Проект Закону України “Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування”
ПОВІДОМЛЕННЯ
про оприлюднення проекту Закону України
Міністерство охорони здоров’я України пропонує для публічного обговорення проект Закону України “Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування” (далі – законопроект).
Законопроект та пояснювальна записка оприлюднені шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров’я України в мережі Інтернет www.moz.gov.ua .
Пропозиції та зауваження до законопроекту просимо надсилати до Міністерства охорони здоров’я України протягом місяця у письмовому та/або електронному вигляді за адресою: вул. Грушевского, 7, м. Київ, 01601, E-mail: [email protected], [email protected]. Консультанти: Батовська Л.В.(044) 254-06-52, Підгорна Л.М.(044) 253-53-07.
Директор Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги М. Хобзей
Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування
Цей Закон визначає особливості діяльності суб’єктів господарювання, засоби державного регулювання у сфері охорони здоров’я, а також фінансові, етичні та інші засади їх функціонування.
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
1) суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я – юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які провадять господарську діяльність, спрямовану на збереження і відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.
2) акредитація – це процедура оцінки (аудиту) діяльності суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері охорони здоров’я, щодо дотримання державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я та офіційне підтвердження досягнутих ними показників з надання медичної та фармацевтичної допомоги.
3) оцінка якості медичної допомоги – процедура визначення відповідності наданої медичної допомоги встановленим галузевим стандартам у сфері охорони здоров’я;
4) профіль закладу охорони здоров’я – ознака закладу охорони здоров’я, що характеризує його здатність надавати медичну допомогу за однією спеціалізацією (однопрофільний, спеціалізований) або кількома спеціалізаціями (багатопрофільний);
5) спеціалізація закладу охорони здоров’я – ознака закладу охорони здоров’я, що характеризує його здатність надавати медичну допомогу за певною лікарською спеціальністю, спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою або за кількома пов’язаними спеціальностями та певної інтенсивності або провадити іншу передбачену законодавством діяльність у сфері охорони здоров’я;
6) медична послуга – будь-яка дія або сукупність дій суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямована на профілактику, діагностику, лікування, реабілітацію, яка має самостійне значення і використовується як основа для планування обсягу та вартості медичної допомоги;
7) медична практика – вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами – підприємцями з дотриманням встановлених законодавством вимог з метою надання медичного обслуговування на основі відповідної ліцензії;
8) медичний (фармацевтичний) працівник – фізична особа, яка відповідає освітнім та кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, та знаходиться у трудових відносинах із закладом охорони здоров’я та / або провадить господарську діяльність з медичної (фармацевтичної) практики як фізична особа – підприємець;
9) фармацевтична (аптечна) практика – вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться фармацевтичними (аптечними) закладами та фармацевтичними працівниками (провізором, фармацевтом) – фізичними особами – підприємцями з дотриманням встановлених законодавством вимог з метою надання фармацевтичної допомоги на основі відповідної ліцензії;
10) фармацевтична допомога – будь-яка дія або сукупність дій професійно підготовлених фармацевтичних працівників (провізорів, фармацевтів), спрямованих на забезпечення ефективної фармакотерапії;
11) фармакотерапія – сукупність методів лікування, що засновані на застосуванні лікарських засобів і спрямовані на досягнення оптимальних клінічних результатів, шляхом впливу на причину або провідні ланки патогенезу захворювання, а також корекції тяжких та несприятливих виявів побічної дії лікарських засобів;
12) фармацевтична послуга – послуга, що надається в процесі діяльності суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, що має відповідну ліцензію, яка реалізується через професійну діяльність фармацевтичних працівників (провізорів, фармацевтів) в рамках надання фармацевтичної допомоги;
13) договір про медичне обслуговування населення – це договір, що укладається між розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги відповідно до галузевих стандартів;
14) обсяг медичної допомоги – це кількісний показник, який характеризує діяльність закладів охорони здоров’я, фізичних осіб – підприємців та лікарів з надання ними медичних послуг;
15) пролікований випадок – комплекс медичних послуг, наданих пацієнту в стаціонарних та/або стаціонарозаміщувальних умовах з часу поступлення пацієнта до закладу охорони здоров’я до моменту виписування;
16) подушне фінансування – це визначення обсягу фінансових ресурсів для надання первинного рівня медичної допомоги, що розраховується шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів для надання цього виду допомоги на кількість населення чи споживачів послуг первинної медичної допомоги з коригуючими коефіцієнтами відповідно до віку, статі та стандартизованих за віком і статтю показників смертності;
17) базова ставка фінансування лікування – це середньостатистичний обсяг коштів, який витрачається на лікування середньостатистичного пацієнта;
18) базова ставка фінансування консультативно-діагностичної допомоги – це середньостатистичний обсяг коштів, який витрачається на надання середньостатистичному пацієнту медичних послуг з консультування і діагностики в амбулаторних умовах;
19) діагностично-споріднені групи (ДСГ) – це діагностично споріднені групи захворювань, які подібні за середньою ресурсоємністю;
20) професійні громадські організації медичних і фармацевтичних працівників – це добровільне об’єднання лікарів, медичних сестер, провізорів, фармацевтів у недержавні некомерційні професійні організації, які утворюються з метою забезпечення реалізації завдань професійного медичного (фармацевтичного) самоврядування, для здійснення управління професійною лікарською, медсестринською, провізорською, фармацевтичною діяльністю;
21) сертифікація у сфері охорони здоров’я – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність систем управління якістю у суб’єктів господарювання в сфері охорони здоров’я встановленим законодавством вимогам;
22) стандартизація медичної допомоги – діяльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня упорядкування медичної допомоги шляхом розробки та встановлення вимог, норм, правил, характеристик умов, продукції, технологій, робіт, послуг, що застосовуються в охороні здоров’я.
Стаття 2. Класифікація закладів охорони здоров’я
1. Заклади охорони здоров’я поділяються залежно від форми власності, організаційно-правової форми, та виду медичної допомоги, що надається закладом.
2. В залежності від форми власності заклади охорони здоров’я створюються як державні, комунальні, приватні.
3. За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я можуть бути створені як бюджетні установи, державні та комунальні некомерційні підприємства, господарські товариства, приватні підприємства, відокремлені підрозділи юридичних осіб, об’єднання підприємств тощо.
4. За видами медичної допомоги заклади охорони здоров’я поділяються на:
1) заклади охорони здоров’я із забезпечення надання первинної медичної допомоги, до яких належать центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, що забезпечують надання первинної медичної допомоги населенню в амбулаторних умовах.
До складу зазначених центрів можуть входити амбулаторії та медичні пункти, як структурні та відокремлені структурні підрозділи.
2) заклади охорони здоров’я із забезпечення стаціонарної та/або амбулаторної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:
багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дорослим і дітям у гострому стані захворювання або із хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;
багатопрофільна дитяча лікарня інтенсивного лікування – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дітям у гострому стані захворювання або з хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;
лікарня планового лікування – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання дорослому населенню планової спеціалізованої консультативної та стаціонарної медичної допомоги, що не потребує інтенсивного лікування;
дитяча лікарня планового лікування – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання дитячому населенню планової спеціалізованої консультативної та стаціонарної медичної допомоги, що не потребує інтенсивного лікування;
консультативно-діагностичний центр – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання консультативно-діагностичної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню і створюється у складі багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування або як окрема юридична особа;
спеціалізований медичний центр (спеціалізована лікарня) – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги за одним профілем;
3) заклади охорони здоров’я із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:
багатопрофільна обласна (республіканська для Автономної Республіки Крим, центральна міська для мм. Києва та Севастополя) лікарня (у тому числі клінічна лікарня) – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим хворим у гострому стані або з хронічними захворюваннями, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;
багатопрофільна обласна (республіканська для Автономної Республіки Крим, центральна міська для мм. Києва та Севастополя) дитяча лікарня (у тому числі клінічна лікарня) – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах хворим дітям у гострому стані або з хронічними захворюваннями, які потребують високоспеціалізованого медичного втручання, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;
високоспеціалізований медичний центр (лікарня) – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за одним профілем;
4) заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги, що діють відповідно до положень, визначених законом;
5) хоспіси – заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання паліативної допомоги пацієнтам з невиліковно прогресуючим захворюванням та психологічної, соціальної і духовної підтримки пацієнтам та членам його родини.
6) заклади охорони здоров’я з медичної реабілітації, до яких належать лікарні відновного (реабілітаційного) лікування – заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання планової реабілітаційної допомоги населенню в умовах стаціонару, зокрема денного.
5. Надавати медичну допомогу або здійснювати інші види господарської діяльності можуть також інші заклади охорони здоров’я відповідно до їх профілю та спеціалізації, що зазначені у переліку закладів охорони здоров’я, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у тому числі клінічні лікарні, університетські клініки, університетські лікарні, аптеки, а також заклади, що здійснюють організацію і регулювання діяльності установ та окремі програми і заходи в системі охорони здоров’я.
6. Діяльність закладів охорони здоров’я у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення регулюється Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.
7. Діяльність закладів охорони здоров’я Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які перебувають у сфері їх управління, що обслуговують військовослужбовців та інші категорії осіб здійснюється відповідно до законодавства України.
Стаття 3. Формування мережі закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності
1. Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я формується відповідно до поточних та прогнозованих потреб населення у різних видах медичної допомоги з урахуванням регіональних демографічних, соціально-економічних, клімато-географічних, медико-соціальних особливостей, стану та перспектив розвитку транспортної інфраструктури.
2. Формування мережі державних закладів охорони здоров’я, необхідних для забезпечення потреб населення в третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі та які виконують загальнодержавні функції здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
3. Формування мережі комунальних закладів охорони здоров’я, необхідних для забезпечення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці в первинній, вторинній (спеціалізованій) та третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі, здійснюється органами місцевого самоврядування.
4. Мережа закладів охорони здоров’я функціонує з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні для забезпечення його належної якості відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.
5. Мережа закладів охорони здоров’я, які надають первинну медичну допомогу формується відповідно до нормативу забезпеченості мережею амбулаторій – підрозділів центрів первинної медичної допомоги, який встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
6. Мережа закладів охорони здоров’я, які надають стаціонарну вторинну (спеціалізовану) і стаціонарну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу формується відповідно до потреб населення у цих видах медичної допомоги виходячи з обсягу її надання, який визначається за кількістю пролікованих випадків за методикою, яка встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
7. Мережа закладів охорони здоров’я, які надають амбулаторну вторинну (спеціалізовану) і амбулаторну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу формується відповідно до потреб населення у цих видах медичної допомоги виходячи з кількості медичних послуг наданих у формі консультативно-діагностичної допомоги, за методикою, яка встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 4. Особливості діяльності фізичних осіб – підприємців, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики.
1. Фізична особа – підприємець провадить діяльність згідно з ліцензією на медичну практику в умовах облаштованих приміщень.
2. Порядок організації та вимоги до функціонування медичних кабінетів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
3. Лікарі загальної практики – сімейні лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, можуть залучатися центрами первинної медичної (медико-санітарної) допомоги для надання такого виду допомоги на договірних засадах відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.
4. Фізичні особи – підприємці, які надають первинну медичну допомогу враховуються як структурна одиниця при формуванні і плануванні мережі закладів охорони здоров’я, що надають цей вид медичної допомоги.
5. З питань провадження медичної діяльності фізичні особи – підприємці підзвітні територіальним органам охорони здоров’я і надають статистичну звітність в порядку, який встановлений для державних і комунальних закладів.
Стаття 5. Особливості діяльності фармацевтичних (аптечних) закладів у сфері охорони здоров’я
1. Фармацевтичні (аптечні) заклади здійснюють фармацевтичну практику, яка включає забезпечення лікарськими засобами населення і закладів охорони здоров’я та надання фармацевтичної допомоги і послуг у порядку, встановленому законодавством.
2. Фармацевтичне обслуговування включає:
просвітницьку діяльність населення щодо здорового способу життя та запобіганню погіршення здоров’я, в тому числі самостійної оцінки стану здоров’я;
забезпечення ефективної фармакотерапії;
взаємодію фармацевтичних працівників (провізорів, фармацевтів) щодо оцінки інформації про застосування лікарських засобів, в тому числі рекламного характеру, спостереження за результатами застосування лікарських засобів;
забезпечення відповідального самолікування при застосуванні не рецептурних лікарських засобів на основі протоколів з обслуговування населення.
3. Фармацевтична допомога включає участь фармацевта разом з лікарем у лікувальному процесі у частині обґрунтування вибору необхідних ліків, консультування та навчання пацієнта по їх вживанню, моніторингу та оцінці результатів фармакотерапії, досягнення оптимальних клінічних результатів при мінімальних економічних витратах, оптимізації системи відбору необхідних ліків та оптимізації інформації про них для населення з метою оптимізації фармакотерапії.
4. Порядок здійснення фармацевтичної практики визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 6. Особливості управління закладами охорони здоров’я
1. Органами управління закладів охорони здоров’я є особи, що володіють правом приймати управлінські рішення в межах своєї компетенції і контролювати виконання прийнятих рішень, а також власники закладів та наглядова рада закладу.
2. Повноваження органів управління визначаються цим Законом та іншими законами України.
3. Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується у встановленому законодавством порядку.
4. Безпосереднє управління діяльністю закладу охорони здоров’я здійснює його керівник.
5. Керівником закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
6. З керівником закладу охорони здоров’я державної та комунальної форми власності укладається трудовий контракт. Строк дії контракту з керівником закладу охорони здоров’я встановлюється на термін не менше трьох років. Дострокове припинення дії контракту можливе у випадках, передбачених трудовим законодавством.
Стаття 7. Наглядова рада закладу охорони здоров’я
1. З метою забезпечення виконання наглядових функцій в закладах охорони здоров’я створюється наглядова рада.
2. При закладах охорони здоров’я із забезпечення надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, клінічних закладах та університетських лікарнях утворюється наглядова рада до складу якої входять не менше 5 і не більше 11 осіб. В інших закладах охорони здоров’я також може утворюватися наглядова рада, якщо її утворення передбачено статутом закладу.
3. Наглядова рада є незалежним колегіальним органом, що здійснює нагляд за дотриманням прав та безпеки пацієнтів, забезпеченням якості медичної допомоги, забезпеченням якості проведення навчального процесу та наукових досліджень на базі закладу та додержанням етичних і правових принципів здійснення фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.
4. Наглядова рада складається з працівників закладу охорони здоров’я, які не входять до адміністрації відповідного закладу охорони здоров’я, представників професійних громадських організації медичних працівників, які не знаходяться у трудових чи цивільно-правових відносинах із відповідним закладом охорони здоров’я, а також родинних стосунках з керівництвом закладу, представників громадських об’єднань, статутна діяльність яких пов’язана зі сферою охорони здоров’я, релігійних, благодійних та інших організацій. Склад наглядової ради, яка створюється в університетській лікарні, погоджується із Вченою радою вищого навчального закладу.
5. Кількість працівників закладу охорони здоров’я, що входять до наглядової ради не може перевищувати 1/3 її складу.
6. Термін повноважень наглядової ради визначається статутом (положенням) закладу охорони здоров’я, але не може бути меншим, ніж 5 років.
7. Керівник закладу охорони здоров’я та його заступники не можуть бути членами наглядової ради.
8. До компетенції наглядової ради належить розгляд:
пропозицій щодо внесення змін до статуту (положення) закладу охорони здоров’я;
звітів про використання коштів закладу та виконання договірних зобов’язань закладу охорони здоров’я, який щорічно доповідається керівником закладу на засіданні наглядової ради;
скарг громадян на неналежне медичне обслуговування, в тому числі на конкретних медичних працівників та керівників закладу;
інших питань передбачених статутом (положенням).
9. Рішення наглядової ради обов’язково враховуються при укладанні трудового контракту з керівником закладу охорони здоров’я та його заступниками.
10. Наглядова рада може ініціювати дострокове припинення контракту з керівником закладу охорони здоров’я або звільнення з посади інших працівників закладу.
11. На вимогу наглядової ради або будь-якого її члена заклад охорони здоров’я має надати інформацію з питань, що відносяться до її компетенції.
12. Члени наглядової ради не мають права втручатися у лікування пацієнта та впливати на вибір пацієнтом лікуючого лікаря.
13. Порядок утворення та провадження діяльності, а також інші права та обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я визначаються Кабінетом Міністрів України.
14. Типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 8. Штатний розпис та оплата праці працівників закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності
1. Штатний розпис комунальних та державних закладів охорони здоров’я формується на підставі нормативів навантаження на медичних працівників, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, відповідно до обсягу медичної допомоги, яка надається закладом охорони здоров’я відповідного типу, профілю і спеціалізації.
2. Оплата праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я здійснюється на підставі Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших нормативних актів України, генеральної та галузевої угод, колективних договорів.
3. Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності, в тому числі встановлення заохочувальних виплат медичним працівникам виходячи з обсягу та якості виконаної роботи, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Професійні громадські організації медичних і фармацевтичних працівників
1. Порядок утворення та діяльність у сфері охорони здоров’я професійних громадських організацій медичних та фармацевтичних працівників визначається законом.
2. Професійні громадські організації медичних і фармацевтичних працівників діють на засадах законності, медичної етики і деонтології, самоврядності, виборності органів самоврядування, обов’язковості членства в об’єднанні для кожного з практикуючих представників вказаних професій, обов’язковості виконання ними рішень органів самоврядування, заборони втручання органів самоврядування у професійну діяльність членів об’єднань.
3. Органи самоврядування не входять до системи органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, самостійно виконують завдання та здійснюють повноваження, визначені законодавством.
Стаття 10. Фінансове забезпечення закладів охорони здоров’я
1. Фінансове забезпечення закладів охорони здоров’я здійснюється розпорядниками бюджетних коштів за видами медичної допомоги згідно законодавства України шляхом укладання договорів про медичне обслуговування населення.
2. Методика визначення обсягу надання медичної допомоги, яка надається згідно договору про медичне обслуговування населення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
3. Фінансування медичних послуг за бюджетні кошти виконується із застосуванням методів планування та оплати медичної допомоги, орієнтованих на результат шляхом запровадження договірних відносин між розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я виходячи з потреб населення у певних видах медичної допомоги.
4. Планування видатків за видами медичної допомоги при укладанні договорів про медичне обслуговування населення здійснюється із застосуванням показників, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
5. Планування та розрахунок обсягу фінансування закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу здійснюється за рахунок місцевих бюджетів районів (міст) на основі подушного фінансування з урахуванням коштів на фінансування витрат для досягнення результативних показників якості роботи закладу, що передбачені договором про медичне обслуговування населення.
6. Планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я, що надають стаціонарну вторинну (спеціалізовану) та стаціонарну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу здійснюється на основі базової ставки за кількістю пролікованих випадків відповідно до ДСГ.
7. Планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення пролікованих випадків, які не увійшли до ДСГ здійснюється за планом формування та використання фінансових ресурсів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету із розрахунку середнього обсягу витрат за останні три роки.
8. Планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я, що надають амбулаторну вторинну (спеціалізовану) та амбулаторну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу здійснюється на основі базової ставки фінансування консультативно-діагностичної допомоги за кількістю одиниць обсягу медичної допомоги з консультування та діагностики.
9. Розрахунок вартості ДСГ здійснюється за методикою, розробленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
10. Планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я, що надають амбулаторну вторинну (спеціалізовану) та амбулаторну третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, які не
увійшли до ДСГ здійснюється за планом формування та використання фінансових ресурсів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету із розрахунку середнього обсягу витрат за останні три роки.
11. Методика визначення базової ставки фінансування лікування та базової ставки фінансування консультативно-діагностичної допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади з питань формування державної фінансової політики.
12. Базова ставка фінансування лікування та базова ставка фінансування консультативно-діагностичної допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я щорічно, не пізніше 1 травня року, що передує відповідному бюджетному і використовується з 1 січня по 31 грудня наступного бюджетного року.
13. У випадку, якщо базова ставка фінансування лікування та базова ставка фінансування консультативно-діагностичної допомоги на наступний бюджетний період не затверджена, розрахунок обсягу фінансування для надання вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за ДСГ здійснюється за діючими базовими ставками, скоригованими на індекс споживчих цін (інфляції).
14. Планування та розрахунок фінансування для надання екстреної медичної допомоги здійснюється на основі кількості викликів бригад швидкої медичної допомоги та собівартості медичних послуг, проведених під час її надання.
15. Планування та розрахунок обсягу для надання медичної допомоги хворим у відділеннях діалізу, у закладах психіатричного, наркологічного профілю при використанні лікарських засобів та виробів медичного призначення здійснюється відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.
16. Кошторис закладів охорони здоров’я – бюджетних установ, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподілу бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань, здійснення платежів для виконання своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень, складається за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.
Стаття 11. Договірні відносини у сфері охорони здоров’я
1. Договір про медичне обслуговування населення укладається з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги.
2. Сторонами договору про медичне обслуговування населення є розпорядники бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я, які є акредитованими та/або сертифікованими щодо систем управління якістю у встановленому законодавством порядку.
3. Примірний договір про медичне обслуговування населення та порядок його укладання із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я
4. Інформація щодо договорів про медичне обслуговування населення, укладених із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я, розміщується на офіційному веб-сайті відповідних розпорядників бюджетних коштів не пізніше п’яти робочих днів з дня їх укладення.
5. Істотними умовами договору про медичне обслуговування населення, є:
предмет договору;
вид медичної допомоги, що надається за договором;
обсяг медичної допомоги, що надається за договором;
обсяг видатків на забезпечення надання якісної медичної допомоги та умови оплати за договором;
результативні показники діяльності закладу охорони здоров’я суб’єкту господарювання у сфері охорони здоров’я, які мають бути досягнуті протягом терміну дії договору;
права та обов’язки сторін, їх відповідальність;
строк дії договору.
6. З метою виконання завдань, передбачених статутом (положенням), державні і комунальні заклади охорони здоров’я можуть укладати між собою договори про співпрацю з надання медичних і господарських послуг.
7. З метою забезпечення освітньої та наукової діяльності навчальні заклади з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, кафедри яких розміщені (або плануються до розміщення) на базі закладів охорони здоров’я, укладають відповідні господарські договори з цими закладами охорони здоров’я.
Стаття 12. Забезпечення якості медичного обслуговування
1. Забезпечення якості медичного обслуговування здійснюється шляхом ліцензування професійної діяльності медичних працівників, ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, акредитації закладів охорони здоров’я, сертифікації систем управління якістю медичної допомоги в закладах охорони здоров’я та стандартизації медичної допомоги.
2. Ліцензування професійної діяльності лікарів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, за участі професійних громадських організацій медичних і фармацевтичних працівників. Здійснення професійної діяльності лікарями на території України можливе за умови наявності у них відповідної ліцензії.
3. Підстави для одержання ліцензії на здійснення професійної діяльності лікарями, перелік та вимоги до документів, які необхідні для отримання ліцензії, платність або безоплатність отримання ліцензії, перелік підстав для відмови у видачі ліцензії встановлюються законом.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, веде у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, перелік суб’єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у сфері охорони здоров’я, а також переліки медичних та фармацевтичних працівників, що мають право на професійну діяльність на території України.
5. Контроль якості медичної допомоги, в т.ч. проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги, здійснюється відповідно до порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за участі професійних громадських організацій медичних і фармацевтичних працівників.
6. Стандарти медичної допомоги та клінічні протоколи розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 13. Провадження інших видів діяльності закладами охорони здоров’я
1. Заклади охорони здоров’я мають право провадити іншу господарську діяльність, що спрямована на забезпечення медичного обслуговування, відповідно до законодавства України.
2. Провадження господарської діяльності закладами охорони здоров’я Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення здійснюється, у тому числі, з урахуванням Закону України “Про господарську діяльність у збройних силах України”.
Стаття 14. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2015 року крім статей 6 та 12, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону та частин першої – п’ятнадцятої статті 10, які набирають чинності з 1 січня 2017 року і частин першої – четвертої статті 12, які набирають чинності через два роки з дня опублікування цього Закону.
До запровадження ДСГ фінансування закладів охорони здоров’я здійснюється відповідно до частини шістнадцятої статті 10 цього Закону.
2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) У Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України , 2010 р., №50-51, ст. 572):
частину другу статті 55 доповнити абзацом такого змісту:
“оплату договорів про медичне обслуговування населення”;
Підпункти “а” і “б” пункту 8 частини першої статті 87 викласти у такій редакції:
“а) первинну та вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу (заклади охорони здоров’я, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
б) вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу;”;
підпункт “а” пункту 3 частини першої статті 89 викласти в такій редакції:
“а) первинну медичну допомогу;”;
У пункті 3 статті 90:
Підпункти “а” і “б” викласти у такій редакції:
“а) вторинну (спеціалізовану), екстрену медичну допомогу, а також третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, яку надають комунальні заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги дорослим та дітям.
б) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (заклади медико-соціального захисту, заклади особливого типу, регіональні заходи з реалізації державних програм, інші програми і заходи);”
підпункти “в” і “г” виключити.
2) В Податковому кодексі України:
підпункт “б” пункту 157.1. статті 157 доповнити словами і знаком: “закладами охорони здоров’я, створеними у формі комунальних некомерційних підприємств як неприбуткових підприємств;”
у підпункті 197.1.5. пункту 197.1. статті 197 ПКУ слова “постачання послуг з охорони здоров’я закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг” замінити словами “постачання послуг з медичної допомоги та/або медичного обслуговування закладами охорони здоров’я на основі відповідної ліцензії”.
підпункт 282.1.8. пункту 282.1. статті 282 доповнити словами і знаком: “заклади охорони здоров’я, створені у формі комунальних некомерційних підприємств як неприбуткових підприємств;”.
абзац другий пункту 284.3. статті 284 ПКУ після слів “незалежно від форм власності і джерел фінансування” доповнити словами і знаком: “, закладам охорони здоров’я, створеним у формі комунальних некомерційних підприємств як неприбуткових підприємств”.
2) абзац дванадцятий частини третьої статті 2 Закону України “Про здійснення державних закупівель” (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №33, ст.471, №35-36, ст. 491; із змінами, внесеними Законом України від 4 квітня 2013 року №182-VII ) викласти у такій редакції: “послуги з медичного обслуговування населення, що надаються за договором про медичне обслуговування населення, що укладається між розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єктами господарської діяльності у сфері охорони здоров’я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги”.
3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;
забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону.
Голова Верховної Ради України
1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
Проект Закону України “Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування” підготовлено на виконання Указу Президента України від 12.03.2013 № 128 “Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” на виконання статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я та з огляду на те, що з 1 січня 2015 року набуває чинності абзац четвертий пункту 7 та пункт 14 розділу І Закону України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги” (№ 3611-VI від 7 липня 2011 року).
Реалізація завдань щодо реформування медичного обслуговування потребує запровадження нових підходів щодо планування мережі закладів охорони здоров’я та нових механізмів фінансування закладів охорони здоров’я, збільшення самостійності керівників закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності щодо управління фінансовими ресурсами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров’я.
2. Мета і шляхи його досягнення
Метою цього законопроекту є забезпечення конституційних прав громадян на отримання своєчасної, кваліфікованої і якісної медичної допомоги на основі здійснення структурної реорганізації системи медичного забезпечення.
В законопроекті наведена класифікація закладів охорони здоров’я залежно від форми власності, організаційно-правової форми та виду медичної допомоги, що надається закладом.
Законопроектом визначається ряд понять, зокрема “суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я”, “акредитація”, “сертифікація у сфері охорони здоров’я”, “медична послуга” та інші.
Визначено основні підходи щодо планування мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я.
Окремою статтею визначено фінансове забезпечення закладів охорони здоров’я, якою передбачається перехід від утримання державних та комунальних закладів охорони здоров’я до оплати наданих ними послуг за договорами про медичне обслуговування населення. Втілення ринкових механізмів у державну систему охорони здоров’я робить її більш ефективною та економічною і, як наслідок, сприятиме зміцненню державної системи охорони здоров’я та збереженню уособлених у ній соціальних цінностей.
Проект закону також спрямований на підвищення ефективності роботи та вдосконалення професійного рівня лікарів шляхом запровадження індивідуального ліцензування.
Необхідність індивідуального ліцензування лікарів зумовлена світовим досвідом та реальними потребами, що склались в системі охорони здоров’я, зокрема, необхідністю встановлення чітких підстав набуття, припинення, або обмеження права здійснювати медичну діяльність на території України особам з медичною освітою, що в свою чергу підвищить відповідальність, професійний рівень медичних працівників та захист безпеки пацієнтів.
З метою забезпечення нагляду за дотриманням прав та безпеки пацієнтів, забезпеченням якості медичної допомоги та додержанням етичних і правових принципів здійснення фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я передбачено створення при закладах охорони здоров’я наглядових рад за участі громадськості.
3. Правові аспекти
На сьогодні суспільні відносини, що належать до предмета правового регулювання проекту Закону України “Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я” частково врегульовані нормами, що містяться у наступних актах законодавства України:
Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров’я, Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, Бюджетному кодексі України та інших законодавчих актах України.
4. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація законопроекту не потребує додаткових бюджетних асигнувань.
5. Позиція заінтересованих органів
6. Регіональний аспект
Акт не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
61. Запобігання дискримінації
У проекті закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.
7. Запобігання корупції
У проекті акта відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.
8. Громадське обговорення
Законопроект оприлюднений на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України.
9. Позиція соціальних партнерів
Законопроект потребує погодження із сторонами соціального діалогу.
10. Оцінка регуляторного впливу
Законопроект є регуляторним актом та потребує погодження з Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.
11. Прогноз результатів
Реалізація законопроекту передбачає удосконалення порядку організації медичного обслуговування населення та діяльності суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я, забезпечення підвищення якості медичного обслуговування, створення механізмів раціонального використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів галузі.
Міністр охорони здоров’я України Р. Богатирьова
“_____” _________ 2013 р.
1. Аналіз проблеми, яку пропонується розв’язати шляхом державного регулювання.
Проект Закону України “Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування” (далі – Проект закону) підготовлено на виконання Указу Президента України від 12.03.2013 № 128 “Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” та на виконання статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я.
Законопроект визначає класифікацію закладів охорони здоров’я залежно від форми власності, організаційно-правової правої форми та виду медичної допомоги, що надається закладом.
Законопроектом визначено основні підходи щодо планування мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я.
Проект закону також спрямований на підвищення ефективності роботи та вдосконалення професійного рівня лікарів шляхом запровадження індивідуального ліцензування. Необхідність індивідуального ліцензування лікарів зумовлена світовим досвідом та реальними потребами, що склались в системі охорони здоров’я, зокрема, необхідністю встановлення чітких підстав набуття, припинення, або обмеження права здійснювати медичну діяльність на території України особам з медичною освітою, що в свою чергу підвищить відповідальність, професійний рівень медичних працівників та захист безпеки пацієнтів.
2. Визначення цілей державного регулювання.
Метою цього законопроекту є забезпечення конституційних прав громадян на отримання своєчасної, кваліфікованої і якісної медичної допомоги на основі здійснення структурної реорганізації системи медичного забезпечення.
Реалізація норм законопроекту дозволить:
удосконалити порядок організації медичного обслуговування населення та суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я;
розмежувати медичну допомогу за видами медичної допомоги, яка надається суб’єктами господарювання;
забезпечити підвищення якості медичного обслуговування населення;
запровадити індивідуальне ліцензування лікарів;
запровадити нові механізми раціонального використання матеріально-технічних та кадрових ресурсів галузі.
3. Визначення та оцінка усіх прийнятих альтернативних способів досягнення цілей з аргументацією переваг обраного способу.
Перший варіант. Залишити ситуацію, що склалась, без змін. Це не забезпечить досягнення поставленої цілі, що є неприйнятним.
Другий варіант (нерегуляторні механізми (ринкова саморегуляція)). Застосування цього способу також не приведе до досягнення поставленої мети, оскільки з 1 січня 2015 року набуває чинності абзац четвертий пункту 7 та пункт 14 розділу І Закону України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги” (№ 3611-VI від 7 липня 2011 року).
Третій варіант (оптимальний). Прийняття Проекту закону.
4. Опис механізму і заходів, які забезпечують розв’язання визначеної проблеми шляхом прийняття регуляторного акта.
Реформування медичного обслуговування шляхом запровадження нових підходів щодо планування мережі закладів охорони здоров’я та нових механізмів фінансування закладів охорони здоров’я, збільшення самостійності керівників закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності щодо управління фінансовими ресурсами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров’я.
5. Обґрунтування можливості досягнення встановлених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта та оцінки можливості впровадження та використання вимог регуляторного акта.
5.1. Оцінка впливу зовнішніх факторів на дію акта з визначенням та порівнянням позитивних і негативних обставин, які можуть впливати на виконання вимог акта.
Зовнішні фактори, які можуть впливати на виконання вимог акта, відсутні, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Прийняття Проекту закону забезпечить виконання вимог Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я.
5.2. Оцінка можливості впровадження та виконання вимог акта органами державної влади і органами місцевого самоврядування.
Після прийняття Проекту закону необхідно привести у відповідність акти Кабінету Міністрів України та накази Міністерства охорони здоров’я України.
5.3. Характеристика механізму повної або часткової компетенції можливої шкоди у разі настання очікування наслідків дії акта.
Внаслідок прийняття Проекту закону не передбачається заподіяння шкоди внаслідок того, що акт спрямований на забезпечення ефективності медичного обслуговування громадян України суб’єктами господарювання усіх форм власності.
Запровадження Проекту закону забезпечить високу вірогідність досягнення поставлених цілей.
6. Визначення очікуваних результатів прийняття запропонованого регуляторного акта, зокрема розрахунок очікуваних витрат та вигод суб’єктів господарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта.
Впровадження Проекту закону дозволить поліпшити ситуацію з ефективністю надання суб’єктами господарювання медичного обслуговування населенню.
| Сфера впливу | Вигоди | Витрати |
| Інтереси держави | Реалізація державної політики у сфері охорони здоров’я шляхом забезпечення конституційного права громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу, поліпшення ситуації з забезпечення населення ефективним медичним обслуговуванням. | Відсутні |
| Інтереси суб’єктів господарювання | Забезпечення інтересів рівності прав та законних інтересів усіх суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я та підвищення рівня надання медичного обслуговування населення. | Відсутні |
| Інтереси громадян | Забезпечення захисту прав громадян. | Відсутні |
Проект закону відповідає принципам державної регуляторної політики.
7. Обґрунтування запропонованого строку чинності регуляторного акта.
Строк дії акта не обмежено.
8. Показники результативності регуляторного акта.
Показниками результативності Проекту закону буде досягнення ним цілей, задекларованих при його прийнятті. Показником результативності Проекту закону є виконання Конституції України та Основ законодавства України про охорону здоров’я.
9. Заходи, за допомогою яких буде здійснюватись відстеження результативності акта.
Відстеження показників результативності буде здійснюватися по показникам результативності Міністерства охорони здоров’я України.
Види та строки відстеження результативності Проекту закону
| Вид відстеження | Строк | Вид даних |
| Базове | після набрання чинності | статистичні данні |
| Повторне | через 1 рік після набрання чинності | показники результативності |
| Періодичне | кожні три роки починаючи з дня закінчення заходів з повторного відстеження результативності цього акта. | показники результативності |
Заступник Міністра О. Толстанов
“____” ______________ 2013р.
Підготувала +Марія Морозова