Приречені на тортури
90% киян з хворобами, що загрожують життю, не отримують паліативної допомоги
Паліативна допомога— це підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань. Цілі і завдання паліативної допомоги є: полегшення симптомів важкої хвороби, в першу чергу — адекватне знеболення; психологічна підтримка хворого та родичів, які доглядають за ним; допомога у набутті ставлення до смерті як до природного етапу життя людини;задовольнити духовні потреби хворого та його близьких; вирішення соціальних та юридичних, етичних питань, що виникають у зв’язку з тяжкою хворобою та наближенням смерті людини.
В Україні паліативна допомога, як підхід, що дозволяє покращити якість життя пацієнтів з невиліковними захворюванням, почав розвиватися з кінця 90-х років XX століття. У цей час були відкриті перші українські хоспіси — в 1996 році у м. Львів, в 1997 — в м. Івано-Франківськ. Донині ці Хоспіси залишаються провідними установами з надання стаціонарної та амбулаторної паліативної допомоги населенню.
Щорічно 125 000 киян потребують паліативної допомоги, однак, 90% з них так і не отримують її. За рекомендаціями Європейської асоціації паліативної допомоги, на кожні 150 тис населення повинна працювати одна виїзна (мобільна) служба паліативної допомоги. Тобто у Києві їх має бути 20. Наразі — працює лише дві. А забезпечення адекватним знеболенням є одним із найгірших у країні:
- пацієнти не можуть вчасно отримати рецепти;
- призначення сильнодіючих знеболювальних засобів відбувається не відповідно до клінічних протоколів лікування хронічного болю;
- медичні працівники у своїй роботі часто керуються застарілими нормами законодавства;
- фармацевтичних закладів, що мають право відпускати сильнодіючі знеболювальні засоби, дуже мало, вони вимагають додаткові печатки на бланках рецептів, часто не мають достатньої кількості ліків;
- хворим дітям не надаються дитячі форми знеболювальних засобів (сиропи, пластирі тощо).
За даними ВООЗ, 80% паліативних пацієнтів мають бажання і можуть перебувати вдома, разом із близькими, до кінця свого життя.
27 листопада 2017 р. в Українському кризовому медіа-центрі відбувся прес-брифінг, присвячений питанню надання паліативної допомоги в місті Києві. Присутнім було представлено проект Програми розвитку паліативної допомоги у м. Києві на 2017 – 2021 роки, розроблений Благодійним фондом «Епіона» за сприяння Міжнародного благодійного фонду «Відродження». Вона спрямована на ефективне вирішення проблем паліативних пацієнтів, в першу чергу, за допомогою створення мобільних паліативних служб.
— Ми пропонуємо комплексну медико-соціальну Програму, що відповідає реальним потребам паліативних пацієнтів і водночас раціонально підходить до витрачання бюджетних коштів, — говорить Андрій Тальнов, директор БФ «Епіона». — Розуміючи бажання пацієнтів отримувати необхідну допомогу вдома та за умов обмеженого міського бюджету, ми пропонуємо зосередитися на розширенні можливостей мобільних бригад замість будівництва нових хоспісів.
Для порівняння, в Україні ведення одного хворого у стаціонарному закладі паліативної допомоги коштує приблизно в чотири рази більше, ніж обслуговування виїзною паліативною службою. Так, згідно з даними Обласного клінічного центру паліативної допомоги Івано-Франківська, ведення хворого в стаціонарі коштує 217 грн на день, а обслуговування хворих вдома виїзною службою — 50 грн на день.
—Досвід організації паліативної допомоги в Івано-Франківську, Луцьку, Ужгороді, Вінниці та інших містах доводить, що надання паліативної допомоги вдома є найзручнішим для всіх, — продовжує Ксенія Шаповал, менеджер програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження». — Паліативна допомога в даному випадку надається в зручних для пацієнта умовах та в звичному місці. Така допомога передбачає кілька видів опіки: медичну, духовну, соціальну і психологічну. Зрештою, дає можливість охопити більше хворих. Цей досвід можна використати у Києві, де ситуація із забезпеченням потреб паліативних пацієнтів є просто катастрофічною.
Представники громадських організацій, активісти, звичайні кияни закликають київську владу нарешті усвідомити масштаб і нагальність проблеми, і почати конкретну роботу над ухваленням адекватної, раціональної, системної програми забезпечення потреб паліативних пацієнтів.
У приміщенні КМДА відкрито фотовиставку Олександра Глядєлова «Не відводячи погляду», щоб привернути увагу київської влади та депутатів Київради до потреб тяжкохворих пацієнтів.
