Законодательство

Інформаційний лист АМК № 21-15/02-1244 від 17.02.2009

АНТИМОНОПОЛЬНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

від 17.02.2009 р.N 21-15/02-1244,
N 54/01
Державним уповноваженим
Керівникам структурних підрозділів
Головам територіальних відділень Антимонопольного комітету України

Про особливості застосування положень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у зв’язку з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 18 грудня 2008 року N 689-VI

Тринадцятого січня 2009 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” N 689-VI (надалі – Закон^[1]).

^[1] Закон вперше оприлюднений в офіційному друкованому виданні – газеті “Урядовий кур’єр” від 13 січня 2009 року N 3 (3909).

Закон прийнято з метою вдосконалення матеріальних норм щодо захисту від недобросовісної конкуренції, а також узгодження процесуальних норм Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” із відповідними нормами Законів України “Про захист економічної конкуренції” та “Про Антимонопольний комітет України”.

Закон враховує практику застосування органами Антимонопольного комітету (надалі – органи Комітету) і судами законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, а також зміни у правовому регулюванні та умовах господарської діяльності, що відбулися в Україні протягом останніх років.

Під час застосування положень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, у зв’язку із набранням чинності Законом, необхідно враховувати наступне.

1. Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.99 у справі N 1-7/99 встановлено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Про застосування зворотної сили закону щодо юридичних осіб має бути прямо вказано в такому законі.

Оскільки в Законі означені вказівки відсутні, матеріальні норми, що містяться у Законі, поширюються виключно на правовідносини, що виникли або продовжують існувати з 13 січня 2009 року.

2. Під час кваліфікації порушень та притягнення до відповідальності застосовуються ті норми матеріального права, які діяли на час вчинення порушення.

2.1. Якщо порушення закінчилось до 12 січня 2009 року (включно) штраф накладається на підставі положень статті 21 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“, в редакції, що діяла до дня набрання чинності Законом, тобто, у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів або відповідно до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.2. Якщо порушення вчинене або продовжується після 12 січня 2009 року, штраф накладається на підставі положень статті 21 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“, в редакції, що діє з дня набрання чинності Законом, тобто, до п’яти відсотків виручки від реалізації товарів або відповідно до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.3. Якщо дії відповідача, що продовжуються після 12 січня 2009 року, кваліфікуються за ознаками порушення, передбаченого іншою статтею Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“:

^[2] До прикладу, у випадках, коли дії відповідача після набрання чинності Закономкваліфікуються за ознаками порушення, передбаченого статтею 10 “Схилення до бойкоту суб’єкта господарювання” Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“, тоді як справа розпочата за ознаками статті 12 “Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом”.

приймається розпорядження про початок розгляду справи за ознаками порушення, передбаченого відповідною іншою статтею, в якому вказується про об’єднання цієї справи зі справою, що вже порушена;

дії відповідача під час прийняття рішення кваліфікуються як порушення, передбачене відповідними статтями Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“, у редакції, чинній відповідно до та після 12 січня 2009 року.

2.4. Якщо у справі, порушеній до 12 січня 2009 року (включно), відповідні дії відповідача продовжуються після 12 січня 2009 року і кваліфікуються за ознаками порушення, передбаченого тією ж статтею Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, окреме розпорядження про початок розгляду справи не приймається.

2.5. Якщо визначені як недобросовісна конкуренція дії суб’єктів господарювання – фізичних осіб (громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи) тривають після 12 січня 2009 року, органи Комітету приймають розпорядження про початок розгляду справи за ознаками недобросовісної конкуренції, передбаченої відповідною статтею Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, чинній з 13 січня 2009 року).

3. Справи про недобросовісну конкуренцію, зокрема ті, що були розпочаті до 12 січня 2009 року, розглядаються з дотриманням процесуальних норм, вміщених у статтях 27,28¹ – 30 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (в редакції, що діє з дня набрання чинності Законом) та частині шостій статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

4. До 12 січня 2008 року (включно) нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного за рішеннями органів Комітету у справах про недобросовісну конкуренцію, здійснюється у порядку, передбаченому статтею 31 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, у редакції, чинній до 12 січня 2009 року. Тобто нарахування пені у розмірі одного відсотка суми штрафу починається після закінчення тридцятиденного строку з дня одержання відповідачем рішення про накладення штрафу і припиняється з 13 січня 2008 року.

З 13 січня 2008 року нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного за рішеннями органів Комітету у справах про недобросовісну конкуренцію, зокрема прийнятими раніше вказаної дати, здійснюється у порядку, передбаченому статтею 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. Тобто нарахування пені у розмірі півтора відсотка суми штрафу починається після закінчення двохмісячного строку з дня одержання відповідачем рішення про накладення штрафу.

ПРИКЛАД

Рішення органу Комітету отримане відповідачем 6 грудня 2008 року. Тобто, перебіг тридцятиденного строку^[3] почався 7 грудня 2008 року та закінчився 5 січня 2009 року. З 6 січня 2009 року та до 12 січня 2009 року (включно) нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу за кожен день прострочення сплати штрафу.
^[3] Відповідно до статті 31 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, в редакції, чинній до 12 січня 2009 року.

З 13 січня 2009 року встановлено двомісячний строк для сплати штрафу. Перебіг двомісячного строку сплати штрафу за вказаним рішенням органу Комітету закінчується 6 лютого 2009 року^[4]. З 7 лютого 2009 року пеня продовжує нараховуватись у розмірі півтора відсотка суми штрафу за правилами, визначенимичастиною шостою статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

^[4] Відповідно до частини третьої статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

5.1. Зміни до статті 1

Положення Закону у попередній редакції	Положення Закону в чинній редакції
Стаття 1. Недобросовісна конкуренція	Стаття 1. Недобросовісна конкуренція
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечатьправилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.	Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2 – 4 цього Закону.	Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2 – 4 цього Закону.
Терміни, які вживаються для цілей цього Закону, визначені Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.	Терміни, які вживаються для цілей цього Закону, визначені Законом України “Про захист економічної конкуренції”.

З огляду на невизначеність у конкуренційному законодавстві терміну “правила” та його багатозначність у лексикографічних джерелах (словниках)^[5], ознаки поняття недобросовісної конкуренції приводяться у відповідність до визначення “акта недобросовісної конкуренції”, що міститься у статті 10^bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року.

^[5] Під час правозастосування під “правилами” могли помилково розумітися не лише правила добросовісної поведінки, що випливають із положень глав 2 – 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, але й, до прикладу, правила роздрібної торгівлі, технічні норми (правила) тощо.

Уточнення в частині другій ознак недобросовісної конкуренції як дій саме “у конкуренції” не лише узгоджує положення частин першої та другої цієї статті, але й сприятиме правильному застосуванню норм матеріального права, що містяться углавах 2 – 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Визначення недобросовісної конкуренції в українському законодавстві не передбачає бездіяльності суб’єктів господарювання.

При цьому необхідно враховувати, що зовсім не обов’язково, щоб суб’єкт господарювання, який чинить протиправні “дії у конкуренції”, та особа, права якої порушені такими діями, здійснювали господарську діяльність на одному товарному ринку, тобто, щоб задіяні товари і послуги були взаємозамінними або конкуруючими.

У судовій практиці Німеччини були випадки встановлення факту конкурентних відносин між суб’єктом господарювання, чий бізнес полягав у підсмажуванні кавових зерен, та торговцями квітами. Приймаючи рішення суд виходив з того, що підприємець, використовуючи для реклами вислів “Замість квітів кава” своїми діями поклав початок конкурентним відносинам^[6].

^[6] Виступ Анете Кур на міжнародній конференції у Києві (1995 рік) на тему: “Принципи права щодо недобросовісної конкуренції, з центром уваги на німецькому праві”.

Втім недобросовісна конкуренція може мати негативні наслідки і для осіб, щодо яких відсутні конкурентні відносини. Це в першу чергу споживачі, яким можуть завдаватися збитки через рекламу, що вводить в оману. У цьому випадку конкурентні відносини існують між відповідними суб’єктами господарювання – безпосередніми конкурентами, один з яких поширює недобросовісну рекламу.

5.2. Зміни до статті 2

Стаття 2. Застосування Закону

Стаття 2. Застосування Закону

Закон застосовується до відносин, в яких беруть участь господарюючі суб’єкти (підприємці), їх об’єднання, а також органи державної влади, громадяни, юридичні особи та їх об’єднання, що не є господарюючими суб’єктами (підприємцями), у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, в тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії маютьнегативний вплив на конкуренцію на її території. Цей Закон не поширюється на відносини, в яких беруть участь зазначені суб’єкти, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, в разі, коли інше не встановлено міжнародним договором, в якому бере участь Україна.

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарювання у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі сфери дії закону виключаються особи, що не є суб’єктами господарювання відповідно до статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, оскільки вони не беруть безпосередньої участі у відносинах економічної конкуренції, тобто не можуть вчиняти “дії у конкуренції”.

У разі вчинення органами влади чи органами місцевого самоврядування дій, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, в інтересах суб’єктів господарювання, такі дії зазначених органів, за наявності відповідних ознак, можуть бути кваліфіковані за статтею 15 або 18 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. При цьому, за наявності відповідних доказів, суб’єкт господарювання, в інтересах якого вчинялись окреслені дії, може бути притягнутий до відповідальності за недобросовісну конкуренцію.

Крім того, оскільки диспозиції окремих проявів недобросовісної конкуренції^[7]сформульовані, виходячи з можливості настання відповідних наслідків, Закономконкретизовано, що сфера застосування закону поширюється не лише на ті дії, що мають негативний вплив на конкуренцію на території України, а й на ті, що можуть мати такий вплив.

 Статті 4, 6, 8, 15¹, 16 – 18 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“, частина третя статті 10 Паризької конвенції.

5.3. Зміни до статті 3

Стаття 3. Законодавство України про захист від недобросовісної конкуренції

Стаття 3. Законодавство України про захист від недобросовісної конкуренції

Відносини, пов’язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, Законом України “Про Антимонопольний комітет України”,Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.

Відносини, пов’язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України “Про захист економічної конкуренції”, Законом України “Про Антимонопольний комітет України”,Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Виключення зі статті 3 посилання на Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” спричинене відсутністю у названому законі з 16.02.99) положень щодо недобросовісної конкуренції, контроль за дотриманням яких покладений на органи Комітету. На сьогодні дотримання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності вимогстатті 31 “Заходи проти недобросовісної конкуренції та зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності” названого закону щодо заборони здійснення демпінгового та субсидованого імпорту як недобросовісної конкуренції покладено на Мінекономіки, Держмитком та Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі.

Дата набрання чинності Законом України від 22.12.98 N 335-XIV “Про внесення змін до Закону Української РСР “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року(надалі – Паризька конвенція) є частиною законодавства України.

В Україні окремі положення Паризької конвенції почали діяти з часу приєднання до неї СРСР^[9] (з 1 липня 1965 року). Після проголошення незалежності нашої держави Уряд України своєю Заявою про дію в Україні міжнародних угод з питань охорони промислової власності від 26 серпня 1992 року, яка підписана і засвідчена печаткою Прем’єр-міністра України, підтвердив дію Паризької конвенції на території держави.

 Постанова Ради Міністрів СРСР від 08.03.65 N 148.

 Правовою підставою для такої заяви є Закон від 12.09.91 “Про правонаступництво України”.

Положення, що стосуються захисту від недобросовісної конкуренції містяться у статті 10^bisназваної Конвенції, а саме:

“Стаття 10^bis. Недобросовісна конкуренція

(1) Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

(2) Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-яка дія в конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

(3) Зокрема, підлягають забороні:

1. Усі дії, здатні яким би то не було способом спричинити змішування (плутанину) відносно підприємства, продукції або промислової чи торговельної діяльності конкурента^[11];

 Аналоги містяться у статтях 4 і 6 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“.

2. Неправдиві твердження при здійсненні господарської діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукцію або промислову чи торговельну діяльність конкурента;

 Аналоги містяться у статті 8 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“.

3. Зазначення або твердження, використання яких при здійсненні господарської діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів^[13]“.

 Аналоги містяться у статті 15 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції“.

Положення статті 10 Паризької конвенції необхідно розглядати як норми прямої дії, що можуть застосовуватись безпосередньо судами України та органами Комітету. Під час правозастосування зазначених положень органам Комітету необхідно враховувати, що відповідно до статей 20, 21 і 24 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” передбачена цим Законом відповідальність настає лише за “вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція”.

Тому, у разі, якщо відповідні дії у конкуренції кваліфікуються як недобросовісна конкуренція на підставі пунктів 1, 2 або 3 частини третьої статті 10^bis Паризької конвенції, обов’язковим є посилання також на положення частини першої статті 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Прикладом застосування пункту 1 частини третьої статті 10 Паризької конвенції є рішення Комітету від 05.08.2005 N 232-р у справі N 27-26.4/44-05. Недобросовісною конкуренцією у цій справі визнано вчинення відповідачем комплексу дій, кожна з яких окремо не могла спричинити змішування (плутанину) відносно діяльності конкурента (заявника). Комплекс зазначених дій полягав у використанні відповідачем позначення “Супутник”, що є складовою частиною найменування конкурента, та розміщення відповідачем свого офісу напроти офісу конкурента на тій же вулиці (що обумовило, зокрема, використання і відповідачем і конкурентом назви цієї вулиці, зокрема під час реклами, разом із позначенням “Супутник”).

У випадках, коли відповідні дії у конкуренції визначаються як недобросовісна конкуренція згідно з пунктами 1, 2 або 3 частини третьої статті 10 Паризької конвенції, і, при цьому, вони кваліфікуються як порушення, передбачене статтею 4, 6,8 або 15 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, посилання на відповідні положення Паризької конвенції під час прийняття рішення у справі не є обов’язковим.

5.4. Зміни до статті 4

Стаття 4. Неправомірне використаннячужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки	Стаття 4. Неправомірне використання позначень
Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особичужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.	Неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на нихпозначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання.
Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).	Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання.

Положення статті 4 Закону забезпечують захист від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання ділової репутації не на підставі охоронного документа, до прикладу, патенту на промисловий зразок чи свідоцтва на знак для товарів і послуг, а виходячи з першості у використанні будь-якого позначення чи сукупності позначень, що забезпечують індивідуалізацію діяльності відповідного суб’єкта господарювання з-поміж інших.

Тому зміни до статті 4 уточнюють визначення поняття “пріоритету” стосовно позначень як першості їх використання в господарській діяльності, що відповідає практиці застосування попередньої редакції цієї статті і органами Комітету і судами.

Термін “дозвіл” зазвичай вживається щодо позначень, зареєстрованих в установленому порядку як об’єкти права інтелектуальної власності (знаки для товарів і послуг тощо). При цьому надання дозволу на використання такого позначення в цілях застосування законодавства про захист від недобросовісної конкуренції розглядається лише як один із різновидів надання “згоди” на використання позначення особою, яка має зазначений вище пріоритет.

Крім того, зміни усувають вади попередньої редакції цієї статті, визначаючи прямо можливість змішування через використання не лише тотожних, але й схожих позначень, зокрема схожих торговельних марок (знаків для товарів і послуг).

Вживання у статті 4 різних термінів щодо однакових різновидів позначень^[14]обумовлено використанням цих термінів в одному значенні у Цивільному кодексі України^[15] та спеціальних законах у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної (промислової) власності.

 Комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (знак для товарів і послуг).

 Див. глави 43 та 44 книги четвертої “Право інтелектуальної власності” Кодексу.

Що стосується виключення вказівок на такі позначення, як назви літературних, художніх творів, які відносяться до об’єктів авторського права, то їхнє неправомірне використання зазвичай не пов’язується з діями у конкуренції (тобто із “змаганням між суб’єктами господарювання”).

Неправомірне використання зазначень походження товарів, за наявності відповідних ознак, може кваліфікуватись за статтею 15¹ Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

5.5. Зміни до статті 9

Стаття 9. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом	Виключена
Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Зазвичай такі дії є можливими лише за умови монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання на відповідному ринку і в такому разі вони кваліфікуються як зловживання монопольним (домінуючим) становищем відповідно до статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

5.6. Зміни до статті 10

Стаття 10. Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця)	Стаття 10. Схилення до бойкоту суб’єкта господарювання
Схиленням до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв’язків із цим господарюючим суб’єктом (підприємцем).	Схиленням до бойкоту суб’єкта господарювання є спонукання йогоконкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв’язків із цим суб’єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим суб’єктом господарювання.

Зміни до статті 10 удосконалюють визначення бойкоту і не стосуються способів схилення “іншої особи” до бойкоту свого конкурента.

Під бойкотом треба розуміти таку не обумовлену об’єктивно виправданими на те причинами поведінку “іншої особи”, до якої її спонукав правопорушник^[16], як:

відмову від установлення договірних зв’язків із суб’єктом господарювання;

 До прикладу, фактичну відсутність у пропозиції порушника більш вигідних для контрагента умов договору, ніж у договорі з конкурентом.

невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином вже існуючих договірних зобов’язань перед суб’єктом господарювання.

“Іншою” особою, тобто особою, яку правопорушник схиляє до застосування бойкоту стосовно свого конкурента, зазвичай є контрагент (потенційний контрагент) конкурента правопорушника за цивільно-правовим договором.

У випадках, коли схилення до бойкоту відбувається шляхом надання або пропонування працівнику, посадовій особі контрагента свого конкурента безпосередньо або через іншу особу матеріальних або інших вигод, необхідно також з’ясовувати наявність ознак недобросовісної конкуренції, передбаченої статтями 13 і 14 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Під час застосування цієї статті необхідно враховувати, що її положення не повинні обмежувати нормальної економічної конкуренції, адже кожен суб’єкт господарювання, пропонуючи більш вигідні умови своєму контрагентові, тим самим може спонукати останнього до відмови від “співпраці” з конкурентами такого суб’єкта господарювання. Тому, кваліфікуючи дії суб’єктів господарювання за статтею 10, необхідно з’ясовувати спрямованість таких дій на спонукання до бойкоту стосовногоконкретного суб’єкта господарювання – їхнього конкурента. Прикладом таких протиправних дій є випадок, коли суб’єкт господарювання обумовлює укладення договору з “іншою особою” застосуванням цією особою бойкоту стосовно конкурента цього суб’єкта господарювання.

5.7. Зміни до статті 11

Стаття 11. Схилення постачальника додискримінації покупця (замовника)	Стаття 11. Схилення постачальника додискримінації покупця (замовника)
Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.	Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у господарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентамипокупця (замовника).

Зміни усувають невідповідність назви цієї статті та її змісту, адже надання “певних переваг” не може розглядатись як “дискримінація”.

5.8. Зміни до статті 12

Стаття 12. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом

Виключена

Схиленням господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб’єкту (підприємцю) – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Дії, передбачені цією статтею, охоплюються складом порушення, передбаченогостаттею 12 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

5.9. Зміни до статей 13 і 14

Стаття 13. Підкуп працівника постачальника	Стаття 13. Підкуп працівника,посадової особи постачальника
Підкуп працівника постачальника – це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).	Підкуп працівника, посадової особипостачальника – це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником,посадовою особою постачальника службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору.
Стаття 14. Підкуп працівника покупця (замовника)	Стаття 14. Підкуп працівника,посадової особи покупця (замовника)
Підкуп працівника покупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.	Підкуп працівника, посадової особипокупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником,посадовою особою покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору.

Випадки недобросовісної конкуренції, передбаченої статтями 13 і 14, з огляду на назвуглави 3 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, порушують чесні звичаї щодо заборони створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції.

Самі собою дії у конкуренції щодо підкупу працівників контрагента конкурента можуть спричинити спотворення звичайних господарських взаємовідносин між конкурентом та його контрагентом, послаблення конкурентоспроможності конкурента, тобто спотворити процес конкуренції незалежно від того, чи отримав порушник певні переваги від окреслених дій.

Отже, можливість отримання порушником певних переваг перед його конкурентом є факультативною ознакою, а тому не має значення для кваліфікації відповідних дій як недобросовісної конкуренції.

За змістом статей 13 і 14 під постачальником та покупцем необхідно розуміти сторони за договорами поставки, енергопостачання, іншими різновидами договорів купівлі-продажу товарів, а також сторони за договорами виконання робіт чи надання послуг.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України “Про господарські товариства”посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а в товариствах, де створена наглядова рада товариства, – голова та члени наглядової (спостережної) ради товариства.

5.10. Зміни до статті 15

Стаття 15. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції	Стаття 15. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції
Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.	Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб’єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією.

Оскільки на сьогодні ряд органів державної влади України, зокрема й Антимонопольний комітет, визначаються як державні органи, тобто поняття “орган державної влади” та “державний орган” законодавець розглядає відповідно як загальне та спеціальне, вживання у статті 15 терміну “державний орган” могло суттєво звужувати сферу її застосування.

Тому Закон визначив відповідні органи з урахуванням термінів, що вживаються уКонституції України.

5.11. До статті 15¹

Стаття 151. Поширення інформації, що вводить в оману

Поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб’єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб’єкта господарювання. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб’єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

Положення цієї статті в основному ґрунтуються на приписахпункту 3 частини третьої статті 10^bisПаризької конвенції.

Поширення інформації, що вводить в оману, визначається як недобросовісна конкуренція у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

На відміну від статті 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” тапункту 1 частини третьої статті 10^bis Паризької конвенції, коли недобросовісною конкуренцією визначаються дії у конкуренції, що можуть спричинити змішування (плутанину) стосовно господарської діяльності іншого суб’єкта господарювання, положення статті 15¹ стосуються введення в оману щодо власної діяльності відповідного суб’єкта господарювання.

Поняття інформації, що вводить в оману, не обмежується повідомленням лише очевидно недостовірних відомостей. Поширення неточної, неповної, відірваної від контексту інформації, так само як і перебільшення, замовчування окремих фактів, пов’язаних з предметом реклами, може створювати у споживачів невірне уявлення щодо відповідних товарів, робіт чи послуг.

Поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другоїстатті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, має оцінюватись в контексті “дій у конкуренції”, тобто на момент поширення окресленої інформації відповідні суб’єкти господарювання мають перебувати у конкурентних відносинах.

Отже, для кваліфікації порушення за статтею 15¹ необхідно встановити, що поширення інформації, що вводить в оману, відбувалося в конкурентних відносинах, ці дії вплинули або можуть вплинути на наміри певних осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг відповідного суб’єкта господарювання. Перелік відомостей, які можна кваліфікувати як інформацію, що вводить в оману, наведений у статті, не є вичерпним.

Розмежування компетенції Комітету та Держспоживстандарту у сфері реклами має здійснюватися на таких засадах.

Приписи Законів України “Про рекламу” та “Про захист прав споживачів” не обмежують повноваження органів Комітету притягати рекламодавців до відповідальності за недобросовісну конкуренцію, пов’язану з недобросовісною рекламою, незалежно від рішень інших державних органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства України про рекламу у межах своєї компетенції. Більше того, частина третя статті 27 Закону України “Про рекламу” містить правило, відповідно до якого до компетенції Держспоживстандарту віднесені випадки порушення законодавства про рекламу, крім тих, що віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету. Зазначена норма дозволяє запобігти порушенню статті 61 Конституції України щодо заборони двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Необхідно враховувати, що згідно з положеннями Закону України “Про рекламу”поняття недобросовісної реклами охоплює не лише рекламу, що вводить в оману споживачів реклами, а і рекламу, що завдає шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, тобто зазвичай не передбачає введення споживачів в оману^[17].

 Див. статті 1 “Визначення термінів”, 20 “Реклама і діти”, 21 “Реклама лікарських засобів” і 22 “Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів” Закону України “Про рекламу”.

Споживачами недобросовісної реклами, права яких захищає Закон України “Про рекламу”, можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Отже, основним критерієм віднесення розгляду справ про порушення, пов’язані з недобросовісною рекламою, до компетенції саме органів Комітету є отримання рекламодавцем, внаслідок введення споживачів (фізичних, юридичних осіб) в оману, неправомірних переваг перед його конкурентами. При цьому, необхідно враховувати, що припинення будь-яких проявів недобросовісної реклами, що спрямована лише на споживачів – юридичних осіб, не відноситься до компетенції Держспоживстандарту.

Додаткові роз’яснення з питань застосування статті 15¹ Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” будуть викладені в окремому інформаційному листі.

5.12. Зміни до статей 17, 18 і 19

Стаття 17. Розголошення комерційної таємниці	Стаття 17. Розголошення комерційної таємниці
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згодиособи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службовихобов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).	Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволуособи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконаннямвідповідних обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання.
Стаття 18. Схилення до розголошення комерційної таємниці	Стаття 18. Схилення до розголошення комерційної таємниці
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службовихобов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).	Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконаннямвідповідних обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання.
Стаття 19. Неправомірне використання комерційної таємниці	Стаття 19. Неправомірне використання комерційної таємниці
Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особинеправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.	Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

У статті 17 слово “згода” замінено на слово “дозвіл”, виходячи з того, що згідно зпунктом 2 частини першої статті 506 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є, зокрема, “виключне праводозволяти використання комерційної таємниці”.

Заміна у статтях 17 і 18 слова “службових” на слово “відповідних” (обов’язків) зумовлена тим, що особами, які правомірно володіють комерційною таємницею, можуть бути особи, яким відповідна інформація стала відома через виконання не лише службових, а й інших, зокрема, договірних обов’язків (до прикладу, аудиторам, працівникам юридичних чи консалтингових фірм).

Слова “неправомірно здобутих” (стосовно відомостей, які становлять комерційну таємницю) у статті 19 виключені, оскільки попередня редакція статті 19 не забороняла особі, якій комерційна таємниця була довірена або стала відома у зв’язку із виконання нею відповідних обов’язків, використовувати відповідні відомості без дозволу їх власника, зокрема під час здійснення нею власної господарської діяльності.

Під час застосування статей 16 – 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” необхідно враховувати, що відповідно до статті 508 Цивільного кодексу України строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом існування сукупності її ознак, зокрема умови щодо важкодоступності відповідних відомостей для третіх осіб^[18].

 Див. статтю 505 Цивільного кодексу України та статтю 162 Господарського кодексу України.

5.13. Зміни до статей 20 – 24

Стаття 20. Види відповідальності	Стаття 20. Види відповідальності
Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.	Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Законом.
Стаття 21. Накладання штрафів на господарюючих суб’єктів – юридичних осіб та їх об’єднання	Стаття 21. Накладення штрафу за недобросовісну конкуренцію
Вчинення господарюючими суб’єктами -юридичними особами та їх об’єднаннями дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.	Вчинення суб’єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі доп’яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливе або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.	Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений частиною першою цієї статті, накладається у розмірі додесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Накладення штрафу здійснюється відповідно до частин третьої – сьомої статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. Суми стягнутих штрафів та пені за прострочення їх сплати зараховуються до державного бюджету.
Стаття 22. Накладання штрафів на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є господарюючими суб’єктами	Статті 22 і 23 виключені
Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об’єднаннями та об’єднаннями громадян, що не є господарюючими суб’єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 23. Адміністративна відповідальність громадян
Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством. Вчинення в інтересах третіх осіб дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.
Стаття 24. Відшкодування збитків	Стаття 24. Відшкодування шкоди
Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.	Особи, яким завдано шкоду внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть звернутися до суду із позовом про її відшкодування.

Положення глави 5 “Відповідальність за недобросовісну конкуренцію” приведені у відповідність до правових засад, визначених Законом України “Про захист економічної конкуренції”.

Закон встановлює відповідальність суб’єктів господарювання – фізичних осіб за недобросовісну конкуренцію у вигляді штрафу, що накладається органами Комітету, а також підвищує розмір штрафу за недобросовісну конкуренцію з трьох до п’яти відсотків доходу (виручки) відповідного суб’єкта господарювання – фізичної або юридичної особи.

Під час прийняття рішення про накладення штрафу за недобросовісну конкуренцію органам Комітету необхідно враховувати положення частин третьої – сьомої статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, а саме:

штраф накладається на суб’єкт господарювання, в особі юридичних (фізичних) осіб, які вчинили дії, визначені Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як недобросовісна конкуренція або отримали чи можуть отриматипереваги у конкуренції чи інші вигоди;

у разі потреби розмір доходу (виручки) може бути визначений органами Антимонопольного комітету України на підставі адміністративної інформації, отриманої з інших джерел;

у разі, якщо суб’єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб’єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу;

рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їхніх засіданнях.

Закон не передбачає встановлення кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення дій, визначених Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як недобросовісна конкуренція, оскільки:

адміністративна відповідальність фізичних осіб – суб’єктів господарювання за недобросовісну конкуренцію фактично не застосовувалась через неможливість розгляду відповідних справ у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення;

встановлена Законом відповідальність суб’єктів господарювання – фізичних та юридичних осіб (накладення штрафів, відшкодування шкоди) є достатньою з точки зору забезпечення каральної та превентивної функцій юридичної відповідальності;

Кримінальний кодекс України не передбачає ознак злочину за вчинення дій, визначенихЗаконом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як недобросовісна конкуренція^[19].

^[19] Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 229″Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару” Кримінального кодексу України є встановлений законодавством порядок охорони і використання відповідних об’єктів права інтелектуальної власності.

З огляду на зміни, що внесені до статей 1 та 2, Закон скасовує відповідальність за вчинення дій, визначених Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як недобросовісна конкуренція, стосовно юридичних осіб, їх об’єднань та об’єднань громадян, що не є суб’єктами господарювання, тобто осіб, які не можуть вчиняти “дії у конкуренції”.

Відповідно до статей 11, 16, 22 і 23 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів шляхом звернення до суду з відповідною заявою може бути не лише відшкодування збитків та інші способи відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, а й відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яка полягає у приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи. Тому зміни до статті 24 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” спрямовані на узгодження положень цієї статті з нормами Цивільного кодексу України^[20].

^[20] Аналогічні положення містяться у статті 55 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

5.14. Зміни до статті 25

Стаття 25. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця)	Стаття 25. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання
У разі встановлення фактунеправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 цього Закону, або факту копіювання виробів, передбаченого статтею 6 цього Закону, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.	У разі визнання вчинення порушень, передбачених статтями 4 і 6 цього Закону, органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб’єкта господарювання і у виробника, і у продавця.
Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.	Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання приймається у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання не може бути усунена в інший спосіб.

Товари із неправомірно використаним позначенням та копії виробів іншого суб’єкта господарювання на момент прийняття органом Комітету рішення у справі про недобросовісну конкуренцію, як правило, вже перебувають у господарському обороті, зокрема у мережах роздрібної торгівлі, і не є власністю відповідача у справі. Тому рішення органу Комітету про вилучення товарів зазвичай не може бути виконано відповідачем.

Крім того, відповідно до статті 41 Конституції України конфіскація майна як різновид юридичної відповідальності може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Отже, Закон встановлює, що вилучення відповідних товарів (виробів) і у виробника, і у продавця може здійснюватися лише за рішенням суду.

5.15. Зміни до статей 27 – 32

Стаття 27. Процесуальні засади розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про недобросовісну конкуренцію	Стаття 27. Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції
Справи про недобросовісну конкуренцію розглядаються Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями у порядку, визначеному цим Законом,Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, Законом України “Про Антимонопольний комітет України” та іншими актами законодавства України.	Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренціїрегулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Стаття 28. Строк звернення із заявою про захист прав	Стаття 28. Строк звернення із заявою про захист прав
Особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав.	Особи, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав.
Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви.	Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви, якщо орган Антимонопольного комітету України не визнає поважними причини пропуску строку звернення із заявою.
Якщо Антимонопольний комітет України, його територіальні відділеннявизнають поважними причини пропуску строку звернення із заявою, порушене право підлягає захисту.	частину третю виключено
	Стаття 281. Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію Суб’єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності за вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, якщо закінчився строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення – з дня закінчення вчинення порушення. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про недобросовісну конкуренцію.
Стаття 29. Заходи, які забезпечують виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.	Стаття 29. Попереднє рішення у справі
У процесі розгляду справи Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення за поданою заявником заявою мають право вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим його виконання. метою забезпечення виконання рішення Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення виносять розпорядження про: заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії; накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Розпорядження може бути оскаржене до суду в порядку, визначеному статтею 32 цього Закону, у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання копії розпорядження. Відповідач у разі закриття провадження у справі у зв’язку з недоведенням вчинення порушення може стягнути з заявника збитки, завдані йому забезпеченням виконання рішення, у порядку, визначеному цивільним законодавством України.	У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти попереднє рішення за умов та у порядку, передбаченихстаттею 47 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Стаття 30. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень	Стаття 30. Рішення органів Антимонопольного комітету України
Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов’язкові для виконання рішення про:	Органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов’язкові для виконання рішення про:
визнання факту недобросовісної конкуренції;	визнання факту недобросовісної конкуренції;
припинення недобросовісної конкуренції;	припинення недобросовісної конкуренції;
офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; накладання штрафів;	офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; накладання штрафів;
вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця);	закриття провадження у справі.
скасування або зміну центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування прийнятих ними неправомірних актів і розірвання укладених ними угод.	абзац сьомий виключено
Рішення про накладання штрафів у розмірах понад чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно Антимонопольним комітетом України на його засіданнях. Рішення про вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) підлягає виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.	частину другу виключено
	У разі надходження від заявника клопотання про відмову від заяви про захист своїх прав органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про закриття провадження у справі.
Стаття 31. Порядок виконання рішень про накладання штрафу Порушник, на якого накладено штраф, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу, якщо інше не визначено цим рішенням. За кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розміріодного відсотка від суми штрафу. У разі відмови від сплати штрафу Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення стягують штраф та пеню у судовому порядку. Стаття 32. Оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, прийняті у справах про недобросовісну конкуренцію, можуть бути оскаржені до суду заінтересованими особами утридцятиденний строк з дня одержання копії рішення.	Статті 31 і 32 виключені

Із втратою у 2002 році чинності Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та відповідно набранням чинності Законом України “Про захист економічної конкуренції”регулювання окремих питань щодо розгляду органами Комітету справ про недобросовісну конкуренцію, а також порядку виконання та оскарження рішень у таких справах, стало відмінним від того, що передбачено Законом України “Про захист економічної конкуренції” у випадках розгляду органами Комітету справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Окреслені відмінності у регулюванні стосувалися строків давності притягнення до відповідальності^[21], прийняття попереднього рішення, розмірів штрафу, що може накладатися виключно Антимонопольним комітетом України на його засіданнях, строків сплати штрафу та розміру пені за прострочення його сплати, а також строку оскарження рішень у справах.

^[21] Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію не був встановлений.

Закон врегульовує зазначені питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції на засадах, визначених законодавством про захист економічної конкуренції.

Разом з тим, змінами до статті 30 Закон визначив певні особливості закриття провадження у справах про недобросовісну конкуренцію. Тому органам Комітету під час розгляду таких справ необхідно враховувати, що крім випадків, визначенихстаттею 49 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, підставою для прийняття рішення про закриття провадження у справі про недобросовісну конкуренцію може бути надходження від заявника клопотання про відмову від заяви про захист своїх прав, порушених діями, визначеними як недобросовісна конкуренція.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі про недобросовісну конкуренцію на підставі частини третьої статті 30 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, органам Комітету необхідно брати до уваги інтереси інших осіб, права яких порушені діями, визначеними цим Законом як недобросовісна конкуренція, зокрема інших заявників (третіх осіб) та споживачів.

5.16. Зміни до статті 33

Стаття 33. Правила професійної етики	Стаття 33. Правила професійної етики
Господарюючі суб’єкти (підприємці) при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер підприємницької діяльності, а також для певних галузей економіки. Розроблені господарюючими суб’єктами (підприємцями) правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.	Суб’єкти господарювання при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції погоджуються Антимонопольним комітетом України в установленому ним порядку.
Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів господарюючих суб’єктів (підприємців).	Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб’єктів господарювання.

Зміни до статті 33 передбачають необхідність затвердження Антимонопольним комітетом України порядку погодження ним Правил професійної етики у конкуренції.

В. о. Голови Комітету                                                                                  О. Мельниченко
+Подготовила Мария Морозова