ЖизньСтаттітворчествоТруенти

Замкова гора Станіслава Лема

Відомий письменник-фантаст хоч і навчався на лікаря, медициною ніколи не марив

Станіслав Лем народився 12 вересня 1921 р. у Львові у родині поляків єврейського походження. Його батько, Самуїл Лем (1879‒1954), був військовим лікарем в австро-угорському війську. З матір’ю, Сабіною Лем (1892‒1979), вони взяли шлюб у синагозі і брали участь в житті єврейської громади Львова. Також Самуїл разом зі своїм братом Фредериком належав до товариства підтримки єврейської молоді в отриманні вищої освіти («Товариства риґоризантів у Львові»).

 

«Жили ми на вулиці Браєровській (теперішня вул. Лепкого, ред.) в будинку номер чотири, на третьому поверсі. На прогулянку зазвичай ходили ‒ батько і я ‒ в Єзуїтський сад або вгору по алеї Міцкевича, у бік церкви святого Юра. Не знаю, навіщо батько носив ціпка: у той час він ним ще не користувався. Зимовими днями, коли в саду було ще занадто багато снігу, ми прогулювалися по Маршалковській перед Університетом Яна Казимира, де, задерши голову, я міг розглядати величезні напівголі кам’яні фігури в дивних, теж кам’яних, капелюхах. Ці фігури нерухомо виконували свої незрозумілі функції: одна сиділа, інша тримала розкриту книгу, оперши її об коліно. Постійне задирання голови було болісним, тому в основному я розглядав батька, що крокував поруч», ‒ писав Станіслав Лем.

 

Навчався хлопець у 2-й львівській гімназії ім. Шайнохи (нині гімназія №8, розташована на вул. Підвальній, 2), де, зокрема, відвідував заняття з Мойсеєвої релігії. В атестаті він отримав з неї таку саму оцінку, як і зі всіх інших предметів — «дуже добре».

Після закінчення гімназії у 1939 р. Станіслав успішно склав іспит в політехніку. Однак через те, що юнак належав до «неправильного» соціального класу (батько ‒ заможний лікар, завідувач відділення), його не прийняли до цього вищого навчального закладу.

 

Вступити до Львівського медичного інституту майбутньому письменникові-фантасту допоміг друг його батька, відомий професор-біохімік Яків Парнас ‒ декан фармацевтичного факультету, директор Інституту біохімії Львівського медичного інституту, автор близько 170 наукових праць і підручників у галузі аналітичної, біологічної, органічної й фізіологічної хімії. Батько використав свої зв’язки і з допомогою професора Парнаса відправив сина вивчати медицину, але без найменшого ентузіазму з його боку.

Німецька окупація Львова влітку 1941 р. перервала його навчання. На щастя, Станіслав Лем, блондин із арійською зовнішністю, міг у міру безпечно ходити містом із фальшивими документами, тому врятувався від загибелі й зумів врятувати своїх батьків. За німців працював помічником механіка на ремонтному підприємстві.

Пізніше Лем завжди уникав розмов про своє єврейське походження та мученицьку смерть більшої частини родини під час Голокосту. З його автобіографічних текстів (зокрема трилогії «Незмарнований час») можна зрозуміти, що він виховувався як римо-католик і лише під час війни усвідомив, що є євреєм. Коли його розпитували про життя в окупованому німцями Львові, він часто відмовлявся відповідати, бо, мовляв, за такі спогади розплачується безсонням. Свій твір «Серед померлих» (частина трилогії «Незмарнований час»), присвячений подіям Другої світової війни, автор згодом заборонив перевидавати.

Вірний собі

Після приходу радянських військ Станіслав на короткий час повернувся до навчання. Не бажаючи жити в радянській державі, 17 липня 1945 р. його родина переїжджає до Кракова, де він продовжує медичні студії в Ягеллонському університеті.

Відтоді Станіслав Лем жодного разу не був у Львові. Казав, що того Львова, в якому він жив, уже немає. Або, що вернутися до цього міста ‒ все одно, що вернутися до колишньої коханої, яка вже має нового чоловіка і дітей від нього.

У Кракові Лем познайомився з Барбарою Лесняк, яка навчалася на лікаря-рентгенолога. Через три роки пара одружилася. Письменник-перекладач Костянтин Душенко згадував, що Барбара працювала до пенсії, бо не хотіла, щоб її знали тільки як дружину Станіслава Лема.

1968 р. у них народився син Томаш. Він закінчив Віденський університет і заснував видавничу справу в Прінстоні, США.

Спогадам про дитинство та Львів Станіслав Лем присвятив книгу «Високий Замок». Все, що сталося з ним після початку Другої світової війни, до цієї книги не увійшло. У ній Львів залишається щасливим і дитячим. «Ми займали шість покоїв, одначе власного я не мав, отож лютував у всіх покоях потрохи. Коли було тепло, я окупував маленький кам’яний балкон у батьковому кабінеті. Мені снився старий високий п’єц із білими, мережаними дрібненькою сіточкою кахлями».

Утім, диплом лікаря Лем так і не отримав, у медицині не захотів бути. З 1948 по 1950 р. працював асистентом наукового гуртка в Ягеллонському університеті. Але його звідти вигнали через критику теорій сумнозвісного «академіка» Лисенка.

З 1946 р. Станіслав Лем публікує оповідання в тижневиках «Кузня», «Загальний тижневик», «Одра». А після приходу до влади генерала Ярузельського переїжджає до Західного Берліна.

Хоча Лем починав із реалістичної прози, невдовзі цілковито віддав перевагу фантастиці. Його найвідоміші твори ‒ «Зоряні щоденники Йона Тихого», «Книга роботів», «Соляріс», «Кіберіада», «Вихід на орбіту», «Голем XIV» і до сьогодні є улюбленими для багатьох читачів. Крім української, російської і польської, Лем володів англійською, німецькою та французькою мовами.

Письменник захоплювався автомобілями і міг про них говорити годинами. Полюбляв солодощі, став завсідником кондитерської при готелі «Краковія». У кабінеті мав запас халви і марципана в шоколаді. На дозвіллі читав Генрика Сенкевича, слухав Бетховена, «Бітлз», переглядав «Зоряні війни» і «Бондіану».

1973 р. Американська спілка наукових фантастів прийняла С. Лема до своїх лав, проте за кілька років його виключили за статтю з критикою американської наукової фантастики.

На початку 80-х років Станіслав Лем самотньо рік прожив у Відні начебто на запрошення Спілки письменників Австрії. Але насправді, за словами сина фантаста, до від’їзду його спонукали цензура, перлюстрація кореспонденції, неможливість знайомитися з новинками світової літератури. 1983-го письменник забрав сім’ю і мешкав у Відні ще 5 років. Томаш Лем згадував, що на чужині батько втратив натхнення, по кілька днів не виходив з дому, байдуже ставився до свого зовнішнього вигляду.

1988 р. Станіслав Лем повертається до Кракова, але фантастики більше не пише.

Лем ‒ один із найпопулярніших письменників-фантастів у світі, засновник напрямку науково-фантастичного гротеску в літературі. Його книжки перекладені 46 мовами світу, за ними створено фільми і серіали. Наклад книг сягав мільйонів примірників на всіх континентах.

Лейтмотив творчості Лема ‒ виживання людства в умовах високих технологій та нестачі природних ресурсів, контакти між людством та позаземними цивілізаціями. У фундаментальній філософській роботі «Сума технології» він передбачив створення віртуальної реальності, штучного інтелекту, штучних світів. Однак останньою книжкою письменника був не фантастичний роман, а збірка публіцистики  «Раса хижаків. Останні тексти», яка побачила світ уже по смерті Лема.

Станіслав Лем довго хворів на цукровий діабет і помер 27 березня 2006 р. в Кракові. Йому було 84. Причина смерті ‒– серцево-судинні ускладнення на тлі важкого перебігу діабету, проблем з нирками і запалення легень. Затятий атеїст Лем до кінця залишився вірним собі, назвавши смерть місцем, звідки людина з’являється на світ ‒– нічим.

За матеріалами з відкритих джерел

Фото Ігор Садовий