Чому після тривалої самотності важко повернутися до соціального життя?
Хоча деякі люди прагнуть соціальної ізоляції, є багато свідчень, що тривалі періоди самотності спричинюють депресію та негативно впливають на фізичне здоров’я. Саме через це одиночне ув’язнення вважається більш жорстоким покаранням, ніж звичайна тюрма. Американські вчені знайшли речовину в мозку, яка може бути відповідальна за реакції на самотність, а також запропонували засіб лікування наслідків самотності
Миші – соціальні тварини, навіть більш соціальні, ніж люди, і коли мишу тримають окремо від інших тварин її виду, в неї посилюються реакції на негативну стимуляцію.
Професор Девід Андерсон (David Anderson) та його колеги з Каліфорнійського технологічного інституту (США) тримали мишей в ізоляції протягом двох тижнів, після чого спостерігали у тварин підвищення агресії та негативні реакції на стимули, зокрема продовження реакції застигання у відповідь на небезпеку навіть тоді, коли остання вже минула. Реакції мишей настільки змінилися, що їх було небезпечно повертати в колектив: колишні самітники атакували своїх «товаришів».
У мишей, які перебували в ізоляції, було виявлено підвищення в мозку рівню пептиду тахікінін 2/нейрокінін В (Tac2/NkB), який, як вважають дослідники, відповідає за зміну реакцій у тварин, які тривалий час перебувають в ізоляції.
Підвищення концентрації пептиду Tac2/NkB спостерігається в різних ділянках мозку, які відповідають за поведінку в стані стресу та агресію. При цьому кожна така ділянка мозку при ізоляції тварини починає сама виробляти надлишок Tac2/NkB, що веде до змін поведінки, характерних для цієї ділянки.
Читайте також: Где притаился страх: почему мы боимся?
Щоб нейтралізувати ефект Tac2/NkB, Андерсон вводив тваринам, які перебували в ізоляції, антагоніст рецепторів нейрокініну озанетант, і миші починали поводитися майже так, як їх неізольовані «товариші». Звичайно, невідомо, чи почували піддослідні тварини себе менш самотніми після ін’єкції, але поводилися так, ніби не пережили ізоляції, та без ускладнень поверталися до колективного життя.
Андерсон також провів зворотний експеримент: індукував підвищену продукцію Tac2/NkB у мишей, які перебували в колективі. Це викликало в них поведінкові реакції, схожі з тими, що спричинює тривала ізоляція.
Людина має аналогічну Tac2-сигнальну систему. Тому результати Андерсона та його колег спробують використати для лікування негативних наслідків соціальної ізоляції у людей. Тим більше, що озанетант вже випробовували у людей та встановили його безпечність (препаратом безуспішно намагалися лікувати психози).
Допомога людям, які через психологічні наслідки тривалої ізоляції не можуть повернутися до соціального життя, вкрай необхідна. Але крім фармакологічної корекції наслідків бажано також спрямовувати зусилля на подолання причин соціальної ізоляції.
Читайте також: Зачем человеку хобби и как выбрать дело по душе?
* Moriel Zelikowsky, May Hui, Tomomi Karigo, Andrea Choe, et al. The Neuropeptide Tac2 Controls a Distributed Brain State Induced by Chronic Social Isolation Stress // Cell, 2018, 173(5): 1265–1279.e19. DOI: https://doi.org/10.1016/j.cell.2018.03.03
