві не вдалося, у НФаУ не пройшов за конкурсом, однак диплом вищого навчального закладу таки отримав — на стаціонарному відділенні Українського державного хіміко-технологічного університету за спеціальністю інженер-технолог фармацевтичних препаратів.
Мережа аптек «Лінда-Фарм» — перше, але надійне місце роботи молодого спеціаліста. Спершу, ще під час навчання в університеті, працював тут у нічні зміни, а тепер — на посаді фармацевта в аптечному пункті обласної дитячої лікарні.
— Таких емоцій, як у дитячій лі-карні, аптекарі з міських аптек, мабуть, і не відчувають, — каже Анатолій. — Вони не стикаються з величезним горем батьків, панікою, болем. Але з іншого боку, із неймовірною радістю теж. Таке щастя бачити, як дитинку, котра пролежала в лікарні півроку, виписують здоровою додому. Я допомагаю людям і в цьому бачу сенс свого життя.
Дружина Анатолія — Євгенія — також фармацевт мережі ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм». Вони познайомилися, коли навчалися в університеті. І хоча професія у подружжя спільна, вдома роботу вони обговорюють не так уже й часто. В Анатолія настільки багато захоплень та інтересів поза нею, що зав-жди є чим поділитися.
Натура талановита й артистична, він уже багато років поспіль із величезною насолодою і драйвом грає в команді КВК, гастролює містами України, знаходить нових друзів і однодумців, дарує людям радість. Займається суддівством футбольних матчів, що приносить не тільки моральне задоволення, а й матеріальну винагороду. Одним словом, людина, якій жити цікаво.
Досвідчений і знаючий
Євген Миколайович Лебеденко — втілення справжніх чоловічих рис характеру. Спокійний, врівноважений, вдумливий. За першим столом на посаді фармацевта в аптеці № 15 ком-панії «Лінда-Фарм» він працює ось уже 9 років і категорично не погоджується зі стереотипом про жіночу сутність аптекарського фаху. Адже до революції 1917 р. аптекарями працювали винятково чоловіки.
Євгенова мати була провізором із великим стажем роботи. Він виріс серед запаху ліків і розмов про аптеку. Із розумінням справи давав поради одноклас-никам чим і як лікува-тися. Але після закінчення школи хлопець рушив до-рогою батька-металурга: закін-чив металургійну академію за спеціаль-ністю інженер-хімік-технолог і пішов на завод.
Уже в дорослому віці збагнув, що все-таки фармація йому ближче. Це було абсолютно свідоме бажання змінити своє життя. Так вступив до фармацевтичного техні-куму при Національному фармацевтичному університеті в Харкові та здійс-нив свою мрію. Навіть дві, бо зустрівся в цьому місті з чудовою дівчиною (до речі, викладачкою фармтехнікуму), одружився й нині виховує сина. Улюблені синові за-бавки — білий халат і фонендоскоп. Євген Лебеденко впев-нений: росте зміна.
— Мені подобається допома-гати людям, бачити їх здоровими, чути слова вдяч-ності, — мовить Євген Миколайович. — Не зав-жди відві-дувач аптеки має час піти до поліклініки, а лікар, призначаючи препарати для основ-ної хвороби, може забути про захист печінки чи мікро-флори кишечника. І ось тут на перший план виходить аптекар. Нагадуючи про комплексне лікування, ми дбаємо про здоров’я своїх клієнтів.
— Чоловіків, які працюють за першим столом в аптеках, справді не часто побачиш, тому люди реагують на мене по-різному, — зауважує Євген Лебе-денко. — Іноді жінкам незручно звернутися з якимось делікатним проханням, зате своїми проблемами охоче діляться представники сильної статі, які, побачивши мене в аптеці, вияв-ляють одна-кову реакцію: «О! Як чудово!». Чоловіки не соромляться розповісти, що їх турбує, прислухаються до поради відвідати лікаря-уролога, тобто з фармацевтом-чоловіком їм набагато комфортніше. Так само дівчата й молоді жінки здебіль-шого також спілку-ються і просять поради без комплексів. Особисто я відвідувачів за статтю не розділяю: є хвора людина, їй необхідно допомогти. Але те, що в аптеці пра-цюють фармацевти — чоловіки й жінки, пацієнтам іде тільки на користь.
— Дуже раді, що маємо в нашому дружному колективі Євгена Миколайовича, — приєднується до розмови завідувач аптеки № 15 Діна Олексіївна Малюк. — Це стимулює і працювати краще, і виглядати гарно. Також важливою є саме чоловіча точка зору на ту чи іншу проблему, його бачення як фахівця. Ми часто радимося й зав-жди дослухаємося до його слів.
Лариса Дедишина
“Фармацевт Практик” #02′ 2013