Проект Закону України “Про екстрену медичну допомогу” № 10155 від 07.03.2012
Проект
вноситься народним
депутатом України
Бахтеєвою Т.Д. № 23
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про екстрену медичну допомогу
Цей Закон визначає організаційно-правові та інші засади створення і функціонування системи екстреної медичної допомоги в Україні для забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
бригада екстреної медичної допомоги — оснащена спеціалізованим санітарним транспортом мобільна структурно-функціональна одиниця системи екстреної медичної допомоги, яка у цілодобовому режимі надає екстрену медичну допомогу на місці події та/або під час перевезення людини у невідкладному стані до закладу охорони здоров’я, визначеного оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідно до положень цього Закону;
відділення екстреної медичної допомоги — структурний підрозділ багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги;
виклик екстреної медичної допомоги – повідомлення про невідкладний стан людини та місце події та/або звернення про необхідність надання екстреної медичної допомоги за єдиним телефонним номером екстреної медичної допомоги 103 чи за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112;
екстрена медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками бригад екстреної медичної допомоги та/або медичними працівниками відділень екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону;
місце події – територія, приміщення або будь-яке інше місцезнаходження людини у невідкладному стані на момент здійснення виклику екстреної медичної допомоги;
невідкладна медична допомога – невідкладні організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, які здійснюються медичними працівниками відповідно до їх професійних, службових чи посадових обов’язків;
невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей, і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;
перша домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними чи службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;
перша медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками у позаслужбовий (позаробочий) час на місці події із застосуванням доступних для них методів, навичок, лікарських засобів та виробів медичного призначення до прибуття бригади екстреної медичної допомоги та/або під час перевезення такої людини до відповідного закладу охорони здоров’я без спеціалізованого санітарного транспорту;
пункт постійного базування бригади екстреної медичної допомоги —місце розташування бригади екстреної медичної допомоги та спеціалізованого санітарного транспорту, пристосоване та обладнане для її роботи у цілодобовому режимі;
пункт тимчасового базування бригади екстреної медичної допомоги — місце тимчасового перебування бригади екстреної медичної допомоги, для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час проведення масових заходів та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;
система екстреної медичної допомоги – функціонально об’єднана сукупність визначених цим Законом закладів охорони здоров’я та їх структурно-функціональних одиниць, які забезпечують організацію та надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
спеціалізований санітарний транспорт – оснащений спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями транспортний засіб, який призначений для перевезення людини у невідкладному стані та обладнаний для надання екстреної медичної допомоги відповідно до вимог національних стандартів щодо такого виду транспорту.
Інші поняття і терміни вживаються у цьому Законі у значеннях, визначених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах України.
Стаття 2. Законодавство України у сфері екстреної медичної допомоги
1. Законодавство України у сфері екстреної медичної допомоги базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших законодавчих актів України, які регулюють відносини з питань, пов’язаних з охороною здоров’я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про екстрену медичну допомогу, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Право на екстрену медичну допомогу та загальні засади її надання
1. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу, яка надається відповідно до цього Закону.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичні особи, які взяті під варту, або яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі, забезпечуються екстреною медичною допомогою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
2. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право:
зробити виклик екстреної медичної допомоги;
звернутись за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної медичної допомоги;
повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини;
повідомити про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини будь-яку особу, яка зобов’язана надавати першу домедичну допомогу.
3. У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутись за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події, громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані:
негайно зробити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати першу домедичну допомогу;
при можливості надати виявленій людині у невідкладному стані першу домедичну допомогу, першу медичну допомогу або будь-яку іншу допомогу, у тому числі шляхом її перевезення до найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування або до найближчого відділення екстреної медичної допомоги.
4. Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, мають право використати будь-який транспортний засіб для її перевезення до найближчого закладу охорони здоров’я. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи-підприємці, а також водії зобов’язані надавати наявні транспортні засоби для перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані до найближчого закладу охорони здоров’я.
5. Якщо під час перевезення бригадою екстреної медичної допомоги пацієнта, який перебуває у невідкладному стані, у його стані виникли раптові ускладнення, які не можуть бути усунуті медичними працівниками цієї бригади, такий пацієнт доставляється до найближчого закладу охорони здоров’я будь-якої форми власності та підпорядкування, де йому може бути надано невідкладну медичну допомогу відповідно його стану. Відмова у наданні невідкладної медичної допомоги такому пацієнту або створення перешкод у її наданні не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.
6. Медичні працівники відділення екстреної медичної допомоги зобов’язані надавати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту його прибуття до цього відділення незалежно від наявності чи відсутності його супроводу бригадою екстреної медичної допомоги чи іншими особами. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.
7. Надання екстреної медичної допомоги пацієнту здійснюється відповідно до його стану та на основі клінічних протоколів і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Стаття 4. Виклик екстреної медичної допомоги
1. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.
2. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюються безоплатно.
3. Особи з обмеженими фізичними можливостями для виклику екстреної медичної допомоги можуть використовувати будь-які доступні їм засоби та способи інформування.
4. Відмова у можливості здійснення передачі та прийняття викликів екстреної медичної допомоги забороняється і тягне для осіб, які її допустили чи здійснили, відповідальність, визначену законом.
5. Правила прийняття та передачі викликів екстреної медичної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
6. Прийняття викликів екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги забезпечується системою екстреної медичної допомоги, яка створюється та функціонує відповідно до положень цього Закону.
Стаття 5. Основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги
1. Система екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги.
2. Основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення:
надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону, у тому числі під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;
взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виникнення та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
3. Організація та забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги у порядку та в межах повноважень, визначених законом, здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, обласними радами, іншими органами місцевого самоврядування.
4. Основними принципами функціонування системи екстреної медичної допомоги є: постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги; оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги; доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріоритетність; послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єдиним вимогам; регіональна екстериторіальність.
Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги
1. Кабінет Міністрів України:
забезпечує проведення державної політики у сфері екстреної медичної допомоги, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги;
координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує фінансування видатків на розвиток мережі і утримання автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів;
визначає норматив прибуття бригади екстреної медичної допомоги до місця події, вживає передбачених законом заходів щодо його дотримання;
затверджує обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за державним замовленням медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
вживає заходів щодо забезпечення системи екстреної медичної допомоги телекомунікаційними ресурсами;
затверджує порядок:
– забезпечення екстреною медичною допомогою іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичних осіб, які взяті під варту, або яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі;
– застосування авіаційних, водних, автомобільних спеціальних санітарних транспортних засобів;
– взаємодії закладів охорони здоров’я, які входять до системи екстреної медичної допомоги, з аварійно-рятувальними службами та підрозділами центральних та інших органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, обласних, під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства .
2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я:
забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері екстреної медичної допомоги;
визначає пріоритетні напрями розвитку системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності системи екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону;
узагальнює практику застосування законодавства у сфері екстреної медичної допомоги, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів відповідних нормативно-правових актів;
погоджує щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
визначає єдині вимоги та критерії до закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги, а також до закладів охорони здоров’я, які можуть бути залучені до надання екстреної медичної допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків, здійснює контроль за їх дотриманням;
затверджує примірні штатні розклади та табелі оснащення закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги;
визначає єдині кваліфікаційні вимоги до медичних працівників закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги;
формує і розміщує державне замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
організовує наукове забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги;
затверджує клінічні протоколи і стандарти екстреної медичної допомоги, здійснює контроль за їх дотриманням;
налагоджує міжнародне співробітництво та вивчає світовий досвід щодо організації та надання екстреної медичної допомоги;
здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.
3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:
вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо створення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць;
розробляють та затверджують за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують їх виконання;
визначають за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я перелік закладів охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги відповідної адміністративно-територіальній одиниці, здійснюють управління цими закладами;
забезпечують фінансування видатків, спрямованих на організацію та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення її необхідними матеріально-технічними ресурсами;
подають в установленому порядку пропозиції центральному органові виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щодо визначення обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників системи екстреної медичної допомоги;
забезпечують проведення будівництва, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та їх утримання у стані, який дозволить виконувати встановлений відповідно до цього Закону норматив прибуття бригади екстреної медичної допомоги до місця події, а також забезпечують створення інших умов для дотримання цього нормативу,
визначають перелік закладів охорони здоров’я, які забезпечують надання екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
формують мережу пунктів постійного та тимчасового базування бригад екстреної медичної допомоги;
забезпечують систему екстреної медичної допомоги матеріально-технічними ресурсами, необхідними для її функціонування та своєчасного і якісного надання екстреної медичної допомоги;
забезпечують дотримання клінічних протоколів і стандартів медичної допомоги медичними працівниками;
здійснюють інші функції та повноваження, визначені законодавством.
4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольські міські ради, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвитком системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з урахуванням положень цього Закону.
Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення організації та надання екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці відповідно до положень цього Закону.
2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства та банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.
3. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.
4. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує:
прийняття викликів екстреної медичної допомоги;
формування, оброблення та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
координацію дій бригад екстреної медичної допомоги та закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги;
взаємодію з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;
надання виїзної консультативної медичної допомоги;
ведення статистичного обліку та звітності;
розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного та тимчасового базування бригад екстреної медичної допомоги для своєчасного надання населенню екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону, внесення на розгляд органу, уповноваженого управляти центром, відповідних пропозицій;
залучення, у разі необхідності, додаткових медичних сил і технічних засобів до надання екстреної медичної допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків.
5. Матеріально-технічна база центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані йому на баланс органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад у порядку, визначеному законом.
6. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.
7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Стаття 8. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
1. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засобів забезпечує у цілодобовому режимі:
прийняття, формування та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
інформаційну підтримку та координацію дій бригад екстреної медичної допомоги і закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги;
координацію дій закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги з підрозділами аварійно-рятувальних та аварійних служб, правоохоронних органів, у тому числі під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків.
2. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зобов’язана:
прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та оперативне реагування на такий виклик;
під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію про місце події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхідний для такого стану, та повідомити про це абонента, який зробив виклик екстреної медичної допомоги;
передати інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер та особливості невідкладного стану людини бригаді екстреної медичної допомоги, а також, у разі необхідності, підрозділам аварійно-рятувальних, аварійних служб, правоохоронних органів;
визначити заклад охорони здоров’я, до якого бригада екстреної медичної допомоги повинна здійснити перевезення пацієнта у невідкладному стані, передати цю інформацію бригаді екстреної медичної допомоги та такому закладу;
здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти інформацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до закладу охорони здоров’я;
здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення за медичною допомогою;
оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями закладів охорони здоров’я.
3. Для забезпечення оброблення викликів екстреної медичної допомоги оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф має право використовувати інформацію, що міститься у базах даних операторів телекомунікацій, зокрема:
для абонента фіксованого телефонного зв’язку — абонентський номер, прізвище, ім’я, по батькові, найменування та адресу;
для абонента рухомого (мобільного) зв’язку — абонентський номер та місцезнаходження на момент здійснення екстреного виклику.
4. Інформація про виклик екстреної медичної допомоги, абонента, який його здійснив, та аудіозапис такого виклику підлягають зберіганню у порядку, визначеному законодавством України.
5. Маршрутизація викликів екстреної медичної допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері зв’язку за погодженням з центральним органом виконавчої у сфері охорони здоров’я.
6. Нормативи навантаження та кваліфікаційні вимоги до диспетчерів оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також табелі оснащення оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
7. Правила передачі інформації про виклик екстреної медичної допомоги та правила направлення бригади екстреної медичної допомоги на місце події визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Станція екстреної медичної допомоги
1. Станція екстреної медичної допомоги є закладом охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення постійної готовності бригад екстреної медичної допомоги до надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону у цілодобовому режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на території відповідної адміністративної одиниці.
2. Станція екстреної медичної допомоги може мати статус юридичної особи або відокремленого підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
3. Типове положення про станцію екстреної медичної допомоги та бригаду екстреної медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.
4. Рішення про утворення та припинення станції екстреної медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, визначених законом, органами місцевого самоврядування з урахуванням положень цього Закону.
5. Матеріально-технічна база станції екстреної медичної допомоги включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці у порядку, визначеному законом.
6. Майно станції екстреної медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.
Стаття 10. Відділення екстреної медичної допомоги
1. Відділення екстреної медичної допомоги є структурним підрозділом багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги пацієнтам, доставленим бригадами екстреної медичної допомоги чи іншими особами, а також пацієнтам, які звернулися за наданням такої допомоги чи іншої невідкладної медичної допомоги особисто.
2. Рішення про організацію відділення екстреної медичної допомоги та забезпечення його функціонування приймається органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами, іншими органами місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, визначених законом.
3. Єдині вимоги до матеріально-технічного оснащення відділень екстреної медичної допомоги та кваліфікації їх працівників визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я відповідно до вимог цього Закону.
4. Типове положення про відділення екстреної медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги
1. Працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є:
медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно з положеннями цього Закону;
немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстреної медичної допомоги.
2. Кваліфікаційні та інші вимоги до медичних та інших працівників системи екстреної медичної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
3. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до закону центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я разом з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на:
підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначається Кабінетом Міністрів України;
матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням в межах норм, установлених законодавством;
соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України;
обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом;
безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
5. Працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства.
Стаття 12. Особи, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу
1. Особами, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, водії автомобільних транспортних засобів, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними чи службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання такої допомоги.
2. Порядок підготовки та підвищення кваліфікації з надання першої домедичної допомоги осіб, які зобов’язані її надавати, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 13. Наукове забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги
1. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я разом з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки сприяють розвиткові наукових досліджень за напрямками “Медицина невідкладних станів” та “Медицина катастроф”, у тому числі шляхом замовлення конкретних фундаментальних та/або прикладних наукових досліджень з метою впровадження їх результатів у діяльність системи екстреної медичної допомоги
2. Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються в установленому законодавством України порядку.
Стаття 14. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи екстреної медичної допомоги
1. Фінансове забезпечення створення, функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги та її матеріально-технічної бази й іншого майна здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міста Києва та Севастополя, а також коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.
2. Фінансове забезпечення системи екстреної медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.
Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства у сфері екстреної медичної допомоги
1. Особи, винні у порушенні положень цього Закону, у порядку, встановленому законодавчими актами України, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за:
ненадання без поважних причин на місці події першої домедичної допомоги або необґрунтована відмова у її наданні;
ненадання без поважних причин на місці події першої медичної допомоги або необґрунтована відмова у її наданні;
ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого закладу охорони здоров’я, або необґрунтована відмова у його наданні для такого перевезення;
відмову чи незабезпечення надання працівником закладу охорони здоров’я будь-якої форми власності та підпорядкування у прийнятті людини у невідкладному стані та незабезпечення надання такому пацієнту відповідної невідкладної медичної допомоги;
несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;
невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;
відмова у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.
3. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди, яка виникла внаслідок ненадання відповідної допомоги або неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками чи іншими особами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється відповідно до закону.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
2. Закони та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Законом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
3.1. У Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради, 2010 р., № 50-51, ст. 572):
у підпункті “а” пункту 3 частини першої статті 89 слова “станції швидкої та невідкладної медичної допомоги” виключити;
підпункт “а” пункту 3 частини першої статті 90 після слів “обласного значення” доповнити словами “центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної медичної допомоги”.
3.2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 з наступними змінами):
1) У частині першій статті 3:
а) доповнити частину після абзацу шостого абзацами сьомим – дев’ятим у такій редакції:
“невідкладна медична допомога – невідкладні організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, які здійснюються медичними працівниками відповідно до їх професійних, службових чи посадових обов’язків;
невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей, і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;
охорона здоров’я – система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження і відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;”.
У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом десятим;
б) доповнити частину абзацом одинадцятим у такій редакції:
“перша домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними чи службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи.”;
2) пункт “в” статті 10 викласти у такій редакції:
“в) невідкладно надавати допомогу іншим особам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров’я стані;”;
3) частину першу статті 35 викласти у такій редакції:
“Екстрена медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками бригад екстреної медичної допомоги та/або медичними працівниками відділень екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону.”;
4) текст статті 37 викласти у такій редакції:
“Медичні працівники зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях.
У невідкладних випадках, коли надання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані надавати наявний транспорт для перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого закладу охорони здоров’я. В цих випадках першу домедичну допомогу також повинні надавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством і службовими інструкціями.
У разі загрози життю людини, яка перебуває у невідкладному стані медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування такої людини з метою надання їй невідкладної медичної допомоги або перевезення її до найближчого закладу охорони здоров’я, в якому цій людині може бути надано відповідну медичну допомогу.
Організація та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) здійснюється центрами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідно до Закону України “Про екстрену медичну допомогу”.
Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну.
Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення невідкладною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.”;
5) частину другу статті 43 викласти у такій редакції:
“Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у випадку наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.”;
6) у пункті “н” частини першої статті 77 слова “лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги” замінити словами “медичні працівники бригад екстреної медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної медичної допомоги станцій екстреної медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень невідкладної медичної допомоги”;
7) у пункті “б” статті 78 слово “першу” замінити словом “відповідну”;
3.3. Текст статті 6 Закону України “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” від 7 липня 2012 року № 3612-VI викласти у такій редакції:
“1. Екстрена медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками бригад екстреної медичної допомоги та/або медичними працівниками відділень екстреної медичної допомоги.
2. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах здійснюється шляхом створення у кожному регіоні системи екстреної медичної допомоги, яка складається з центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги та відділень екстреної медичної допомоги.
3. Система екстреної медичної допомоги створюється з урахуванням необхідності забезпечення виконання бригадами екстреної медичної допомоги нормативу прибуття на місце події, який визначається Кабінетом Міністрів України, та їх взаємодії із закладами охорони здоров’я”;
3.4. Абзац другий пункту “а” частини другої статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 17, ст. 122 із наступними змінами) доповнити словами “майно закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги”;
3.5. У статті 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 24, ст. 350 із наступними змінами):
1) абзац другий частини третьої доповнити словами “заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги”;
2) частину п’яту після слів “не підлягають приватизації” доповнити словами “заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги”;
3.6. частину другу статті 5 Закону України “Про радіочастотний ресурс” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст.298) доповнити словами “системи екстреної медичної допомоги”;
3.7. Пункт 3 частини другої статті 39 Закону України “Про здійснення державних закупівель” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 33, ст.471 із наступними змінами) після слова “пов’язаних” доповнити словами “із забезпеченням продуктами нафтопереробки рідкими спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної медичної допомоги”;
3.8. У Законі України “Про аварійно-рятувальні служби” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 4, ст. 25 із наступними змінами):
1) у абзаці десятому статті 1 слова “подання медичної допомоги” замінити словами “надання екстреної медичної допомоги”;
2) частину третю статті 8 викласти у такій редакції:
“Особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги, що створюється органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування областей, міст Києва та Севастополя відповідно до закону. Основним завданням служб медицини катастроф є надання потерпілим в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) екстреної медичної допомоги. Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок виникнення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно з законодавством. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.”;
3.9. У статті 13 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 40, ст. 337 із наступними змінами):
1) частину другу і третю викласти у такій редакції:
“Для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у складі яких діють служби медицини катастроф як особливий вид аварійно-рятувальних служб. Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об’єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.”;
2) у частині четвертій слова “Державної служби медицини катастроф” замінити словами “центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф”;
3.10. У Законі України “Про дорожній рух”( Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст.338 із наступними змінами):
1) абзац десятий статті 5 замінити двома абзацами у такій редакції:
“організація та здійснення заходів для своєчасного забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою безпосередньо на місці події та їх транспортування для надання подальшої медичної допомоги до відповідних закладів охорони здоров’я;
створення умов для виконання бригадами екстреної медичної допомоги встановленого Кабінетом Міністрів України нормативу прибуття бригад екстреної медичної допомоги до пацієнта;”.
У зв’язку із цим абзаци одинадцятий – п’ятнадцятий вважати абзацами дванадцятим – шістнадцятим;
2) в абзаці шістнадцятому статті 9 слова “швидкої медичної”замінити словами “екстреної медичної допомоги”;
3) у статті 14:
доповнити частину третю після абзацу третього новим абзацом у такій редакції:
“своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою;”.
У зв’язку із цим абзац четвертий вважати абзацом п’ятим;
частину п’яту доповнити новими абзацами у такій редакції:
“не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом;
у випадках, визначених Законом України “Про екстрену медичну допомогу”, надавати необхідну першу домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.”;
частину шосту після слів “дорожньо-експлуатаційних служб” доповнити словами “та бригад екстреної медичної допомоги”;
4) друге речення частини п’ятої статті 15 доповнити словами “центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я”;
5) частину п’яту статті 24 після слова “пригода” викласти у такій редакції:
“Власники доріг, вулиць та залізничних переїздів, керівні працівники дорожньо-експлуатаційних організацій несуть відповідальність, в тому числі і кримінальну, якщо дорожньо-транспортна пригода або несвоєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою людини, яка перебуває у невідкладному стані, сталися з їх вини.”;
6) у другому реченні частини першої статті 25 слова “для виклику служб швидкої медичної допомоги” замінити словами “для виклику екстреної медичної допомоги”;
7) у частині четвертій статті 261 слова “швидкої медичної допомоги” замінити словами “спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги”;
8 ) статтю 47 викласти у такій редакції:
“Стаття 47. Організація медичного забезпечення безпеки дорожнього руху
Організація забезпечення потерпілих під час дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою та іншою невідкладною медичною допомогою здійснюється відповідно до Закону України “Про екстрену медичну допомогу” та планів, які щорічно розробляються та затверджуються обласними державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та відповідними підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.
Забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод та інших учасників дорожнього руху екстреною медичною допомогою та іншою невідкладною медичною допомогою здійснюється закладами охорони здоров’я, які відповідно до затверджених планів закріплені за конкретними ланками автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та мають можливість для надання такої допомоги у цілодобовому режимі.
На ділянках доріг, вулиць та залізничних переїздах встановлюються відповідні дорожні знаки з інформацією про найближчий заклад охорони здоров’я, який може забезпечити надання екстреної медичної допомоги або іншої невідкладної медичної допомоги, напрямок руху та відстань до неї, виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.
Інші заклади охорони здоров’я, які знаходяться у безпосередній близькості від автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, повинні бути забезпечені необхідним медичним обладнанням згідно з переліком, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, і позначені дорожнім знаком “Пункт невідкладної медичної допомоги”.
Вказані заклади охорони здоров’я повинні бути обладнані засобами зв’язку. На магістральних автомобільних дорогах закріплені заклади охорони здоров’я та станції екстреної медичної допомоги забезпечуються також системою сигнально-викличного зв’язку.”;
10) У статті 48:
у частині першій слова “практичними навичками подання першої медичної допомоги” замінити словами “практичними навичками з надання першої домедичної допомоги”;
у частині третій слова “подання першої медичної допомоги” замінити словами “надання першої домедичної допомоги”;
1.11. У Законі України “Про автомобільний транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 32, ст. 273; 2009 р., № 10-11, ст. 137; 2011 р., № 18, ст. 128; 2012 р., № 5, ст. 34):
1) у абзаці шістдесят другому статті 1 та у частині четвертій статті 19 слова “швидка медична допомога” замінити словами “спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги”;
2) у абзаці шостому частини першої статті 34 слова “першої медичної допомоги” замінити словами “першої домедичної допомоги”;
3.12. У пункті 24 статті 10 Закону України “Про міліцію” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р. № 4, ст. 20 із наступними змінами):
1) у абзаці п’ятому частини п’ятої статті 5 слово “медичної” замінити словами “першої домедичної допомоги, невідкладної медичної допомоги”;
2) пункт 24 статті 10 викласти у такій редакції:
“24) надавати у межах наявних можливостей особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків або перебувають у безпорадному чи небезпечному для життя і здоров’я стані, у тому числі неповнолітнім, які залишились без опікування, першу домедичну допомогу та іншу допомогу, а також, у разі необхідності, вживати передбачених Законом України “Про екстрену медичну допомогу” заходів для забезпечення надання зазначеним особам екстреної медичної допомоги;”;
3.13. У частині п’ятій статті 18 Закону України “Про пожежну безпеку” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 5, ст. 21 ) слова “організувати надання першої медичної допомоги потерпілим” замінити словами “організувати надання екстреної медичної допомоги потерпілим та, у разі необхідності і наявності можливості, надати першу домедичну допомогу потерпілим на місці події”.
4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Голова
Верховної Ради України
|
|
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ
БАХТЕЄВА ТЕТЯНА ДМИТРІВНА
“……….”……………………… 20…Р.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Відповідно до ст. 93 Конституції України у порядку права законодавчої ініціативи вношу на розгляд проект Закону України про екстрену медичну допомогу. Доповідати зазначений законопроект на пленарному засіданні Верховної Ради України буду особисто.
Додатки:
1) проект закону на 22 арк.;
2) проект постанови Верховної Ради України на 1 арк.;
3) порівняльна таблиця на 29 арк.;
4) пояснювальна записка на 4 арк.;
5) копії зазначених матеріалів у електронному вигляді.
| Народний депутат України |
БАХТЕЄВА Т.Д. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту Закону України «Про екстрену медичну допомогу»
Забезпечення населення безоплатною, своєчасною та ефективною медичною допомогою при станах, що загрожують життю людини (екстреною медичною допомогою), є одним з найважливіших завдань системи охорони здоров’я будь-якої сучасної держави. Розв’язанні цієї проблеми для України є одним з найактуальніших завдань реформи системи охорони здоров’я в цілому. Адже наявні в Україні середні показники смертності від впливу зовнішніх причин становлять 130-135 осіб на 100 тис. населення, що у 3-5 разів вище, ніж у розвинутих європейських країнах. При цьому в Україні близько 24% постраждалих помирають в лікарнях, а 76% – поза їх межами, на місці настання невідкладного медичного стану чи на шляху до лікарні, тоді як у розвинутих країнах 72% постраждалих помирає в лікарнях. Щороку в Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами громадян здійснюється понад 13 млн. виїздів до пацієнтів. Однак наявний у вітчизняній системі охорони здоров’я санітарний транспорт, його обладнання та усталений ще з часів колишнього СРСР порядок їх використання не відповідають сучасним вимогам. Не відповідають сучасним організаційним та технічним вимогам, що застосовуються у країнах – членах Європейського Союзу й приймальні відділення багатопрофільних лікарень, до яких надходять пацієнти у станах, що загрожують життю. Вкрай недостатнім є рівень оснащення закладів охорони здоров’я та бригад швидкої медичної допомоги сучасними засобами зв’язку та навігації. Ситуація ускладнюється роз’єднаністю, розпорошеністю сил та засобів, ресурсів, призначених забезпечувати надання екстреної медичної допомоги, вкрай нераціональною та неефективною організацією управління ними. Усе це є одними з найважливіших причин, що зумовлюють несвоєчасність, недостатню послідовність і водночас низьку якість екстреної медичної допомоги населенню України як у повсякденних умовах, так і у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Наявна в Україні нормативна-правова база, пов’язана з регулюванням екстреної медичної допомоги населенню, на жаль, є вкрай недосконалою. На відміну від переважної більшості розвинутих країн світу, Україна досі не має окремого спеціального законодавчого акта, предметом регулювання якого є відносини, пов’язані з організацією та безпосереднім наданням екстреної медичної допомоги, забезпеченням якомога більш ефективного використання задіяних у цій справі фінансових, матеріально-технічних та кадрових ресурсів, встановлення чіткого та прозорого розподілу обов’язків і відповідальності між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та громадянами. Отже, прийняття такого акту сприятиме розв’язанню гострих проблем, що мають місце в організації та функціонуванні системи надання екстреної медичної допомоги населенню та у системі охорони здоров’я України у цілому.
Метою проекту Закону України «Про екстрену медичну допомогу» є створення правових умов для забезпечення належних доступності, своєчасності, якості та ефективності надання екстреної медичної допомоги населенню, зниження рівнів інвалідності та смертності, зумовлених впливом невідкладних медичних станів людини, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій, на основі врахування основних принципів та кращого досвіду організації діяльності служб екстреної медичної допомоги у сучасному світі, передусім у розвинутих країнах Європи. 3. Загальна характеристика та основні положення проекту акта Законопроект визначає: основні терміни та поняття, що застосовуються у законодавстві в сфері екстреної медичної допомоги та склад цього законодавства; право особи на екстрену медичну допомогу та порядок виклику екстреної медичної допомоги і загальні засади її надання; основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги; повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги; порядок утворення, статус та основні завдання центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; статус, основні завдання та обов’язки, засади функціонування оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної, бригад екстреної медичної допомоги та відділень екстреної медичної допомоги лікарень; соціальні права та гарантії працівників системи екстреної медичної допомоги; коло осіб, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу людям у невідкладному стані; порядок фінансового, матеріально-технічного та наукового забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги; відповідальність за порушення законодавства у сфері екстреної медичної допомоги. Крім того, розділ «Прикінцеві положення» законопроекту містить законодавчі пропозиції щодо внесення змін до інших законодавчих актів України, що необхідні для забезпечення реалізації поданого законопроекту у разі його прийняття. Зокрема, це зміни до Бюджетного кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про радіочастотний ресурс», «Про здійснення державних закупівель», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міліцію», «Про пожежну безпеку». 4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання Основне правове регулювання питань, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, забезпечується, перш за все, Конституцією України та Основами законодавства України про охорону здоров’я. Окремі питання, пов’язані з організацією та безпосереднім забезпеченням надання екстреної медичної допомоги, регламентуються зазначеними вище законодавчими актами, до яких поданим законопроектом пропонується внести відповідні зміни, необхідні для забезпечення його повноцінної реалізації. Крім того, у зазначеній сфері діє низка підзаконних актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.12 № 84 «Про затвердження Примірного положення про Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» та від 11.07. 01 № 827 «Про затвердження Положення про Державну службу медицини катастроф»; накази МОЗ України від 29.08.08 № 500 «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню України», від 01.06.09 № 370 «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги населенню України», від 02.03.09 № 132 «Про організацію навчання окремих категорій немедичних працівників навичкам надання першої невідкладної медичної допомоги» та від 28.04.09 № 283 «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги».
5. Фінансово-економічне обґрунтування Реалізація Закону України «Про екстрену медичну допомогу», у разі його прийняття, може здійснюватися в межах видатків Державного та місцевих бюджетів на охорону здоров’я. 6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта Прийняття проекту Закону забезпечить створення у кожному регіоні України єдиної системи організації та забезпечення надання екстреної медичної допомоги населенню. За оцінками фахівців МОЗ України, очікуваними результатами створення такої системи є щорічне збереження життя понад 10 тис. осіб, збереження здоров’я та працездатності понад 200 тис. осіб, запобігання інвалідності у понад 30 тис. осіб переважно працездатного та репродуктивного віку. Прийняття проекту Закону також сприятиме: підвищенню ефективності використання бюджетних коштів на охорону здоров’я, поліпшенню своєчасності та якості надання екстреної медичної допомоги; зменшенню рівня смертності від нещасних випадків, травм та гострих захворювань, подоланню демографічної кризи в Україні; забезпеченню адаптації законодавства України до міжнародних стандартів у сфері надання екстреної медичної допомоги; зменшенню видатків на соціальний захист і реабілітацію інвалідів; зменшенню видатків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; збільшенню обсягу валового внутрішнього продукту. Народний депутат України Т.Д. Бахтеєва ____ _____________ 2012 р. ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ до проекту Закону України “Про екстрену медичну допомогу”
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Подготовила +Мария Морозова