Наказ МОЗ “Про затвердження Методичних рекомендацій “Уніфікована методика розробки індикаторів якості медичної допомоги” від 11.03.2011 № 141
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 11 березня 2011 року N 141/21
Про затвердження Методичних рекомендацій “Уніфікована методика розробки індикаторів якості медичної допомоги”
На виконання Галузевої програми стандартизації медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої наказом МОЗ України від 25.06.2008 N 341, Плану заходів МОЗ України з виконання рішення колегії МОЗ України від 5 серпня 2010 року “Підсумки діяльності у сфері охорони здоров’я України за І півріччя 2010 року, завдання та перспективи подальшого розвитку”, затвердженого наказом МОЗ України від 20.08.2010 N 710, з метою наукового обґрунтування розробки індикаторів якості медичної допомоги наказуємо:
1. Затвердити Методичні рекомендації “Уніфікована методика розробки індикаторів якості медичної допомоги” (далі – Уніфікована методика), що додаються.
2. Визначити відповідальними за:
2.1. Розробку індикаторів якості медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги на засадах доказової медицини відповідно до Уніфікованої методики – Департамент розвитку медичної допомоги (Хобзей М. К.), Департамент материнства, дитинства та санаторного забезпечення (Осташко С. І.), Державний заклад “Центр медичної статистики МОЗ України” (Голубчиков М. В.), Лікувально-організаційне управління НАМН України (Лазоришинець В. В.).
2.2. Організаційний і науково-методичний супровід розробки індикаторів якості медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги – Департамент управління та контролю якості медичних послуг (Гажаман Т.О.), Державний заклад “Центр медичної статистики МОЗ України” (Голубчиков М. В.), Державне підприємство “Державний експертний центр” МОЗ України (Бліхар В. Є.), Державну установу “Український інститут стратегічних досліджень” МОЗ України (Слабкий Г. О.).
2.3. Моніторинг розробки індикаторів якості, що включені до медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, – ДУ “Український інститут стратегічних досліджень” МОЗ України (Слабкий Г. О.), ДП “Державний експертний центр” МОЗ України (Бліхар В. Є.).
3. ДУ “Український інститут стратегічних досліджень” МОЗ України (Слабкий Г. О.), ДП “Державний експертний центр” МОЗ України (Бліхар В. Є.) подавати результати моніторингу до ДЗ “Центр медичної статистики МОЗ України” та до Департаменту управління та контролю якості медичних послуг.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на Першого заступника Міністра охорони здоров’я України Аніщенка О. В. та Першого віце-президента НАМН України Кундієва Ю. І.
Міністр охорони здоров’я України І. М. Ємець
Президент Національної академії
медичних наук України А. М. Сердюк
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОЗ України,
НАМН України
11.03.2011 N 141/21
Методичні рекомендації
“Уніфікована методика розробки індикаторів якості медичної допомоги”
Вступ
Розуміння того, що існують варіації надання медичної допомоги в комплексі зі стурбованістю щодо фінансових витрат на медичні послуги низької якості, створили необхідність вимірювання та оцінки якості надання медичної допомоги.
Разом з удосконаленням якості, її вимірювання також сприяє навчанню, регулюванню та покращенню механізмів звітування, а також допомагає персоналу визначитися з напрямками оптимального надання медичної допомоги. Здатність моніторувати якість надання медичної допомоги є невід’ємною складовою оцінки її ефективності.
Відповідно до Концепції управління якістю медичної допомоги населенню України на період до 2010 року, затвердженої наказом МОЗ України від 31.03.2008 N 166, діючі підходи до забезпечення якості у системі охорони здоров’я, засновані на принципах контролю, мають бути замінені підходом, що базується на принципі управління процесом.
Безперервне підвищення якості передбачає комплексний, інтегрований і динамічний підхід до покращання якості, спрямований на поліпшення результатів роботи системи в цілому, шляхом постійної модифікації і вдосконалення самої системи, а не шляхом виявлення і покарання працівників, практика або результати роботи яких не відповідають встановленим нормам.
Цілеспрямований вплив на якість та ефективність медичної допомоги потребує науково обґрунтованих підходів до розробки індикаторів (як статистичних показників, так і показників, отриманих під час експертної оцінки), які б дозволяли забезпечити об’єктивне оцінювання (моніторинг) та конкретне визначення проблем забезпечення якості.
Засади безперервного покращання якості можна викласти у наступних положеннях:
1) більша частка проблем якості медичного обслуговування пов’язана не з невдачами окремих співробітників, а обумовлена недоліками системи охорони здоров’я,
2) зусилля щодо удосконалення системи повинні бути спрямовані не на потреби медичних закладів, а, перш за все, на потреби пацієнтів.
Чотири принципи, на яких засновується безперервне покращення якості медичної допомоги:
– чітке визначення цілей підвищення якості,
– встановлення, поширення і застосування найкращих результатів (найкраща практика),
– постійна професійна самооцінка і саморегулювання;
– участь у програмах пацієнтів.
Управління якістю медичної допомоги базується на отриманні об’єктивної та достовірної інформації про реальні події, визначені відповідності наданих медичних послуг клінічним настановам та стандартам медичної допомоги. Методичні засади стандартизації медичної допомоги викладені у Методичних рекомендаціях “Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (I, II)”, затверджених спільними наказами МОЗ України та НАМН України від 19.02.2009 N 102/18, та від 03.11.2009 N 798/75, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 20.07.2010 N 594/71. Зазначену уніфіковану методику розроблено на виконання Плану заходів на виконання Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2010 року, затвердженого наказом МОЗ України від 25.06.2008 N 340.
Уніфікована методика розробки індикаторів якості медичної допомоги є логічним продовженням Методичних рекомендацій “Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (I, II)”, базується на матеріалах Проекту ЄС “Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні” “Рекомендації щодо подальшого розвитку вторинної медичної допомоги в Україні”.
Мета Методичних рекомендацій. Уніфіковану методику розробки індикаторів якості медичної допомоги розроблено з метою наукового обґрунтування та розробки індикаторів якості (структури, процесу, результату) при запровадженні принципів безперервного покращення якості медичної допомоги.
Дані Методичні рекомендації призначені для управлінців галузі охорони здоров’я; членів робочих груп з розробки медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги, складовою яких є індикатори якості медичної допомоги; розробників індикаторів якості медичної допомоги для оцінки результативності виконання програм різних рівнів, діяльності закладів охорони здоров’я та інших складових системи охорони здоров’я.
Мета (або цілі) – це ті основні результати, яких прагнуть досягти у ході реалізації певних програм. До безпосередніх цілей можна віднести охорону й зміцнення здоров’я громадян, підвищення доступності і якості медичної допомоги, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя.
Для досягнення поставлених цілей необхідно розв’язати ряд завдань. Наприклад, для поліпшення здоров’я населення необхідно досягти зменшення захворюваності, зниження летальності, материнської й дитячої смертності.
Логічна схема процесів планування, моніторингу й оцінки, що містить формулювання цілей і завдань, являє собою управлінський елемент, який слугує для стратегічного планування й керування програмою, а також відіграє основну роль в організації моніторингу й оцінки. Логічна схема містить у собі способи одержання результатів процесу, що дає змогу систематично й логічно встановлювати цілі й завдання проекту, способи досягнення кінцевих результатів і проведення можливих заходів. У скороченому вигляді логічна схема може бути представлена у вигляді наступної таблиці (Табл. 1):
|
Мета |
Завдання |
Заходи |
Індикатори |
Таблиця 1. Логічна схема процесів планування, моніторингу й оцінки
Після того, як визначена мета й завдання моніторингу, необхідно визначити індикатори для виміру ступеня досягнення поставлених цілей.
Частина I. Загальні принципи розробки індикаторів якості медичної допомоги
I.1. Вертикально інтегрована система індикаторів якості на всіх рівнях медичної допомоги
Рис. 1
1 – рівень медичної галузі
2 – рівень служби з надання медичної допомоги за профілями медичної практики
3 – регіональний рівень
4 – рівень закладу охорони здоров’я
5 – рівень нозологічної форми.
Ієрархічна організація охорони здоров’я України (рис. 1) вимагає побудови вертикально інтегрованих механізмів моніторингу і оцінки якості медичної допомоги, які базуються на первинних вихідних даних та дозволяють узагальнювати інформацію на вищих рівнях. Державна система збору медичної статистичної інформації, яка була сформована ще в СРСР та використовувалася як основа для подальшого планування розвитку галузі, відповідає таким вимогам. За умови реформування, технічного переоснащення та запровадження сучасних досягнень, зокрема, інформаційних технологій, загальнодержавна система медичної статистики може стати основою для запровадження системи індикаторів якості медичної допомоги в Україні.
У практиці охорони здоров’я СРСР та України зазвичай використовувався термін “Показник” – показник діяльності лікувально-профілактичного закладу, показник діяльності медичної служби тощо.
Термін “Індикатор якості медичної допомоги” є таким, що найбільш повною мірою відповідає суті явища та міжнародному досвіду, є доцільним у практиці його використання в системі охорони здоров’я України.
Діапазон потенційних користувачів індикаторів включає клініцистів, управлінців та розробників політики у сфері охорони здоров’я, засоби масової інформації та широкі кола громадськості.
Рис. 2. Збалансована система показників якості медичної допомоги.
Критерії та індикатори медичної допомоги містяться в стандартах медичної допомоги, які розробляються в рамках загальнодержавних і галузевих програм, інших комплексних заходів для первинного і вторинного рівнів медичної допомоги. Критерії якості медичної допомоги визначають якість медичної допомоги, якої необхідно прагнути. Індикатори якості медичної допомоги віддзеркалюють ступінь досягнення (або, навпаки – відхилення) цільового рівня медичної допомоги. Визначення індикаторів якості медичної допомоги є важливою складовою частиною процесу запровадження стандартів медичної допомоги.
Важливо, щоб індикатори використовувалися для оцінки якості медичної допомоги на всіх рівнях системи охорони здоров’я. Очевидно, що на регіональному рівніможе збиратися й аналізуватися тільки невеликий перелік найбільш значимих індикаторів. У той же час у кожному закладі охорони здоров’я існують власні проблеми: в одному випадку слабким місцем є своєчасність надання допомоги, в іншому результативність або економічна ефективність. Відповідно, для кожної служби на кожній території й кожного типу лікувальної установи повинні, поряд з загально визначеним переліком, існувати свої індикатори, що дозволяють оцінювати досягнення актуальних для них завдань. На національному рівні індикатори якості повинні оцінювати стан медичної допомоги при найбільш значимих захворюваннях іформуватися на підставі регіональних індикаторів, а ті, у свою чергу – на базі індикаторів діяльності лікувальних установ.
I.2. Основні визначення і базові поняття
Моніторинг – систематичний процес збору інформації щодо результативності клінічної або неклінічної діяльності, роботи чи систем. Моніторинг може бути періодичним або безперервним. Він також може застосовуватися щодо конкретних проблемних питань або для перевірки ключових частин роботи.
Оцінка – систематичне вивчення впливу на досліджуваний об’єкт/процес, а також дослідження процесу реалізації заходів або їх наслідків для розробки рекомендацій з подальшої оптимізації діяльності, підвищення її ефективності та результативності.
Критерії якості медичної допомоги визначаються як мінімальний обов’язковий рівень медичної допомоги, нижче якого вона не повинна надаватися, та бажаний рівень – такий, що через об’єктивні причини не може бути досягнутий, але досягнення якого мають на меті, оскільки він забезпечить поліпшення якості медичної допомоги. Наявність двох рівнів критеріїв якості в стандартах медичної допомоги, обов’язкового та бажаного, зумовлена відмінністю між еталонною та реальною практикою в умовах системи охорони здоров’я України.
Індикатор якості медичної допомоги (далі – Індикатор) – кількісний або якісний показник, відносно якого існують докази чи консенсус щодо його безпосереднього впливу на якість медичної допомоги, визначається ретроспективно.
Індикатори якості медичної допомоги класифікуються за різними ознаками і властивостями:
за оцінюваними складовими якості медичної допомоги – на індикатори структури, процесу або результату;
на індикатори проміжні (сурогатні) і кінцеві; останні, в свою чергу – на індикатори результату (безпосередні, короткотермінові або середньотермінові результати) і індикатори впливу (довгострокові ефекти з точки зору основних цілей системи охорони здоров’я);
за принципами охоплення цільової групи – на індикатори клінічні та епідеміологічні (популяційні);
за вихідними даними – на прості, які можуть бути обчислені на основі одного типу первинного медичного документу, та комбіновані, які потребують інтеграції різних первинних джерел;
за періодичністю отримання – на регулярно обчислювані та отримані в рамках спеціальних досліджень;
за відношенням до чинних стандартів медичної допомоги – на індикатори основні (або ключові), які прямо пов’язані з критеріями, включеними до стандартів, або спеціальними нормативними документами МОЗ, що стосуються оцінки якості медичної допомоги; допоміжні, які не мають прямого зв’язку з офіційними документами, що регламентують надання медичної допомоги;
за математичною структурою – на індикатори відношення, якісні та кількісні.
Поділ індикаторів на групи є умовним та істотно різниться в спеціальних закордонних джерелах. Не виключені інші принципи класифікації індикаторів та поява індикаторів, які належатимуть більше ніж до однієї групи.
Більшість індикаторів визначаються як відношення числа об’єктів, які задовольняють певним властивостям (чисельник індикатора) до загального числа досліджуваних об’єктів (знаменник індикатора). Значення таких індикаторів вимірюються у відсотках. Окремим випадком є якісний індикатор, знаменником якого є єдиний розглянутий об’єкт, який може мати або не мати, оцінювану за допомогою якісного індикатора, властивість. Можливі значення якісного індикатора – “Так” або “Ні”. Деякі індикатори мають у чисельнику або знаменнику не кількість об’єктів, а вимірювані числові характеристики об’єктів (наприклад, кількість днів, проведених в стаціонарі хворими). Змістом такого індикатора є числова характеристика множини об’єктів (наприклад, середня тривалість перебування хворих в стаціонарі).
Вид (форма представлення) індикаторів, які відтворюють певний аспект медичної допомоги на основі відповідного набору первинних даних, може варіювати. Як приклад, розглянемо набір індикаторів різного рівня, які можна отримати з мінімального набору первинних даних – дат госпіталізації та вибуття пацієнтів стаціонару, а також причин вибуття хворого. Тривалість перебування хворого в стаціонарі є кількісною, а причина вибуття – якісною характеристикою на персональному рівні; агрегація такої інформації на рівні закладу охорони здоров’я дозволяє отримати кількісні характеристики закладу (наприклад, середня тривалість перебування хворого (ліжко-день); кількість померлих пацієнтів); відношення (відсоток померлих пацієнтів; відсоток пацієнтів, що перебували в стаціонарі довше, ніж деякий фіксований термін часу) та ін., які можуть виступати індикаторами на рівні закладу охорони здоров’я. Ці індикатори, в свою чергу, можуть стати основою для визначення якісних індикаторів – характеристик рівня закладу. Наприклад, середній ліжко-день або відсоток померлих пацієнтів перевищує чи не перевищує значення, визначеного в якості критерію. Інтеграція таких характеристик закладів охорони здоров’я на вищому (регіональному, галузевому) рівні дозволяє отримувати відповідні індикатори, знову-таки, у вигляді кількості або відсотка закладів охорони здоров’я, що відповідають визначеним критеріям.
Суттєвим є те, що всі ці індикатори різних рівнів спираються на фіксований набір однорідних первинних даних. При наявності в структурі первинних даних таких характеристик, як стать, вікові характеристики, діагноз хворого, які визначаються однаково, на підставі затверджених правил та спільних класифікаторів, можливе подальше отримання та аналіз індикаторів на всіх рівнях в розрізі відповідних характеристик. Основа вертикально інтегрованої системи індикаторів – можливість отримання такого набору даних в різних закладах охорони здоров’я, забезпечення якості та достовірності цієї інформації, а також уніфікація процесів збору та обробки інформації та обчислення індикаторів на всіх рівнях.
I.3. Призначення індикаторів якості медичної допомоги
Цілі запровадження індикаторів якості медичної допомоги:
забезпечення і поліпшення умов охорони здоров’я населення,
безперервне поліпшення якості медичної допомоги, скорочення небажаних змін якості в сфері медичного обслуговування,
допомога в прийнятті рішень з медичної практики,
запобігання непотрібним та застарілим клінічним заходам та непотрібним витратам,
забезпечення об’єктивної і кількісної оцінки клінічної ефективності і рентабельності медичної допомоги,
обґрунтування ефективного використання ресурсів на основі переважного врахування очікувань пацієнтів,
сприяння внутрішньому управлінню якістю (на рівні лікувально-профілактичного закладу) та зовнішній гарантії якості (на рівні структур управління охорони здоров’я),
забезпечення можливості інформування громадськості (пацієнтів, правозахисників у сфері охорони здоров’я та ін.) стосовно необхідних медичних процедур та послуг з охорони здоров’я.
Неприпустиме використання індикаторів якості медичної допомоги для прямих та формальних порівнянь. При розробці індикаторів якості медичної допомоги необхідно завчасно попереджати можливість їх неадекватного використання. Кінцева мета діяльності системи охорони здоров’я – не покращити значення окремих індикаторів, а покращити якість надання медичної допомоги. При цьому кожен з індикаторів може надати корисну інформацію стосовно певних аспектів діяльності медичної служби.
I.4. Вимоги до індикаторів
Індикатори мають бути гармонійно інтегровані в систему охорони здоров’я, створювати умови для моніторингу медичної допомоги та досягнення критеріїв належної медичної практики. Доцільно проводити розробку індикаторів якості медичної допомоги як складової частини пакету документів, що розробляються відповідно до Уніфікованої методики, з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина перша та друга), оскільки вони відповідають найбільш значущим медичним проблемам та виділяють найбільш суттєві елементи лікувально-діагностичного процесу.
При розробці індикаторів слід охоплювати ті аспекти медичної допомоги, які можуть підлягати корегуванню, та для яких можливе отримання об’єктивної та якісної інформації. На відміну від критеріїв якості, які визначають рівень медичної допомоги, який має бути досягнутий, індикатори не є “цільовою функцією” системи охорони здоров’я. Індикатори якості відповідають певним ключовим характеристикам медичної допомоги, її матеріально-технічного та кадрового забезпечення, які піддаються безпосередньому корегуванню. Як зазначалося вище, слід уникати використання індикаторів для прямих порівнянь та адміністративного тиску, оскільки це призводить до втрати індикаторами здатності адекватно відтворювати картину якості медичної допомоги.
Для можливості співставлення якості медичної допомоги України з кращими зразками медичної практики інших країн та максимального використання передового міжнародного досвіду слід, при можливості, розробляти індикатори в максимально сумісному з іншими, національними та міжнародними системами індикаторів, вигляді. Деякі міжнародні джерела, що містять індикатори якості медичної допомоги:
– https://www.gpcontract.co.uk – Quality and Outcomes Framework (QOF), Велика Британія
– https://www.qualityindicators.ahrq.gov/ – The Agency for Healthcare Research and Quality (AHRQ) Quality Indicators (QIs), США
– https://www.qualityforum.org/ – National Quality Forum, США
– https://www.indicators.scot.nhs.uk/ – The Clinical Indicators Support Team web Site, NHS Scotland – Шотландія
– https://www.oecd.org/health/hcqi – The OECD Health Care Quality Indicator (HCQI) Project, Organization for Economic Co-operation and Development, міжнародна організація.
Коректні міжнародні порівняння значень індикаторів не завжди можливі через відмінності систем охорони здоров’я в різних країнах. При виконанні таких порівнянь треба ретельно досліджувати технологію отримання близьких за змістом індикаторів в кожному окремому джерелі, брати до уваги відмінності первинних даних.
Індикатори можуть виконувати покладені на них функції лише за умови, що їх можна обчислювати на практиці, при чому механізм обчислення буде максимально об’єктивним та дозволятиме в майбутньому порівнювати отримані індикатори, уникати систематичних помилок та суб’єктивізму при застосуванні в різних закладах охорони здоров’я, працівниками різної кваліфікації тощо. Це і є той головний принцип, яким слід керуватися. Його деталізацією є наступні положення:
Всі поняття, які використовуються при побудові індикатора, мають бути чітко визначені.
Індикатори мають засновуватись на даних, які є повними, точними, своєчасними.
Технологія отримання індикатора, алгоритм його розрахунку має бути чітко визначений.
Базові поняття, вихідні дані та алгоритм обчислення індикатора слід розглядати в комплексі. Жодну з цих складових неможливо визначити належним чином у відриві від інших. Поняття, які відповідають чисельнику та знаменнику індикатора, можуть бути визначені тільки шляхом визначення відповідних джерел інформації – первинних медичних документів та з точки зору механізму опрацювання первинних документів на етапі обчислення індикатора.
Існує два найбільш типові шляхи обчислення індикатора:
експертний аудит, що базується на вибірковому або тотальному опрацюванні первинної медичної інформації кваліфікованим експертом, який складає висновок про кожний розглянутий випадок;
автоматизована обробка баз даних, яка засновується на формальних алгоритмах.
Перший шлях є досить трудомістким і вимагає залучення висококваліфікованих експертів. При цьому не виключається прийняття суб’єктивних рішень. Другий шлях технологічно більш прийнятний, але вимагає належного матеріально-технічного забезпечення та наявності умов для формування баз даних.
Нині поширений “перехідний” шлях, коли через відсутність належного інформаційно-технічного забезпечення та автоматизованих баз даних здійснюється опрацювання паперових документів та облікових форм за формальними алгоритмами та інструкціями. В перспективі цей підхід потребує заміни на автоматизовану обробку.
Об’єкти та процеси, характеристики яких є суттєвими з точки зору якості медичної допомоги, складають досліджувану множину. Ця множина має бути чітко окреслена за допомогою первинних медичних або реєстраційних документів, записів загальноприйнятих баз даних або інших структурованих носіїв інформації. Найбільш поширеними об’єктами, для яких існують відповідні звітні або реєстраційні форми, документи або записи в документах та базах даних, є:
заклад охорони здоров’я;
фізична особа (хворий, пацієнт тощо);
окремий випадок захворювання (діагноз);
окремий факт госпіталізації;
факт застосування діагностичних, лікувальних процедур.
При визначенні досліджуваних об’єктів обов’язково слід деталізувати первинний медичний або медико-статистичний документ, який визначатиме один екземпляр об’єкта. Слід зважати, що деякі інтуїтивні та не визначені через відповідний документ поняття припускають різні тлумачення. Наприклад, з точки зору закладу охорони здоров’я під поняттям “пацієнт” або “хворий” зазвичай розуміють не “фізичну особу”, яку можна ідентифікувати за паспортом або ідентифікаційним кодом, а “випадок госпіталізації”, інформаційним носієм про який є ф. 003/о – Медична карта стаціонарного хворого, або ф. 066/о – Статистична карта вибулого зі стаціонару хворого. Одному хворому може відповідати кілька випадків госпіталізації, навіть з приводу одного і того ж самого захворювання. Від вибору типу інформаційного об’єкта (окремий випадок госпіталізації, чи випадок захворювання в цілому) залежатиме інтерпретація таких характеристик надання медичної допомоги, як тривалість перебування хворого в стаціонарі, обсяги отриманого лікування. Аналіз всіх випадків госпіталізації хворого та побудова відповідних індикаторів є більш логічним та інформативним (особливо для хронічних та довготривалих захворювань з фрагментарним стаціонарним лікуванням), але отримання та групування інформації для такого аналізу з первинних медичних документів може бути проблемним.
При визначенні чисельника індикатора слід забезпечити відповідність типів об’єктів чисельника та знаменника (досліджуваної множини). Чисельник має розглядатися як деяка підмножина знаменника. Коректно визначеному індикатору має відповідати коректно з лінгвістичної точки зору побудована фраза, яка окреслює зміст індикатора.
Використання співвідношень між об’єктами різних типів в ролі індикатора може бути виправданим в деяких випадках, але при описі таких індикаторів слід уникати використання термінів “доля …”, “відсоток” тощо, використовуючи термін “співвідношення” для запобігання хибній інтерпретації індикатора.
Слід уникати використання суб’єктивних визначень та таких понять, які не можуть бути однозначно і об’єктивно інтерпретовані за допомогою інформації, яка міститься в первинних документах. Загальноприйняті в медичній практиці визначення інколи допускають численні інтерпретації, які можуть викликати розбіжності при практичному обчисленні індикаторів. Так, відомо кілька можливих трактувань таких загальновідомих термінів, як “первинний хворий”, “радикальне лікування” та ін. При використанні подібних понять при розробці індикатора, їх треба обов’язково визначати через базові первинні поняття, які об’єктивно реєструються в первинних медичних документах: дати, факти, результати медичних втручань згідно загальноприйнятих класифікацій тощо. Індикатори мають оперувати базовими поняттями первинних медичних форм та окремих позицій цих форм, заповнених згідно загальноприйнятих міжнародних або національних класифікацій незалежно від способу обрахунку. Такий підхід дозволяє мінімізувати суб’єктивізм навіть при експертному аудиті та ручному опрацюванні паперових носіїв первинної інформації, а також забезпечити в подальшому безболісний перехід на автоматизовану обробку баз даних.
I.5. Джерела даних для отримання індикаторів
Роль даних, на яких базується обчислення індикаторів, є ключовою. Якщо первинні дані належної якості відсутні або недоступні – отримати індикатори неможливо. Якщо не контролюється якість первинних даних, не забезпечується відповідність інформації реальному стану речей – отримати якісні індикатори неможливо. Всі системи вимірювання якості медичної допомоги, запроваджені в розвинутих країнах [12 – 17], першочергову увагу приділяють проблемі отримання якісних даних для отримання індикаторів – створенню медичних реєстрів, госпітальних баз даних, систем обліку хворих та звернень за медичною допомогою. Наявність таких систем та засобів інтеграції даних на регіональному та національному рівні є передумовою отримання індикаторів якості медичної допомоги.
Основним джерелом даних для отримання індикаторів є первинні медичні документи, які містять інформацію про факти надання медичної допомоги, а також автоматизовані бази даних, створені на основі таких документів. Основні медичні документи, які можуть бути використані при розробці індикаторів якості медичної допомоги в сучасних умовах:
Медична карта амбулаторного хворого (ф. N 025/о).
Історія розвитку дитини (ф. N 112/о).
Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (ф. N 025-2/о).
Талон амбулаторного пацієнта (ф. N 025-6/о, 025-7/о).
Медична карта стаціонарного хворого (ф. N 003/о) – історія хвороби.
Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару (ф. N 066/о).
Карта експертної оцінки.
Припускається використання в індикаторах інформації, яка міститься в формах державної статистичної звітності, що базуються на цих та інших первинних медичних документах, а також демографічної статистичної інформації – за умови забезпечення належної якості інформації та узгодження типів інформаційних об’єктів, які використовуються в чисельнику та знаменнику індикатора. Слід приймати до уваги, що на якість інформації вторинних джерел (таблиць та кількісних статистичних показників) впливає як якість первинних медичних документів, що покладені в їх основу, так і процеси збору та подальшої обробки інформації.
В разі необхідності для обчислення індикатора можуть використовуватися додаткова інформація, яка наразі не міститься в первинних медичних документах (або представлена в них неналежним чином). Для цього мають бути розроблені та запроваджені на державному, регіональному або локальному рівні додаткові форми медичних документів та інструкції з їх заповнення, які забезпечать отримання належним чином структурованої інформації, необхідної для обрахунку індикаторів, або мають бути ініційовані зміни існуючих форм медичних документів. Наприклад, можуть бути запроваджені спеціальні “Карти експертної оцінки”. При цьому слід зважати на неприпустимість надмірного обтяження лікарів та іншого медичного персоналу вимогами заповнення додаткових форм та деталізованих звітів. Слід уникати дублювання інформації, повторного збору тієї інформації, яка вже наявна в медичних документах.
При побудові вертикально інтегрованої системи індикаторів якості дані, отримані на нижніх рівнях, слугують основою для індикаторів верхніх рівнів. Як приклад, розглянемо набір індикаторів британської системи QOF – Quality and Outcomes Framework, яка призначена для оцінки діяльності та стимулювання лікарів загальної практики Британії в умовах запровадження контрактної системи (General medical services (GMS) NHS contract). Ці індикатори безпосередньо впливають на ліцензування лікарів та на отримання стимулюючих виплат. Розгалужена система оцінювання складається майже з 1000 окремих індикаторів, але серед них мінімальне число таких, які безпосередньо оцінюють якість надання медичної допомоги. Більшість індикаторів спрямована на надання лікарем належної та якісної інформації щодо своєї діяльності. Там, де використовуються процентні градації, введено “запобіжні границі”, в межах яких не відбувається погіршення оцінки діяльності лікаря. Для більшості “позитивних” індикаторів така верхня границя встановлена на рівні 80 – 90 %, тобто в лікаря відсутній мотив до приховування поодиноких негативних фактів власної діяльності, щоб довести значення індикатора до ідеального. Це робить такі факти доступними для подальшого аналізу. Прямої оцінки якості надання медичної допомоги на персональному рівні не ведеться через недостатню кількість випадків.
Наприклад, серед індикаторів діяльності сімейного лікаря в розділі “Cancer” міститься всього два індикатори:
– можливість надання реєстру пацієнтів, що перебувають на обліку в лікаря загальної практики (відповідь – так/ні),
– відсоток пацієнтів, оглянутих протягом 6 місяців з моменту встановлення діагнозу (планове максимальне значення – 90 %).
Таким чином, факти затримки з оглядами при необхідності можуть бути проаналізовані на рівні окремих пацієнтів та використані для вдосконалення діяльності лікаря. Формування регіонального ракового реєстру та агрегація таких фактів на рівні регіону дозволяє отримати індикатори, які надають інформацію про загальний стан проблеми – наприклад, дозволяють виявити, для яких категорій пацієнтів (за віком, місцем встановлення діагноза, локалізацією пухлини та іншими характеристиками) існує проблема зі своєчасним проходженням медичного огляду та проаналізувати шляхи її вирішення. Наявність автоматизованого ракового реєстру, а також госпітальних баз даних, реєстру смертей та інших автоматизованих джерел надає можливість співставлення отриманої інформації та побудови індикаторів стратегічного рівня, в тому числі таких, що оцінюють результат – наприклад, показника виживаності хворих.
I.6. Розробники індикаторів
Розробниками індикаторів якості медичної допомоги є зазвичай члени робочої групи з розробки основного документу – державної програми, галузевої програми, медико-технологічних документів, а також інших документів та нормативів, що передбачають вплив на якість медичної допомоги та містять критерії якості. Робоча група визначає збалансований перелік та кількість індикаторів відповідно до завдань розроблюваних документів, для створення умов оптимального моніторингу досягнення критеріїв якості; для моніторингу досягнення одного критерію може бути розроблено декілька індикаторів.
Механізм індикації визначених ключових точок процесу медичної допомоги сприяє виявленню відхилень та подальшим організаційним заходам (корекції умов, ресурсного забезпечення, дій медичного персоналу та інших компонентів системи), спрямованим на поліпшення якості медичної допомоги.
Якщо розробка індикаторів відбувається в рамках пакету медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги, базисом для визначення аспектів, які підлягають вимірюванню, є ключові рекомендації клінічних настанов, для яких доведений безпосередній вплив на якість.
Індикатори якості, які є невід’ємною складовою стандартів медичної допомоги, розробляються одночасно з визначенням критеріїв стандарту для можливості подальшого вимірювання та моніторингу. Критерії, які визначають бажаний рівень надання медичної допомоги, засновуються на доказових джерелах кращої медичної практики, в першу чергу – клінічних настановах. Обов’язкові критерії визначають мінімальний рівень, який повинен бути досягнутий на практиці. Індикатори забезпечують вимірювання тих аспектів медичної допомоги, які впливають на досягнення критеріїв.
До діяльності робочої групи розробників індикаторів якості медичної допомоги мають бути залучені спеціалісти з практичним досвідом обробки медичної інформації: епідеміологи, працівники організаційно-методичних відділів закладів охорони здоров’я, профільних галузевих медичних реєстрів, спеціалісти з медичних баз даних.
Частина II. Концепція розробки та використання індикаторів якості медичної допомоги
Охоплення служби охорони здоров’я системою індикаторів якості медичної допомоги можна представити як послідовний циклічний процес, що базується на наявності вихідних (первинних) даних та послідовній оптимізації їх обсягу, підвищенні якості та адекватності наявному стану речей (рис. 3):
Рис. 3. Схема побудови та запровадження індикаторів якості медичної допомоги.
Етап 1 – планування
Визначте аспекти, які підлягають вимірюванню, та дані, які можуть забезпечити відповідні вимірювання. Для комплексного вимірювання якості медичної допомоги необхідна розробка збалансованого набору індикаторів, що висвітлюють різні аспекти проблеми, яка аналізується – структуру, процес та результат надання медичної допомоги.
Крок 1.1. Визначте зв’язок індикатора з медико-технологічними документами – наприклад, стандартами медичної допомоги та критеріями, які входять до складу стандартів.
Крок 1.2. Визначте вихідні дані для обчислення індикатора, які можуть походити з первинної медичної документації; автоматизованих баз даних, що базуються на первинній медичній документації; спеціально розроблених та запроваджених форм медичної документації або баз даних, що містять інформацію, необхідну для отримання індикатора; інших джерел та баз даних, що містять суттєву інформацію, за умови можливості їх отримання та опрацювання при обчисленні індикатора.
Крок 1.3. Визначте зміст індикатора.
Знаменник має визначати досліджувану множину об’єктів. Чисельник має визначати ті об’єкти досліджуваної множини, які мають досліджувану характеристику. Визначення об’єктів чисельника та знаменника здійснюється через носії інформації – первинні медичні документи, позиції звітних форм, елементи медичних баз даних.
Крок 1.4. Чітко сформулюйте алгоритм виокремлення даних чисельника індикатора з досліджуваної множини (знаменника).
Результатом виконання етапу планування індикатора має бути детальна інструкція з обчислення індикатора, яка забезпечить однаковість його обчислення в закладах охорони здоров’я при запровадженні. При створенні індикаторів якості розробники можуть орієнтуватись на Структуру Індикатора якості медичної допомоги (далі – Структура Індикатора), наведену у додатку до цих Методичних рекомендацій. Форма структурованого опису індикатора відповідає Структурі Індикатора. Належним чином спроектований індикатор має бути представлений у вигляді структурованого документа де всі розділи, заповнені належним чином, забезпечують можливість отримання індикатора та виключають довільні та суб’єктивні тлумачення.
Етап 2 – запровадження індикатора
Крок 2.1. Визначте організацію, установу або посадову особу, яка має обчислювати індикатор на практиці.
Крок 2.2. При запровадженні індикатора організаційно забезпечити доступність потрібної первинної та допоміжної інформації та можливість реалізації запропонованого алгоритму обчислення.
Крок 2.3. Проведіть апробацію (пілотне тестування) розроблених індикаторів, метою якого є виявлення бар’єрів при отриманні вихідних даних, реалізації алгоритму обчислення, неоднозначностей при спробах обчислення та інтерпретації індикатора.
Результатом виконання цього етапу має бути опрацювання технології практичного обчислення індикатора, достатнє для запровадження індикатора в закладах охорони здоров’я.
Етап 3 – аналіз
Крок 3.1. Розробіть настанову щодо належної інтерпретації значення індикатора. Цей крок дозволить уникнути хибних і недостатньо обґрунтованих висновків та максимально ефективно використати отриману інформацію для поліпшення якості медичної допомоги. Мають бути наведені застереження стосовно ситуацій, коли значення індикатора може не відтворювати реальних розбіжностей в якості медичної допомоги: врахування статистичної похибки, можлива неповнота або викривлення даних та шляхи, якими можна оцінити ці фактори тощо.
Крок 3.2. Отриману на етапі пілотного тестування інформацію (як результати обчислення індикатора в пілотних регіонах або закладах охорони здоров’я, так і отримані зауваження та побажання безпосередніх виконавців) оприлюдніть та зробіть предметом широкого обговорення серед потенційних користувачів індикатора.
Етап 4 – корегування
Якщо в результаті аналізу та обговорення виявлені бар’єри та обмеження при обчисленні індикатора, потреба його подальшого вдосконалення – вносяться зміни, уточнення до опису та алгоритму обчислення індикатора. Можуть бути прийняті рішення про створення додаткових індикаторів, що охоплюють взаємопов’язані аспекти якості медичної допомоги, а також про необхідність уточнення обсягів даних. Також можливе запровадження додаткових заходів для забезпечення належної якості вихідних даних та інтерпретації отриманої інформації.
Частина III. Використання індикаторів якості медичної допомоги
Індикатори якості медичної допомоги є потужним інструментом удосконалення діяльності медичної служби та підвищення якості медичної допомоги. Але, як для будь-якого інструмента, існує можливість його неадекватного застосування та загрози, з цим пов’язані. Загально визнаною міжнародною практикою є дотримання принципувідмови від використання індикаторів якості медичної допомоги для прямих порівнянь та оцінок діяльності окремих закладів або регіональних служб. Існує можливість систематичних похибок та укриття інформації в тих випадках, коли значення індикаторів стають підставою для організаційного тиску, управлінських та кадрових рішень. Використання індикаторів для прямого порівняння як “турнірних таблиць” є неконструктивним та шкідливим, оскільки з таких “таблиць” неможливо відокремити конкретні аспекти якості медичної допомоги та реальні шляхи їх покращення, а спроби “покращити” діяльність за допомогою маніпуляцій з інформацією призводять до неможливості взагалі отримати уявлення про реальний стан речей. Індикатори не забезпечують пряму міру якості, а слугують вказівниками для ідентифікації можливих проблем та/або можливостей вдосконалення якості. Індикатори не забезпечують відповідей на запитання, скоріше привертають увагу до тих сфер, де доцільно провести поглиблені спеціальні дослідження або вжити заходи щодо вдосконалення якості. Вони також забезпечують однорідність методів оцінювання результатів у формі еталонного порівняння.
Опис кожного індикатора має містити вказівки стосовно його належного обчислення, аналізу, інтерпретації та застосування. Оцінка якості та надійності методологій та вихідних даних, які використовуються при обчисленні індикаторів, має передувати будь-яким порівнянням та аналізу значень індикаторів.
|
В. о. директора Департаменту |
Т. О. Гажаман |
|
СТРУКТУРА
Індикатора якості медичної допомоги
1. Назва індикатора.
Компактно та змістовно сформульована суть індикатора.
2. Зв’язок індикатора із затвердженими програмами, стандартами та протоколами медичної допомоги.
Вказати посилання на відповідну програму, стандарт або протокол медичної допомоги.
3. Організація (заклад охорони здоров’я), яка має обчислювати індикатор.
Зазначити заклади охорони здоров’я, структурні підрозділи МОЗ України, МОЗ АР Крим, управління (головні управління) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також посадових осіб, які здійснюють обчислення індикатора на практиці.
4. Організація (заклад охорони здоров’я), яка надає необхідні вихідні дані.
Зазначити шляхи передачі вихідних даних або обміну даними між організаціями (закладами охорони здоров’я), наведеними в пп. 2, 3.
5. Характеристики знаменника індикатора.
5.1. Джерело (первинний документ).
Зазначити затверджені первинні медичні форми, звітні форми медичної допомоги з вказівкою конкретних пунктів цих форм, які застосовуються для визначення характеристик досліджуваної множини.
5.2. Опис знаменника.
Знаменник індикатора складає кількість об’єктів досліджуваної множини: популяція, випадки захворювання, факти надання медичної допомоги тощо.
Чітко сформулювати принципи формування досліджуваної множини. Вказати тип досліджуваного об’єкта, діапазон відповідних кодів МКХ, вікових груп та інших специфічних характеристик відповідно діючих класифікаторів.
6. Характеристики чисельника індикатора.
6.1. Джерело (первинний документ).
Зазначити затверджені первинні медичні форми, звітні форми медичної допомоги з вказівкою конкретних пунктів цих форм, які застосовуються для визначення характеристик досліджуваної множини
6.2. Опис чисельника.
Чисельник індикатора складає вибрану кількість таких об’єктів досліджуваної множини: популяція, випадки захворювання, факти надання медичної допомоги тощо, які відповідають визначеним ознакам або властивостям та є предметом аналізу.
Узгодити типи досліджуваних об’єктів в чисельнику та знаменнику тих індикаторів, які визначаються як “частка” та вимірюються як частина цілого або у відсотках.
7. Алгоритм обчислення індикатора.
7.1. Тип підрахунку.
Вказати тип підрахунку: ручне обчислення, автоматизована обробка чи спеціальні механізми (співставлення інформації з різних джерел тощо).
7.2. Детальний опис алгоритму.
Навести формулу та детальний опис обчислення/обробки даних. Всі процедури мають бути описані в обсязі, достатньому для їх однозначного відтворення за допомогою автоматизованих алгоритмів або ручного опрацювання в різних організаціях.
8. Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора.
Навести розгорнутий опис всіх аспектів якості медичної допомоги, які можуть бути проаналізовані за допомогою індикатора. Слід окремо зазначати застереження щодо хибної інтерпретації індикатора та ситуації, коли аналіз не може бути інформативним: неповні дані, мала кількість спостережень, низька якість вихідних даних тощо.
Навести всю інформацію, яка буде корисною та зменшить ризики неадекватної інтерпретації індикатора.
Підготувала +Марія Морозова
Вся інформація про лікарські засоби та їх застосування представлена для ознайомлення і не може вважатися настановою для самостійної діагностики та лікування. Інформація призначена виключно для медичних та фармацевтичних працівників.