Проект Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”

19/12/2011

ПОВІДОМЛЕННЯ

про оприлюднення проекту Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”

Міністерство охорони здоров’я України пропонує для публічного обговорення проект Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.

Зауваження та пропозиції до проекту приймаються в електронному вигляді до 16 січня 2012 року на ee-mail: [email protected] ; [email protected] ; [email protected].

Тел.(044) 254-06-52; 253-53-07.

ПРОЕКТ

Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає принципи, правові, організаційні та фінансові засади і механізми функціонування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування громадян в Україні.

РОЗДІЛ I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) застрахована особа – особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню та має право на отримання безоплатної медичної допомоги за цим страхуванням;

2) медична допомога — це комплекс заходів спрямованих на лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров’ю, працездатності, а також у зв’язку з вагітністю, пологами, догляду за дитиною, та здійснюється професійно підготовленими фахівцями, які мають на це право відповідно до законодавства;

3) медична послуга — технологічно завершена сукупність процедур медичного характеру, що реалізуються в процесі обслуговування пацієнтів або пропонуються

4) об’єкт загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування — страховий випадок, з настанням якого застрахована особа має право на отримання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

5) постачальник медичних послуг — зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична чи фізична особа, яка має право надавати медичну допомогу;

6) роботодавець — власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, що відповідно до законодавства використовує найману працю та є платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

7) страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання медичної допомоги відповідно до закону;

8) страховик – Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України (далі – Фонд медичного страхування України);

9) страхові внески – відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;

10) страхувальники — роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування та /або є платниками відповідно до цього Закону;

11) суб’єкти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування — застраховані особи, страхувальники, страховик та постачальники медичних послуг.

Стаття 2. Поняття і мета загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування є складовою частиною системи загальнообов’язкового державного соціального страхування і формою соціального забезпечення населення у сфері охорони здоров’я.

2. Метою загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є встановлення гарантій для захисту прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги на засадах соціальної рівності і доступності незалежно від віку, статі, стану здоров’я за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

3. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування спрямоване на:

забезпечення рівного права громадян на доступність медичної допомоги;

отримання безоплатної медичної допомоги;

забезпечення сталого гарантованого фінансування надання медичної допомоги;

підтримання належного стану здоров’я населення.

Стаття 3. Законодавство України у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Законодавство України у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 4. Принципи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування здійснюється за такими принципами:

солідарності та субсидування (умови загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування не залежать від стану здоров’я і доходів застрахованих осіб);

установлення державних гарантій для реалізації застрахованими особами своїх прав на отримання безоплатної медичної допомоги;

цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

надання медичної допомоги в разі настання страхового випадку згідно з відповідними стандартами;

обов’язковість фінансування Фондом медичного страхування України витрат, пов’язаних з наданням медичної допомоги, в обсягах, передбачених цим Законом;

паритетність представників держави, застрахованих осіб і роботодавців в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

невідворотність відповідальності суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, в тому числі постачальників медичних послуг, за вчинені правопорушення, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків.

законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Стаття 5. Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню

1. Загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню підлягають:

1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах та працюють на підприємствах, в установах та організаціях, утворених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, їх філіях, представництвах та інших відокремлених підрозділах, об’єднаннях громадян, громадян-підприємців чи фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, у тому числі на умовах трудового договору (контракту), за договорами цивільно-правового характеру чи на інших умовах, передбачених законодавством;

2) члени колективних чи орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств;

3) особи, які згідно із законодавством України працюють на іноземних підприємствах, в установах та організаціях, у тому числі міжнародних, їх філіях, представництвах та інших відокремлених підрозділах, що провадять діяльність на території України;

4) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах, розташованих на території України;

5) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

6) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищують кваліфікацію з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ чи організацій без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства;

7) особи, які навчаються в інтернатурі, клінічній ординатурі, магістратурі, аспірантурі, докторантурі за денною (очною) формою навчання;

8) особи, зареєстровані як безробітні;

9) особи, які відповідно до законів України одержують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та особи, які здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею шестирічного віку відповідно до медичного висновку;

10) непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом першої групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за особою, яка за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

11) фізичні особи – суб єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності; особи, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

12) непрацюючі пенсіонери, крім осіб, зазначених у пункті 14 цієї частини;

13) непрацюючі діти віком до 18 років;

14) непрацюючі інваліди;

15) непрацюючі багатодітні матері, які мають трьох або більше дітей віком до 18 років;

16) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

17) працівники воєнізованих формувань, утворених відповідно до законів України, особи рядового і начальницького складу фельд’єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту та зв’язку, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкованості, а також працівники спеціалізованих воєнізованих аварійно-рятувальних служб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби;

18) особи, які навчаються у вищих або професійно-технічних навчальних закладах за денною (очною) формою навчання;

19) особи, які тримаються у слідчих ізоляторах.

2. Інші особи, які не зазначені у частині першій цієї статті, та перебувають в Україні на законних підставах, можуть отримувати в Україні медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням за власним бажанням за договорами про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (далі — договір про добровільну участь у медичному страхуванні), укладеними із Фондом медичного страхування України.

3. Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на отримання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням в Україні за власним бажанням за договорами про добровільну участь у медичному страхуванні, укладеними із Фондом медичного страхування України.

4. Особи, зазначені у частинах другій та третій цієї статті, які не уклали договори із Фондом медичного страхування України про добровільну участь у медичному страхуванні, отримують медичну допомогу за рахунок бюджетних коштів в порядку визначеному законодавством.

5. Дія цього Закону не поширюється на осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців військової служби за контрактом та строкової служби Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, осіб, які навчаються в ад’юнктурі.

6. Порядок ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Страхувальники

1. Страхувальниками є:

а) роботодавці— для осіб, зазначених у пунктах 1—5, 16 і 17 частини першої статті 5 цього Закону;

б) місцеві органи виконавчої влади — для осіб, зазначених у пунктах 6—10, 12—14 (крім осіб, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання), 15 і 18 частини першої статті 5 цього Закону;

в) застраховані особи, зазначені у пункті 11 частини першої статті 5 цього Закону;

г) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — для осіб, зазначених у пункті 14 частини першої статті 5 цього Закону, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

д) центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань — для осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 5 цього Закону.

Стаття 7. Платники страхових внесків

1. Платниками страхових внесків є страхувальники.

2. Взяття на облік та зняття з обліку страхувальників, визначених підпунктом а) частини першої статті 6 здійснюється Пенсійним фондом ( – ) , “‘соціальне страхування”.

Взяття на облік та зняття з обліку страхувальників, визначених підпунктами б), в), г) та д) частини першої статті 6 здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Повідомлення про взяття на облік страхувальників, визначених підпунктами а) частини першої статті 6 як платників страхових внесків надсилається у порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Повідомлення про взяття на облік страхувальників, визначених підпунктами б), в), г) та д) частини першої статті 6 як платників страхових внесків надсилається робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України страхувальнику наступного робочого дня після взяття їх на облік.

Стаття 8. Медична допомога, що фінансується за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням

1. Види медичної допомоги, що фінансуються за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням визначаються окремим законом, що приймається щороку одночасно з прийняттям законів про Державний бюджет України та про визначення розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

2. До видів медичної допомоги, які фінансуються за кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування відносяться:

1) медична допомога у зв’язку з хворобою, індивідуальною профілактикою хвороб, травм, отруєнь та інших розладів здоров’я, запобіганням загостренню хвороби, переходом гострих хвороб чи інших розладів здоров’я у хронічну чи більш важку стадію та плануванням сім’ї:

а) первинна медична допомога (в тому числі вдома);

б) спеціалізована та високоспеціалізована амбулаторна та стаціонарна медична допомога;

в) послуги щодо надання невідкладної та планової лікувальної стоматологічної допомоги, зубопротезування в обсягах та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;

г) медична реабілітація (крім послуг з медичного забезпечення та медичної реабілітації інвалідів, що фінансуються за рахунок коштів і в порядку, визначених Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, та послуг, що надаються санаторно-курортними і оздоровчими закладами, зазначеними у пункті 11 частини шостої цієї статті);

д) профілактичні щеплення проти інфекційних хвороб, включені до календаря щеплень, та профілактичні щеплення за епідемічними показаннями;

е) забезпечення за рецептом чи приписом відповідними готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами, виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами, необхідними для надання медичної допомоги, зазначеної у пунктах а) і б) цієї частини;

2) медичну допомогу у зв’язку з вагітністю, пологами та їх наслідками:

а) послуги лікаря або акушерки до, під час і після пологів, в тому числі пренатальний догляд за розвитком плоду;

б) послуги з надання стаціонарної медичної допомоги у зв’язку з пологами та за наявності медичних показань у зв’язку з порушенням нормального перебігу вагітності;

в) забезпечення за рецептом чи приписом відповідними готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами, виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами, необхідними для надання медичної допомоги, зазначеної у пунктах а) і б) цієї частини;

3) послуги з видачі в установленому законодавством порядку відповідних медичних документів, необхідних для:

а) вирішення питань щодо продовження лікування та медичної реабілітації, в тому числі видача витягу з історії хвороби, копій результатів медичних лабораторних та інструментальних обстежень, рентгенівських знімків та копій іншої персональної медичної документації застрахованої особи;

б) підтвердження тимчасової непрацездатності громадян у зв’язку з хворобою або травмою, вагітністю та пологами, вирішення питань щодо призначення громадянам належної у таких випадках соціальної допомоги;

в) вирішення питань щодо продовження виховання та навчання у дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах;

г) вирішення питань щодо участі вихованців дошкільних навчальних закладів, учнів загальноосвітніх та студентів і слухачів вищих навчальних закладів у заняттях з фізичної культури і спорту та в організованому відпочинку.

3. Порядок та умови забезпечення застрахованих осіб необхідними для отримання медичної допомоги, зазначеної у підпунктах “а” та “б” пунктів 1 і 2 частини другої цієї статті, готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами, виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням установлених законом пільг окремим категоріям населення щодо оплати вартості лікарських засобів.

4. Обсяги і порядок надання послуг, зазначених у підпункті “в” пункту 1 частини другої цієї статті, та перелік стоматологічних матеріалів, що застосовуються під час їх надання, затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням установлених законом пільг окремим категоріям населення щодо оплати вартості зубопротезування.

5. Зміни до видів медичної допомоги що фінансуються за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням можуть вноситися виключно законом.

6. За рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування не надаються:

1) послуги з проведення обов’язкового медичного огляду окремих категорій працівників відповідно до Законів України “Про охорону праці” та “Про захист населення від інфекційних хвороб”;

2) послуги з проведення медичного огляду для визначення придатності до управління механічними транспортними засобами, можливості придбання, зберігання та носіння газової та вогнепальної зброї, отримання виїзної візи та видачі відповідних медичних висновків;

3) послуги з проведення медичного огляду для отримання виїзної візи державними службовцями, що направляються у службові відрядження, та виїзду громадян на лікування за кордон у разі наявності відповідних медичних документів;

4) послуги, що фінансуються за рахунок Державного бюджету.

5) послуги з надання психіатричної, наркологічної медичної допомоги, діагностики та лікування інфекційних хвороб, у тому числі тих, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу, в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

6) послуги з надання протитуберкульозної допомоги, що надаються у порядку, встановленому статтею 15 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”;

7) послуги з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині, що надаються у порядку, встановленому статтею 10 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”;

8) послуги з проведення судово-медичної, судово-психіатричної, медико-соціальної та патологоанатомічної експертизи;

9) послуги з надання швидкої, невідкладної, виїзної екстреної консультативної медичної допомоги та екстреної медичної допомоги у разі аварій і катастроф;що фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

10) послуги з надання санаторно-курортної допомоги у санаторіях для хворих на туберкульоз, дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, санаторіях медичної реабілітації,

11) послуги з лікування в санаторно-курортних і оздоровчих закладах, що надаються за рахунок власних коштів громадян та санаторно-курортне лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, що фінансуються відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”;

12) послуги з наданням медичної допомоги у госпіталях для інвалідів Великої Вітчизняної війни;

13) послуги з надання медичної допомоги утриманцям будинків дитини;

14) послуги з імплантації та заміни штучних водіїв ритму серця та кардіовертерів-дефібріляторів, що фінансуються відповідно до Закону України “Про імплантацію електрокардіостимуляторів”;

15) ендопротези, радіоізотопні діагностичні та терапевтичні препарати, інсуліни, онкологічні та інші фармацевтичні препарати, що згідно із затвердженим Кабінетом Міністрів України переліком підлягають закупівлі за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

16) медичні імунобіологічні препарати для проведення профілактичних щеплень, включених до календаря щеплень, та щеплень за епідемічними показаннями,

17) послуги з проведення інших профілактичних щеплень від інфекційних хвороб, що проводяться за бажанням громадян за рахунок їх власних коштів;

18) послуги з направлення громадян на лікування за кордон України, що надаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

19) послуги з надання медичної допомоги особам, застрахованим за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, передбачені пунктами 3—7 частини першої статті 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, у разі настання відповідного страхового випадку, що надаються в порядку, встановленому вказаним Законом;

20) санітарно-освітньої робота, що здійснюється центрами здоров’я;

21) послуги з надання медичної допомоги особам, зазначеним у частині другій – четвертій статті 5 цього Закону, які не уклали договори із Фондом медичного страхування про добровільну участь у медичному страхуванні;

22) послуги з надання медичної допомоги особам, що перебувають в установах виконання покарань, згідно з Кримінально-виконавчим кодексом України.

Стаття 9. Посвідчення застрахованої особи

1. Застраховані за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхування одержують посвідчення застрахованої особи, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування та документом суворої звітності.

Порядок видачі та зразок посвідчення застрахованої особи затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Застраховані особи зобов’язані пред’являти посвідчення застрахованої особи під час звернення за отриманням медичної допомоги. Порядок отримання медичної допомоги застрахованою особою у разі відсутності посвідчення застрахованої особи визначається Фондом медичного страхування України.

Стаття 10. Інформація у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Інформація у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування використовується відповідно до вимог, передбачених законодавством про інформацію.

Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи чи її законного представника конфіденційну інформацію про дані застрахованої особи, отримувані нею доходи та надану їй медичну допомогу, крім випадків, передбачених законом.

2. Фонд медичного страхування України зобов’язаний роз’яснювати у засобах масової інформації права та обов’язки громадян, передбачені цим Законом.

Фонд медичного страхування України надає безоплатно застрахованим особам та страхувальникам консультації з питань загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Стаття 11. Права та обов’язки застрахованої особи

1. Застрахована особа має право:

1) вільного вибору лікаря первинної ланки для отримання первинної медичної допомоги в порядку, встановленому законом;

2) на отримання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги в порядку, встановленому законом;

3) на отримання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням, визначеною частиною другою статті 8 цього Закону у постачальників медичних послуг незалежно від їх розташування та свого місця проживання або реєстрації;

4) брати участь в управлінні Фондом медичного страхування України через своїх представників відповідно до цього Закону;

5) на захист своїх прав у суді;

6) отримувати безоплатно у Фонді медичного страхування України консультації з питань загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

2. Особи, зазначені у пунктах 1—5, 16 і 17 частини першої статті 5 цього Закону, можуть отримувати медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у повному обсязі та належної якості починаючи з першого дня прийняття на роботу, а також протягом місяця з дня звільнення з роботи.

3. Особи, зазначені у пунктах 6, 7, 13 і 18 частини першої статті 5 цього Закону, можуть отримувати медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у повному обсязі та належної якості починаючи з першого дня прийняття на навчання, а також протягом трьох місяців з дня закінчення навчання.

4. Особи, зазначені у пунктах 8, 12 і 14 частини першої статті 5 цього Закону, можуть отримувати медичну допомогу за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням у повному обсязі та належної якості за весь період виплати допомоги чи пенсії у зв’язку з настанням страхового випадку за відповідним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування.

5. Застрахована особа зобов’язана:

1) додержуватися вимог законів України в сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

2) отримати посвідчення застрахованої особи про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пред’являти його під час звернення за отриманням медичної допомоги, крім випадків, передбачених цим Законом.

3) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я та режиму лікування;

4) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом.

Стаття 12. Права та обов’язки страхувальника

1. Страхувальник має право:

1) брати участь в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням відповідно до цього Закону;

2) брати участь у підготовці пропозицій щодо визначення розміру страхових внесків;

3) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, зокрема в суді;

4) отримувати безоплатно інформацію про порядок та умови сплати страхових внесків та використання коштів Фонду медичного страхування України;

5) отримувати інформацію про результати проведення перевірки використання коштів Фонду медичного страхування України;

6) отримувати безоплатно в органах управління Фонду медичного страхування України консультації з питань загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

2. Страхувальник зобов’язаний:

1) зареєструватись у Фонді медичного страхування України (крім страхувальників, визначених підпунктом а) частини першої статті 6 цього Закону.

2) своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові внески;

3) вести облік коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, своєчасно подавати встановлену звітність Фонду медичного страхування України щодо використання таких коштів відповідно до законодавства;

4) подавати Фонду медичного страхування України відомості про:

сплату страхових внесків;

чисельність застрахованих осіб за встановленою формою звітності;

зміну відомостей про застраховану особу в десятиденний строк з дня настання таких змін;

5) допускати посадових осіб робочих органів виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та осіб, уповноважених Фондом, посадових осіб органів державного нагляду, інших контролюючих органів для проведення перевірки відповідно до закону, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникли під час проведення перевірки;

6) подавати безоплатно застрахованій особі на її вимогу відомості про розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються такої особи та подаються до Фонду медичного страхування України;

7) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом.

Стаття 13. Права та обов’язки постачальника медичних послуг

1. Постачальник медичних послуг має право самостійно використовувати кошти, одержані від Фонду медичного страхування України, для надання медичної допомоги застрахованим особам відповідно до закону.

2. Постачальник медичних послуг зобов’язаний:

1) своєчасно надавати застрахованим особам медичну допомогу відповідно до стандартів медичної допомоги (клінічних протоколів) в повному обсязі та на умовах, передбачених законом та договором про надання медичної допомоги, незалежно від місця проживання або реєстрації застрахованої особи;

2) у разі неможливості надання застрахованим особам медичної допомоги власними силами залучати відповідних фахівців або направляти застрахованих осіб для отримання такої допомоги в інші заклади охорони здоров’я на підставі відповідних договорів;

3) вести облік застрахованих осіб, яким надається медична допомога за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням, обсягу наданої застрахованим особам медичної допомоги, коштів, одержаних від Фонду медичного страхування України;

4) вживати заходів, спрямованих на удосконалення системи та підвищення якості надання медичної допомоги;

5) своєчасно повідомляти застрахованих осіб про обставини, що впливають на своєчасне і якісне надання медичної допомоги;

6) забезпечувати конфіденційність інформації про застрахованих осіб;

7) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Законом та умовами договору про надання медичної допомоги;

8) у випадках та порядку, встановлених законодавством, подавати органам управління охороною здоров’я та статистики відповідну інформацію та статистичну звітність.

3. Постачальник медичних послуг несе відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок фальсифікації документів про обсяги та якість наданих послуг в порядку визначеному законами.

4. Постачальник медичних послуг несе відповідальність за нецільове використання коштів, одержаних від Фонду медичного страхування України.

Стаття 14. Фонд медичного страхування України

1. Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування здійснює Фонд медичного страхування України.

2. Фонд медичного страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

3. Фонд медичного страхування України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням.

4. Фонд медичного страхування України. вважається створеним з дня його державної реєстрації.

5. Фонд медичного страхування України розташований у м. Києві.

Стаття 15. Управління Фондом медичного страхування України

1. Управління Фондом медичного страхування України здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців.

2. Органами управління Фондом медичного страхування України є його правління та виконавча дирекція.

3. Правління Фонду медичного страхування України складається з представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.

4. Правління Фонду медичного страхування України обирається чи призначається строком на шість років.

Стаття 16. Представники від держави у правлінні Фонду медичного страхування України

1. Представники від держави в правлінні Фонду медичного страхування України призначаються та звільняються Кабінетом Міністрів України.

2. Представники від держави в правлінні Фонду медичного страхування України визначаються із складу відповідних спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади.

Стаття 17. Представники від застрахованих осіб у правлінні Фонду медичного страхування України

Представники від застрахованих осіб обираються (делегуються) профспілками, їх об’єднаннями.

Порядок делегування цих представників визначається ними самостійно.

Стаття 18. Представники від роботодавців у правлінні Фонду медичного страхування України.

1. Представники від роботодавців у правлінні Фонду медичного страхування України обираються (делегуються) об’єднаннями роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів (делегування) представників визначається кожним об’єднанням самостійно.

Стаття 19. Правління Фонду медичного страхування України

1. Від кожної з трьох представницьких сторін, зазначених у статтях 16—18 цього Закону, призначаються, обираються чи делегуються по 15 членів правління Фонду медичного страхування України з вирішальним голосом.

2. Повноваження члена правління Фонду медичного страхування України може припинятися достроково за рішенням правління Фонду медичного страхування України в разі:

подання членом правління письмової заяви про припинення повноважень за власним бажанням;

неможливості виконання членом правління обов’язків, зокрема за станом здоров’я;

смерті члена правління;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо члена правління.

3. Строк повноважень членів правління Фонду медичного страхування України закінчується в день проведення першого засідання нового складу правління.

4. Правління Фонду медичного страхування України очолює голова, який обирається з членів правління строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Обраним головою правління Фонду медичного страхування України вважається член правління, за якого проголосувало дві третини загальної кількості членів правління.

5. Голова правління Фонду медичного страхування України має двох заступників, які разом з головою представляють три сторони.

6. Голова та його заступники обираються на закритому засіданні правління Фонду медичного страхування України.

7. Правління Фонду медичного страхування України проводить свої засідання згідно із затвердженим ним планом, але не рідше ніж один раз на квартал. Засідання правління Фонду медичного страхування України є правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини складу кожної представницької сторони.

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів правління Фонду медичного страхування України.

Рішення щодо затвердження Статуту та річного бюджету Фонду медичного страхування України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало дві третини загальної кількості присутніх на засіданні членів правління Фонду медичного страхування України.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови правління Фонду медичного страхування України.

8. За ініціативою голови правління Фонду медичного страхування України або за пропозицією більшості членів однієї з представницьких сторін чи на вимогу однієї третини членів правління Фонду медичного страхування України можуть проводитися позачергові засідання.

За рішенням Наглядової ради Фонду медичного страхування України засідання правління Фонду повинно бути проведено не пізніш як через 15 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

9. Рішення правління Фонду медичного страхування України, прийняте в межах його повноважень, є обов’язковим до виконання суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування на всій території України.

10. Рішення правління Фонду медичного страхування України оформляються постановами, які підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, та оприлюдненню.

Стаття 20. Повноваження правління Фонду медичного страхування України

1. Правління Фонду медичного страхування України:

1) обирає на закритому засіданні з членів правління голову правління Фонду медичного страхування України та двох його заступників строком на два роки. Кожна з представницьких сторін, зазначених у частині першій статті 15 цього Закону, почергово здійснює представництво на таких посадах;

2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та її робочих органів;

3) заслуховує щороку та у разі необхідності звіти директора виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України;

4) визначає кадрову політику;

5) призначає на посади та звільняє з посад директора виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та його заступників;

6) подає в установленому порядку пропозиції щодо визначення розмірів страхових внесків;

7) затверджує:

статут Фонду медичного страхування України і зміни до нього;

регламент роботи правління Фонду медичного страхування України;

порядок відшкодування Фондом медичного страхування України вартості медичних послуг та лікарських засобів, наданих застрахованим особам поза місцем їх постійного проживання та у разі відсутності свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування у застрахованої особи на момент звернення за медичною допомогою;

річні бюджети Фонду медичного страхування України, звіт про їх виконання, порядок використання коштів бюджету та коштів резерву Фонду медичного страхування України;

положення про виконавчу дирекцію Фонду медичного страхування України та її структуру;

типове положення про управління та відділення виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України;

чисельність, посадові оклади працівників виконавчої дирекції та адміністративні витрати Фонду медичного страхування України (за погодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сфері фінансів, праці та соціальної політики);

8) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду в порядку, встановленому його статутом;

9) створює резерв коштів для оплати медичної допомоги застрахованим особам та затверджує порядок їх використання;

10) виконує інші функції, передбачені статутом Фонду медичного страхування України.

Стаття 21. Виконавча дирекція Фонду медичного страхування України

1. Виконавча дирекція Фонду медичного страхування є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду медичного страхування України.

Виконавча дирекція Фонду медичного страхування України підзвітна правлінню Фонду медичного страхування України, провадить свою діяльність від його імені та в межах та порядку, визначеному його статутом та положенням про виконавчу дирекцію Фонду медичного страхування України.

Директор виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України входить до складу правління Фонду медичного страхування України з правом дорадчого голосу.

2. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, відділення в містах обласного значення та районах.

Управління та відділення виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України (далі — управління та відділення) є юридичними особами, мають самостійні кошториси видатків, печатку із своїм найменуванням.

Керівники управлінь та відділень призначаються на посади і звільняються з посад директором виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України за погодженням з правлінням Фонду медичного страхування України.

Управління та відділення вирішують покладені на них завдання за участю місцевих органів виконавчої влади.

3. Основними функціями виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та її робочих органів є:

1) забезпечення фінансової стабільності та вирівнювання фінансових можливостей територій щодо надання населенню медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

2) ведення реєстру страхувальників та платників страхових внесків;

3) ведення обліку застрахованих осіб;

4) ведення персоніфікованого обліку надання медичної допомоги та лікарських засобів;

5) ведення обліку коштів, що надходять від сплати страхових внесків, та здійснення контролю за їх надходженням;

6) підготовка пропозицій щодо визначення базових розмірів страхових внесків;

7) укладення із закладами охорони здоров’я договорів про надання медичної допомоги;

8) проведення розрахунків із закладами охорони здоров’я за надану застрахованим особам медичну допомогу згідно з договорами про надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.;

9) здійснення контролю за якістю, обсягом та доцільністю надання медичної допомоги;

10) взаємодія з іншими страховими фондами, що здійснюють загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

11) прогнозування потреби в коштах для відшкодування витрат, пов’язаних з наданням медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням;

12) підготовка відповідних матеріалів для розгляду на засіданнях правління та Наглядової ради Фонду медичного страхування України.

4. Виконання основних функцій виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та її робочих органів, передбачених частиною 3 цієї статті здійснюється в частині, що не забезпечується Пенсійним фондом відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Стаття 22. Майно Фонду медичного страхування України

1. Джерелами формування майна, яке перебуває у власності Фонду медичного страхування України, є майно, придбане ним за рахунок коштів, що надходять до Фонду медичного страхування України, а також майно, передане йому у власність іншими власниками на умовах, що не суперечать законодавству.

2. Майно, що передається Фонду медичного страхування України для провадження страхової діяльності, використовується ним у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 23. Нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України

1. Нагляд за додержанням Фондом медичного страхування України законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, виконанням завдань, що стоять перед Фондом медичного страхування України, і цільовим використанням його коштів здійснює Наглядова рада.

2. Члени Наглядової ради діють на громадських засадах і не можуть бути одночасно членами правління Фонду медичного страхування України, працівниками його виконавчої дирекції та її робочих органів.

3. До складу Наглядової ради входять по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців.

4. Представники від держави призначаються та звільняються Кабінетом Міністрів України. Представники від застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) і відкликаються сторонами самостійно.

5. Від держави участь у Наглядовій раді беруть представники відповідних спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади

6. Строк повноважень членів Наглядової ради становить шість років. Наглядову раду очолює голова, який обирається строком на два роки із складу членів Наглядової ради почергово від представників кожної сторони і не може представляти ту сторону, від якої обрано голову правління Фонду медичного страхування України.

7. Порядок діяльності Наглядової ради встановлюється регламентом, який затверджується на першому засіданні Наглядової ради.

Стаття 24. Повноваження Наглядової ради

1. Наглядова рада.:

1) здійснює нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України;

2) заслуховує звіти правління та виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України про виконання завдань і цільове використання коштів Фонду медичного страхування України, дає відповідні рекомендації;

3) приймає рішення про проведення позачергових перевірок фінансової діяльності Фонду медичного страхування України або окремих напрямів його роботи, діяльності робочих органів виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України;

4) одержує від Фонду медичного страхування України та його робочих органів необхідну інформацію про їх роботу;

5) у разі потреби вимагає скликання позачергового засідання правління Фонду медичного страхування України;

6) відповідно до законодавства порушує питання про відповідальність посадових осіб Фонду медичного страхування України в разі виявлення порушень законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

7) подає щороку Кабінетові Міністрів України інформацію про свою діяльність та щорічний звіт Фонду медичного страхування України протягом місяця після його ухвалення;

8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 25. Державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Державний нагляд за діяльністю Фонду медичного страхування України здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (далі — органи державного нагляду). Спрямовує та координує роботу органів державного нагляду Кабінет Міністрів України.

Метою державного нагляду є здійснення контролю за дотриманням страхувальниками та Фондом медичного страхування України законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування здійснюється відповідно до вимог Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.

Держава є гарантом фінансового забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.

2. Якщо Фондом медичного страхування України прийнято рішення з порушенням вимог законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та/або страхувальник не виконує вимог зазначеного законодавства, органи державного нагляду вказують на допущені порушення та встановлюють строк для їх усунення. Якщо протягом установленого строку порушення не усунуто, органи державного нагляду скасовують незаконне рішення з наступним відшкодуванням збитків за рахунок Фонду медичного страхування України або страхувальника. Невиконання цієї вимоги тягне за собою встановлену законом відповідальність посадових осіб Фонду медичного страхування України та/або страхувальника.

Фонд медичного страхування України та/або страхувальник може оскаржити у двотижневий строк рішення органів державного нагляду в суді.

3. Органи державного нагляду можуть у разі потреби вимагати скликання позачергового засідання правління Фонду медичного страхування України. Якщо цю вимогу не буде виконано, органи державного нагляду можуть самі скликати та провести засідання правління Фонду медичного страхування України.

У разі невиконання членами правління Фонду медичного страхування України своїх обов’язків органи державного нагляду можуть порушувати перед відповідними представницькими сторонами питання щодо позбавлення повноважень представників таких сторін.

Страхувальники та Фонд медичного страхування України зобов’язані подавати органам державного нагляду документи і довідки, необхідні для виконання ними функцій із здійснення контролю у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Перелік документів та довідок та порядок їх надання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

III

Стаття 26. Джерела формування коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

1. Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є:

1) страхові внески, що сплачуються страхувальниками на умовах та в порядку, передбачених цим Законом;

2) кошти державного та місцевих бюджетів;

3) кошти, що надійшли від сплати штрафів, накладених за порушення норм цього Закону;

4) благодійні та добровільні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

5) прибуток, одержаний від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду медичного страхування України, у тому числі резерву страхових коштів Фонду медичного страхування України на депозитному рахунку;

6) інші надходження, не заборонені законодавством.

2. Кошти Фонду медичного страхування України не включаються до складу державного та інших бюджетів і фондів, не підлягають вилученню та використовуються виключно за своїм цільовим призначенням. Зазначені кошти зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду медичного страхування України.

До коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, встановленому для обслуговування державного бюджету.

3. Кошти Фонду медичного страхування України спрямовуються на:

1) оплату медичної допомоги, яка надається застрахованим особам відповідно до цього Закону;

2) формування резерву коштів Фонду медичного страхування України;

3) витрати, пов’язані із здійсненням повноважень, покладених на виконавчі органи Фонду медичного страхування України, граничний розмір яких затверджується правлінням Фонду медичного страхування України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в сфері фінансів.

4. Тимчасово вільні кошти Фонду медичного страхування України, у тому числі його резерву, за рішенням правління Фонду медичного страхування України перераховуються на депозитний рахунок.

5. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів та коштів резерву Фонду медичного страхування України на депозитному рахунку встановлюється Кабінетом Міністрів України, а умови і порядок обслуговування та збереження таких коштів — договором, укладеним між банком і виконавчою дирекцією Фонду медичного страхування України за погодженням з правлінням Фонду медичного страхування України.

Прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду медичного страхування України, у тому числі його резерву, на депозитному рахунку, використовується тільки для оплати медичної допомоги застрахованим особам.

Стаття 27. Резерв коштів Фонду медичного страхування України

1. Резерв коштів Фонду медичного страхування України формується з метою забезпечення фінансової стабільності Фонду медичного страхування України та своєчасного і в повному обсязі фінансування витрат, пов’язаних з наданням застрахованим особам медичної допомоги в порядку, встановленому цим Законом. Резерв коштів Фонду медичного страхування України формується за рахунок страхових внесків.

2. Резерв коштів Фонду медичного страхування України використовується виключно на цілі, передбачені цим Законом, в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Стаття 28. Бюджет та звітність Фонду медичного страхування України

1. Бюджет Фонду медичного страхування України — основний фінансовий документ, що визначає доходи та видатки, пов’язані з наданням застрахованим особам медичної допомоги, адміністративні витрати на виконання повноважень, покладених на виконавчі органи Фонду, формування резерву коштів Фонду.

2. Порядок розгляду, затвердження та виконання бюджету Фонду медичного страхування України встановлюється його правлінням.

3. Фонд медичного страхування України складає щороку звіт про результати провадження своєї діяльності, подає його спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади в сфері охорони здоров’я та фінансів і доводить його через засоби масової інформації до відома страхувальників і застрахованих осіб.

Стаття 29. Встановлення розміру страхових внесків

1. Розмір страхових внесків встановлюється щороку Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік і повинен забезпечувати:

1) покриття витрат Фонду медичного страхування України, пов’язаних з наданням застрахованим особам медичної допомоги в повному обсязі та належної якості;

2) формування резерву коштів Фонду медичного страхування України;

3) покриття витрат Фонду медичного страхування України на утримання та забезпечення діяльності його виконавчої дирекції та її робочих органів, розвиток їх матеріально-технічної бази.

2. Розмір страхових внесків встановлюється:

1) для страхувальників, зазначених у пункті “а” частини першої статті 6 цього Закону, у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. База нарахування страхових внесків визначається відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;

2) для страхувальників, зазначених у пунктах “б”, “г” та “д” частини першої статті 6 цього Закону, — фіксованою сумою за кожну застраховану особу;

3) для страхувальників, зазначених у пункті “в” частини першої статті 6 цього Закону, у відсотках до сум сукупного оподатковуваного доходу (прибутку).

3. Для осіб, які добровільно залучилися до загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, страхові внески встановлюються у розмірі, обумовленому договором про добровільну участь у загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванні, але не менш як розмір страхових внесків із середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки.

4. Пропозиції щодо розміру страхових внесків, які сплачуватимуться у складі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування вносяться Кабінетом Міністрів України одночасно з проектом закону про Державний бюджет на наступний рік.

Пропозиції щодо встановлення розміру страхових внесків, які не сплачуватимуться у складі єдиного внеску, розробляються Фондом медичного страхування України за погодженням з центральними органами виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, фінансів, праці та соціальної політики і подаються на розгляд Кабінету Міністрів України.

Стаття 30. Порядок обчислення та сплати страхових внесків

1. Страхові внески обчислюються та сплачуються у грошовій одиниці України — гривні

2. Платники страхових внесків, зазначені у пункті “а” частини першої статті 6 цього Закону, сплачують страхові внески в порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

3. Платники страхових внесків, зазначені у пункті “в” статті 6 цього Закону, сплачують страхові внески у строки, установлені Фондом медичного страхування України.

6. Застраховані особи, зазначені у частинах другій та третій статті 5 цього Закону, сплачують страхові внески у строки, установлені Фондом медичного страхування України.

7. Платники страхових внесків, зазначені у пунктах “б”, “г” та “д” частини першої статті 6 цього Закону, сплачують страхові внески щомісяця в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

8. У разі здійснення (отримання) виплат у не грошовій формі, страхувальник зобов’язаний сплатити страхові внески протягом трьох днів після здійснення (отримання) таких виплат.

9. Страхувальники — суб’єкти підприємницької діяльності відносять витрати на сплату страхових внесків на валові витрати.

10. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує страхові внески шляхом проведення безготівкових розрахунків один раз на місяць за рахунок страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 31. Порядок визначення вартості надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням

1. Вартість медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням визначається постачальниками медичних послуг на основі стандартів медичної допомоги (клінічних протоколів) згідно з відповідним положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в сферах охорони здоров’я, економіки та фінансів.

2. Покриття витрат постачальникам медичних послуг за рахунок Фонду медичного страхування України здійснюється шляхом часткового авансування з наступним дорозрахунком відповідно до договорів про надання медичної допомоги.

Стаття 32. Договір про надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням

1. Медична допомога за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням надається на підставі договору про надання медичної допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням (далі — договір про надання медичної допомоги).

2. Договір про надання медичної допомоги укладається між робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та постачальником медичних послуг, який в порядку, встановленому законодавством, пройшов акредитацію та одержав ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Порядок вибору постачальників медичних послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. У договорі про надання медичної допомоги зазначається:

1) повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) та інші реквізити договірних сторін;

2) предмет договору;

3) перелік видів медичної допомоги, що можуть надаватися населенню окремої адміністративно-територіальної одиниці, або контингенту населення, які входять до сфери обслуговування постачальником медичних послуг

4) порядок проведення розрахунків за надану медичну допомогу;

5) порядок здійснення страховиком контролю за обсягом та якістю наданої медичної допомоги; штрафні санкції, які можуть застосовуватися до постачальника медичних послуг у разі надання медичної допомоги неналежної якості;

6) строк дії договору;

7) умови виконання, зміни та припинення дії договору;

8) відповідальність сторін;

9) інші обов’язкові умови, які не можуть суперечити цьому Закону.

4. Договір про добровільну участь у медичному страхуванні укладається між робочим органом виконавчої дирекції Фонду медичного страхування України та особою, зазначеною у частинах другій та третій статті 5 цього Закону.

Для укладення договору про добровільну участь у медичному страхуванні до відділення Фонду медичного страхування України за місцем проживання подається заява за формою, встановленою правлінням Фонду, та документи за затвердженим ним переліком.

Відділення Фонду медичного страхування України укладає в строк не пізніш як 10 календарних днів з дня надходження заяви про добровільну участь у медичному страхуванні та всіх документів з особою, яка подала таку заяву, договір про добровільну участь у медичному страхуванні.

5. Договір про добровільну участь у медичному страхуванні повинен містити:

а) відомості про особу, яка бере участь у системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

б) строк дії договору;

в) розмір та порядок сплати страхових внесків;

г) умови набуття застрахованою особою права на отримання медичної допомоги відповідно до цього Закону;

д) умови розірвання договору;

е) права, обов’язки та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

є) інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь у медичному страхуванні, що не суперечать цьому Закону.

Договір про добровільну участь у медичному страхуванні набирає чинності з дня його підписання.

6. Типова форма договорів про надання медичної допомоги та добровільну участь у медичному страхуванні, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 33. Відповідальність Фонду медичного страхування України за порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

Стаття 34. Відповідальність застрахованої особи

1.1. Застрахована особа за порушення вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування несе відповідальність згідно із законом.

Стаття 35. Відповідальність страхувальника

1. Страхувальник несе відповідальність за ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, за несвоєчасність та не в повному обсязі сплату страхових внесків.

Стаття 36. Відповідальність постачальника медичних послуг

1. Постачальник медичних послуг, його посадові та службові особи за порушення цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 37. Вирішення спорів

1. Спори, що виникають у зв’язку з виконанням положень цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування вирішуються в судовому порядку.

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2015 року, крім статей, зазначених у пункті 5 цих Прикінцевих положень.

2. Пункт 2 частини першої статті 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 23, ст. 121) викласти в такій редакції:

“2) медичне страхування:

діагностика;

амбулаторне лікування;

стаціонарне лікування;

надання необхідних для амбулаторного та стаціонарного лікування готових та екстемпоральних лікарських засобів і виробів медичного призначення;

профілактичні послуги;

послуги з медичної реабілітації;

інші послуги в порядку та за переліком, встановленим відповідним законом;”.

3. Фонд медичного страхування України як некомерційна самоврядна організація, визначена статтею 14 цього Закону, утворюється та провадить свою діяльність після прийняття спеціального закону.

4. У період до прийняття спеціального закону про утворення Фонду медичного страхування України як некомерційної самоврядної організації він функціонує як державна установа.

Фонд медичного страхування України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, відповідними органами інших держав.

5. Частини друга — четверта статті 14, статті 15—18, частини перша — дев’ята статті 19, стаття 20, частини перша, друга, підпункт 12 частини третьої статті 21, статті 23—25, абзац третій частини третьої та частина четверта статті 26, частина друга статті 28 цього Закону набирають чинності після перетворення Фонду медичного страхування України як державної установи у некомерційну самоврядну організацію.

6. Кабінетові Міністрів України після набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;

забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

7. До приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

8. Кабінетові Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським,

районним державним адміністраціям вирішити у місячний строк після набрання чинності цим Законом питання щодо надання Фонду медичного страхування України та його виконавчим органам відповідних службових приміщень, транспорту та інших матеріально-технічних ресурсів для провадження їх діяльності.

9. Кабінетові Міністрів України при підготовці проекту Закону України про Державний бюджет України на наступний календарний рік передбачати витрати на фінансування охорони здоров я на рівні не нижче відсотка від запланованого загального показника валового внутрішнього продукту на поточний рік в межах державного бюджету.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України

“Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”

Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.08. № 14 “Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив для людей, а не політиків”, розпоряджень Кабінету Міністрів України № 383-р від 27.02.08 та № 1250-р від 17.09.08, доручень Кабінету Міністрів України № 21631 /0/1-08 від 15.04.08, від № 44529/0/1-08 від 06.09.08, № 61808/0/1-08 від 17.12.08, № 18082/1/1-09 від 07.04.09, від 26.08.2005 № 35554/1/1-05 до постанови Верховної Ради України від 21.06.05№ 2679-ІV “Про рекомендації парламентських слухань “Соціальне страхування та соціальне забезпечення в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку”, від 13.05.2009 №21631/246/1-08, від 30.03.2010 № 16124/0/1-10, від 25.05.2010 №16124/3/-10 та від 06.07.2010р № 16124/7/1-10 та доручення Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 3589/297/1-10.

Стан здоров’я населення України протягом останніх років погіршився, про що свідчить:

скорочення очікуваної тривалості життя;

стрімке постаріння населення, коли частка населення старших вікових груп значно перевищує частку віком до 15 років;

високі показники смертності населення, насамперед передчасної;

значний природний спад населення, що веде до депопуляції;

високий рівень загальної захворюваності населення;

поширення епідемії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.

Сучасний стан системи охорони здоров’я та існуючий рівень фінансування галузі не дозволяють повною мірою забезпечити право громадян на безоплатну медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України, та потребує значних особистих витрат громадян.

Таким чином, незадовільність реального стану медичного забезпечення громадян України є суттєвою медичною і соціальною проблемою, для розв’язання якої необхідні державна підтримка, координація зусиль усіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Прийняття законопроекту обумовлено необхідністю подальшого підвищення соціального захисту населення України шляхом запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Останнє, відповідно до статті 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, є одним з видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

2. Мета та шляхи її досягнення

Проект Закону спрямований на створення економічних механізмів забезпечення конституційних гарантій громадян України на охорону здоров’я, безоплатну медичну допомогу та медичне страхування.

Сьогодні охорона здоров’я продовжує працювати за умови дефіциту бюджетних коштів. Одним із найефективніших шляхів розв’язання існуючих проблем в галузі охорони здоров’я є запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Реалізація проекту Закону передбачає:

запровадження додаткових джерел фінансування охорони здоров я;

запровадження договірних відносин та закупівлі медичних послуг за суспільні кошти;

забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі;

сприяння діяльності закладів охорони здоров’я усіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення у медичних послугах відповідно до сучасних стандартів медичної допомоги;

забезпечення належного контролю за якістю медичних послуг;

ефективне використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів;

солідарну участь держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні медичних послуг.

Законопроектом передбачається здійснення та функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – Основ)

Проект Закону, зберігаючи позитивні риси існуючої системи охорони здоров’я (безоплатність надання медичної допомоги, загальний характер, доступність), посилює відповідальність держави, підприємств, організацій, установ, та закладів охорони здоров’я в охороні здоров’я.

Пропонується запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування як окремого виду соціального страхування, оскільки об’єднання в рамках однієї системи двох видів соціального страхування, зокрема, медичного страхування та загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності неминуче потребуватиме створення складної та громіздкої структури органів управління та виконавчих дирекцій Фонду, значних додаткових адміністративно-господарчих витрат, в тому числі пов’язаних із пошуком нових приміщень, оплатою праці нових працівників, придбанням оргтехніки, розробкою специфічного програмного забезпечення тощо. Крім того, таке об’єднання несе в собі ризик того, що в цій системі спільні кошти будуть перерозподілятися на користь виду страхування з більш конкретно визначеними фінансовими зобов’язаннями, тобто від медичного страхування – на користь соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Це обумовлено також тією особливістю, що медичне страхування, на відміну від всіх інших видів соціального страхування, охоплюватиме практично все населення, а не лише працюючих або пенсіонерів, та передбачає організацію надання кваліфікованої медичної допомоги, а не здійснення грошових виплат, як за іншими видами соціального страхування.

Законопроект орієнтовано на єдину систему збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині страхових внесків на медичне страхування, які мають сплачуватись роботодавцями, що забезпечить оптимізацію планових витрат на їх адміністрування.

Законопроектом передбачається, що страховиком за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням є Фонд медичного страхування України, що створюється як некомерційна самоврядна організація та діє на засадах, визначених Основами.

Управління Фондом медичного страхування України та нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування здійснюється на паритетній основі представниками від застрахованих осіб, роботодавців та держави.

Разом з тим пропонується, що Фонд медичного страхування України, як некомерційна самоврядна організація, створюється після прийняття окремого спеціального Закону.

До прийняття такого Закону Фонд медичного страхування функціонує як державна установа на підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Таке положення щодо державних засад керування системою загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування забезпечить чіткий державний контроль за коштами медичного страхування, що особливо важливо для кризового та посткризових періодів, забезпечить найбільш гнучке та оперативне управління системою та дозволить створити потужну систему контролю та експертизи за якістю надання медичної допомоги та використання страхових коштів на початковому етапі впровадження цього виду страхування.

У подальшому при відпрацюванні всіх функціональних та організаційних елементів можливим буде перехід до управління Фондом на паритетних засадах сторонами соціального партнерства, а саме – державою, роботодавцями та представниками застрахованих.

Пропонується, що зазначений проект Закону України набирає чинності з 1 січня 2015 року, оскільки за цей час необхідно вжити необхідні заходи щодо реорганізації системи охорони здоров’я для переходу від утримання закладів охорони здоров’я до принципів оплати наданих медичних послуг.

Для забезпечення фінансування загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування працюючих у бюджетній сфері та непрацюючих верств населення необхідна наявність фінансових ресурсів в державному та місцевих бюджетах, які на сьогодні відсутні, в тому числі через світову фінансову кризу.

Запровадженню системи медичного страхування має передувати серйозна підготовча робота, зокрема, щодо затвердження медичних стандартів та клінічних протоколів, оптимізації мережі закладів вторинної медичної допомоги, організаційного та законодавчого розмежування первинної, вторинної та третинної допомоги, реорганізації закладів охорони здоров я у некомерційні комунальні підприємства, розмежування функцій платника та постачальників медичних послуг та запровадження державних закупівель медичних послуг.

Проект Закону містить 37 статей, які складають п’ять розділів:

I. Загальні положення.

II. Управління загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.

III Джерела коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, порядок їх надходження та використання.

IV. Відповідальність суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та постачальників медичних послуг

V. Прикінцеві положення.

3. Правові аспекти

Правове урегулювання проведення заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, визначено такими основними законодавчими та нормативно-правовими актами:

Конституцією України;

рішенням Конституційного суду України від 29.05.2002р. у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України “у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно” (справа про безоплатну медичну допомогу);

Законом України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”;

Законом України “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;

Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”;

постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2007 № 815 “Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року”.

У зв’язку з прийняттям цього Закону для його реалізації необхідне розроблення нормативних актів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України щодо:

визначення представників держави у складі Наглядової ради та Правління Фонду медичного страхування;

положення про Наглядову раду;

здійснення державного нагляду за діяльністю Фонду медичного страхування;

визначення розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;

переліку медико-санітарних та оздоровчо – профілактичних цільових програм і видів медичної допомоги, які мають фінансуватись за рахунок бюджетних асигнувань;

здійснення організаційних заходів для забезпечення функціонування Фонду медичного страхування.

Також повинні бути розроблені та затверджені у встановленому порядку, Державний класифікатор медичних послуг; уніфікована методика оцінки вартості медичних послуг; єдині державні тарифи на медичні послуги, що підлягають закупівлям за державні кошти; типові статути державного (комунального) закладу охорони здоров’я, що здійснює господарську діяльність; типові договори про державну закупівлю медичних послуг.

4. Фінансово – економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону як забезпечення безкоштовного гарантованого надання базового рівня медичних послуг потребує додаткових коштів, оскільки існуючий рівень фінансування галузі охорони здоров’я є вкрай низьким.

Для запровадження системи загальнообов’якового державного соціального медичного страхування джерелом додаткових коштів можуть бути кошти з бюджетів всіх рівнів та запровадження цільового страхового внеску на медичне страхування за рахунок роботодавців.

Мінімальна потреба галузі охорони здоров я на 2012 рік для забезпечення України якісною медичною допомогою на рівні стандартів медичної допомоги складає 80,5 млрд. грн.

На фінансування не залучених до системи медичного страхування закладів охорони здоров я, чинний порядок фінансування яких має бути збережений, та державних цільових програм та інших заходів, необхідно 32,4 млрд. грн., що складає 40,2% загальної потреби галузі.

Решту коштів (48,1 млрд. грн.) пропонується отримати шляхом запровадження цільових страхових внесків на медичне страхування.

В розрахунку на 1 застрахованого громадянина річний розмір страхового внеску у середньому складає 1 051,66 грн.

По відношенню до прогнозного фонду оплати праці розрахунковий розмір страхового внеску становить 4,01 %.

Запровадження цільового страхового внеску на медичне страхування для роботодавців без збільшення навантаження на фонд оплати праці можливе за рахунок перерозподілу частки внесків роботодавців та найманих працівників за іншими видами соціального страхування, зокрема пенсійного.

Докладні розрахунки додаються.

5. Позиція заінтересованих органів

Законопроект в установленому порядку пройшов погодження в Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіні, Спільному представницькому органі сторони роботодавців на національному рівні, Федерації професійних спілок України. Отримано висновок Мінюсту за результатами правової експертизи.

6. Регіональний аспект

Акт не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

7. Громадське обговорення

Необхідність розробки та прийняття, основні положення законопроекту обговорено на засіданні міжвідомчої робочої групи з питань запровадження загальнообов’язкового медичного страхування, експертами, в тому числі й міжнародними, науковцями, представниками лікарських асоціацій.

Також впродовж 2009 року питання запровадження медичного страхування обговорювалось на:

всеукраїнському науково-практичному семінарі “Роль місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сучасній реформі системи охорони здоров’я ” (1 квітня 2009 р., м. Житомир);

III науково-практичній конференції з медичного права (23-24 квітня 2009 р., м. Львів);

міжнародній конференції на тему: “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування в Україні” (18-19 травня 2009 р., м. Київ);

парламентських слуханнях на тему: “Шляхи реформування охорони здоров’я та медичне страхування в Україні” (20 травня 2009 р.);

міжнародній конференції “Реформування системи охорони здоров’я в Україні” (1-5 червня 2009 р., м. Ялта).

Крім того, основні підходи щодо запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування обговорювалось 14 квітня 2010 року на засіданні підгрупи з питань реформування системи медичного обслуговування робочої групи “Реформа соціальної сфери і підвищення якості життя” Комітету економічних реформ

8. Позиція соціальних партнерів

Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні та Федерація профспілок вважають, що запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування як одного із видів соціальної допомоги, повинно здійснюватись в рамках Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Пропозицію відхилено, оскільки запропоноване об’єднання двох видів соціального страхування суперечить Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України та Основам законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування медичне страхування розглядається, якими медичне страхування розглядається, як окремий вид загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Крім того, Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному та вважає, що кошти соціального страхування мають управлятись тими, хто їх сплачує, тобто лише роботодавцями. Пропозицію відхилено. Відповідно до статті 15 Основ законодавства України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб’єктів соціального страхування, якими відповідно до ст.6 зазначених Основ є застраховані громадяни, страхувальники та страховики.

9. Прогноз результатів

Прийняття цього законопроекту дозволить забезпечити вирішення соціальних, економічних, правових проблем в галузі охорони здоров’я, пов’язаних з наданням медичної допомоги населенню в сучасних умовах, та забезпечить незалежний, більш ефективний контроль за діяльністю медичних установ та якістю надання медичної допомоги.

Міністр охорони здоров’я України

О.В.Аніщенко

Проект Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”

Україна та Єврокомісія: шляхи євроінтеграції

Відновлено понад 800 медзакладів

БЕЗПЕЧНИЙ ІНТЕРНЕТ

ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ І ЛЕГЕНЕВА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПІСЛЯ COVID-19

COVID-19: АНТИТІЛА І РИЗИК ПОВТОРНОГО ЗАРАЖЕННЯ

Фармацевтичний націоналізм як складова біобезпеки держави

Проект Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”

Важливо!