Статті

Коли мікстури були гіркими… Трохи про історію фармації в Одесі

31/05/2018

Перша аптека в Одесі була відкрита у 1796 р. аптекарем Яковом Шуманським, якому дозволили продаж ліків за помірними цінами. За це він зобов’язався придбані медикаменти щоразу засвідчувати у виконувача обов’язків доктора лєкаря Єчі. У 1835 р. на пропозицію графа Воронцова було відкрито лічницю з аптекою на вул. Гаванній. А в 1853 р. у місті було вже 11 «вільних», тобто приватних аптек.

Про лікарів і аптекарів єврейської національності, які зажили тут доброї слави, можна дізнатися в одеському музеї «Мігдаль-Шорашим». Так, в одеській тюремній лікарні 45 років чесно прослужив головним лікарем Григорій Розен, який дослужився до звання генерал-майора, що в російських умовах було явищем унікальним і, мабуть, єдиним. Вперше у тюремній практиці він залучав до роботи медсестер і акушерок. Його син Василій працював у єврейській лікарні міста, яка, відкрившись приблизно на 10 ліжок, уже в 1879 р. надала місця і для 337 християн. А серед провізорів міста відомим був В. Клефнер.

Аптека Кестнера

На початку ХХ ст. аптека М. Кестнера була однією із найбільших і найстаріших в Одесі. Заснована в 70-х роках ХІХ ст., аптека згадується в путівнику 1875 р. за адресою: вул. Катерининська, 11 — ріг Театрального пров. Минулого століття нумерація будинків змінилася, змістившись на 6 номерів вперед, відтак, нині згадана будівля знаходиться під номером 5. У довідниках і путівниках початку ХХ ст. аптека вже не згадується, однак із 90-х років ХІХ ст. збереглося кілька друкованих оголошень із зображенням фасаду кутової секції Пале-Рояля, де вона була розташована.

Окрім аптеки на вул. Катерининській, Кестнер володів цілою мережею аптечних закладів у центрі Одеси, у тому числі й «Фармацевтичним магазином» в будинку М. Крамарева (Пасаж), придбаним в 1867 р. у знаменитого німецького фармацевта Карла Вільберга.

Таким чином, до кінця ХІХ ст. М. Кестнер поряд з А. Гаєвським і А. Поповським, К. і Я. Шапіро, А. Лехтманом, В. Піскорським і В. Замлинським став одним із найавторитетніших торговців лікарськими засобами в Одесі.

До слова, кілька років тому під час ремонту будинку на розі вул. Катерининської і Театрального пров. зняли мармурове підвіконня із написом «Аптека М. Кестнера». Завдяки уважності одеського краєзнавця О. Губаря воно збережене, і, хтозна, можливо стане колись меморіальною дошкою.

Будинок Прокопеуса

У будинку одеського першопоселенця Прокопеуса (вул. Грецька, 32) у 1853 р. відкрився «Аптечний магазин М. Волохова», де пізніше під назвою «Депо аптечних, хімічних і фотографічних матеріалів» Корнштейна і Лемме він обслуговував одеситів майже 15 років.

Однак винятковою можна вважати аптеку Дураццо, яка серед іншого пропонувала єдиний у краї асортимент гомеопатичних засобів. Розташувавшись у домі Прокорпеуса в 1835 р., вона переходила потім до Цорна, Покорного, Коплановського, Мая, Очаковського та проіснувала там 65 років, аж до початку ХХ ст.

Одеські крупинки

У 1832 р. у центрі Одеси відкрилася гомеопатична аптека Карла Вільбера. Гомеопатичні препарати особливою популярністю користувалися у приїжджих іноземців та їхніх місцевих знайомих, а також у передових лікарів, викладачів і священиків.

Саме у цей період у місті працював доктор Микола Раєвський, близький друг поета М. Лєрмонтова. Він народився в дворянській сім’ї у Тамбовській губернії. Після військової служби і участі у Кримській війні 1853–1856 рр. відставний поручик М. Раєвський отримав диплом лєкаря. Його прізвище зустрічається у списку лікарів Одеси 70–80-х років ХІХ ст.

У 1886 р. в Одесі побачила світ його брошура «Самодопомога або лікування дифтерії без допомоги лікарів і дорогих аптек засобами гомеопатії». Раєвський помер у 1889 р. і похований в Одесі. Незадовго до його смерті «Гомеопатичний вісник» зазначав, що в Одесі вже працюють троє лікарів-гомеопатів. Окрім Раєвського, це Янкель Соломонович Малинський і Микола Васильович Скарятин і «всі вони мають багато пацієнтів».

Домашнім лікарем при міському голові Одеси князі Миколі Воронцову 15 років був Іван Федорович Штерн (1811–1888), який першим з осіб єврейської національності закінчив медичний факультет Імператорського Дерптського університету (нині Тартуський в Естонії) і звернувся до вчення Ганемана.

Постійна зайнятість у знаній родині заважала йому присвячувати нечасті вільні години на користь хворих. Однак представники деяких світських фамілій і низка духовних осіб все ж отримували рекомендації доктора і препарати з одеських аптек. Лише незадовго до смерті, хворий і старий, він відмовився від своїх обов’язків, за які йому віддячили пристойною пенсією.

Попри те, що у перший період історії гомеопатії в Новоросії кількість лікарів-гомеопатів була незначною, у 1863 р. в управління до фармацевта Цорна перейшла аптека Дураццо з відділом гомеопатичних засобів.

У 1887 р. в Одесі відкрилася ще одна гомеопатична аптека — провізора Юлія Олександровича Льові. До цього провізор Льові впродовж дев’яти років працював у гомеопатичній аптеці Санкт-Петербурга, у Ф. Флемінга. Аптека нетривалий час знаходилася в будинку Попудової, а потім переїхала на ріг вул. Пушкінської і Дерибасівської (№ 5/9). Якраз навколо цієї аптеки згуртувалися люди, захоплені гомеопатичним методом лікування. Вони утворили Одеське товариство послідовників гомеопатії.

«Чую, йду»

«У місті було доволі багато аптек, більшість з яких розташовувались на перших поверхах у кутових будинках, тому вивіску «Аптека» можна було побачити з двох вулиць, — писав у своїх спогадах про Одесу Лев Йосифович Штерн. — «Кутові» аптеки: вул. Рішельєвська — кут Поліцейської, вул. Пастера — кут Ольгієвської, вул. Канатна — кут Малої Арнаутської, вул. Преображенська — кут Єврейської, вул. Преображенська — кут Новорибної, вул. Торгова — кут Садової, вул. Пушкінська — кут Великої Арнаутської. У той же час головна аптека, або як її називали «Аптека Гаєвського», була розташована посередині кварталу, так само як і аптеки на вул. Дерибасівській в будинку Вагнера і на вул. Катерининській, 8.

У кожній аптеці, крім торгового залу, була кімната, де готували ліки за рецептами. Тоді частково ще зберігалася багатовікова традиція, коли лікар виписував рецепт на препарати, які складалися з одного чи кількох інгредієнтів, а фармацевт готував їх у лабораторії при аптеці. В рецепті лікар прописував назви необхідних складових, при цьому він мав можливість варіювати їхню відносну кількість залежно від стану хворого.

В аптеку приходили двічі: спочатку замовити ліки, а потім, у той же день чи завтра — отримати. Водночас деякі препарати фабричного виробництва малися в готовому вигляді. З часом все більше ліків почали виробляти на фабриках, і аптеки фактично перетворювалися в магазини з їхнього продажу.

Мої батьки ще застали той час, коли практично все готувалося в аптеці, а фабричні упаковки тільки почали з’являтися. Такі ліки називали «патентовані засоби». Загалом у великій аптеці налічувалося три відділи: рецептурний, готових ліків за рецептами і так званого ручного продажу — прості ліки без рецептів, предмети гігієни і догляду за хворими.

У нічний час працювала чергова аптека. Біля вхідних дверей такої аптеки була кнопка дзвінка і лампочка з матовим плафоном і написом «Чую, йду». Двері аптеки на ніч зачинялися і коли нічний відвідувач натискав на кнопку, аптекар вмикав плафон, даючи знати, що очікування не буде даремним.

Чергували «Аптека Гаєвського» і аптека на вул. Рішельєвській — кут Поліцейської, може, ще якісь, не пам’ятаю. В усіх аптеках, навіть невеликих, фармацевти, які відпускали ліки відвідувачам, самі гроші не отримували. У торговому залі стояла окрема будочка, в якій сиділа касирка біля касового апарату, вона брала гроші і вибивала чек, за яким вже видавали замовлення. Така система унеможливлювала контакт брудних (у прямому значенні) грошей і ліків, особливо якщо врахувати, що упаковка не була герметичною.

Окрім аптек, у місті були аптечні магазини (так вказувалося на вивісці), де продавали — зазвичай без рецептів — деякі ліки і предмети догляду за хворими.

Головна відмінність такого магазину від справжньої аптеки — відсутність відділу з приготування ліків. Пам’ятаю такі магазини на вул. Садовій і на вул. Торговій.

Сьогодні люди не знають смаку ліків. Всі препарати в таблетках вкриті глазур’ю, інші, сипучі, випускають у капсулах, рідких форм мало, та й ті солодкуваті. Я пам’ятаю як сухі засоби, приготовані в аптеці, мали вигляд порошку. Зрозуміло, що відчував пацієнт при вживанні: адже більшість ліків були жахливо гіркими. Навіть фабричні таблетки того часу — без покриття — приймали без насолоди. Крім того, тоді чомусь багато ліків готували у формі рідких мікстур, також дуже неприємного смаку. Особливо важко доводилося дітям, для яких лікування перетворювалося на справжнє «катування».

subscribe

Підготувала Лариса Дедишина

“Фармацевт Практик” #5′ 2018

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ