Статті

Яким бачили фармацевта письменники різних епох

14/12/2018

У середовищі фармацевтів часто зустрічаються творчі особистості, світогляд яких не обмежується суто вузькими професійними рамками. Свідчення цьому — монографія львівських фармацевтів — професора Богдана Громовика та провізора Ірини Мірошнікової «Фармація і фармацевти в етично-літературному вимірі», яка нещодавно вийшла друком у Львові. Пропонуємо увазі читачів журналу деякі цікаві факти з третього розділу цієї наукової праці

Таємничі й суперечливі

У різних жанрах літератури образи фармацевта вельми цікаві й суперечливі. Вони, з одного боку, є відбитком того чи іншого історичного періоду, з іншого — стереотипні та наділені особливим статусом унаслідок таємничості самого фаху фармацевта.

Ірина Мірошникова

Ірина Мірошникова

Богдан Громовик

Богдан Громовик

Так, аптекар є:

вимогливим, шанобливим та майже натхненним (чеська середньовічна вистава «Аптекар»);

дотепником (інтерлюдія англійського придворного драматурга, актора, співака й музиканта Джона Гейвуда «Чотири П»);

гультяєм і кепкувальником (новела із збірки французької письменниці і принцеси, королеви Наварри Маргарити Наваррської «Гептамерон»);

з одного боку, працьовитим, терплячим і розважливим молодим аптечним помічником, з іншого — дратівлим і зарозумілим, бо вважає відвідувачів дурнішими за себе (історико-пригодницький роман «російського Дюма» Є.А. Саліаса де Турнеміра «Аракчеєвський підкидьок»);

благородним і справедливим галичанином, котрий водночас є фармацевтом, лікарем і спостерігачем на тортурах під час «слідства» та живе під іменем іншого чоловіка (роман українського лінгвіста, журналіста, письменника, літературного діяча Юрія Винничука «Аптекар»);

терплячою, чесною та тямущою особистістю (лібрето венеціанського драматурга і лібретиста Карла Гольдоні до опери «Аптекар»);

чесним і добрим масоном зі спокійним і твердим характером (роман російського письменника і драматурга Писемського О.Ф. «Масони»);

мирним чоловіком, який любить зручності й не заморочується роботою, боїться спеки та холоду, без особливої пристрасті до далеких подорожей і небезпечних пригод (роман французького романіста і драматурга Альфонса Доде «Порт-Тараскон. Останні пригоди славного Тартарена»);

пунктуальною і педантичною особистістю, втіленням діловитості, порядності, стриманості й доброти (роман бразильського письменника Жоржі Амаду «Дона Флор і двоє її чоловіків»);

старцем, якому революція не дає виспатися (п’єса російського письменника Славіна Л.І. «Інтервенція»);

майстерним фальшувальником ліків (роман шотландського письменника Смоллета Тобайяса «Пригоди Родріка Рендома»);

людиною з пристрастю до наживи (роман поета і журналіста Іллі Ільфа та колишнього співробітника одеського карного розшуку Євгена Петрова «Дванадцять стільців»; трилер російського письменника Родриго Кортеса «Пацієнтка»);

нещасною людиною, страх якої за майбутнє дружини штовхає на гріх, з яким він не міг жити далі (роман американської письменниці Кендис Робб «Аптекарська троянда»);

з хорошої сім’ї, акуратною, майже педантичною, вихованою, працьовитою і чистюлею, не зовсім красивою, самотньою і не дуже щасливою жінкою-вбивцею (роман «німецької Агати Крісті» Інгрід Нолль «Аптекарка»);

маніяком (детектив американської письменниці Сандри Браун «Фактор холоду») чи очільником бандитської зграї (детектив англійської письменниці Агати Крісті «Блідий кінь»);

геніальним і не зовсім адекватним синтетиком-самородком, який, ощасливлюючи людей, не зупиняється перед вбивствами (трилер Родриго Кортеса «Фармацевт»).

У низці творів фармацевта описують як бідного та одночасно неохайного трудівника (англійський драматург Вільям Шекспір в п’єсі «Ромео і Джульєтта»), старанну і добродушну (російський прозаїк, драматург, поет і мемуарист Володимир Соллогуб у повісті «Аптекарка»), цілком позитивну та шляхетну (роман «Посмертні записки Піквікського клубу» англійського романіста вікторіанської епохи Чарлза Діккенса) особу. Доброту аптекаря зображає англійська письменниця Шарлотта Бронте в романі «Джейн Ейр». З теплотою характеризує доброго, чуйного та з тонким гумором фармацевта американський письменник, гуморист, сатирик, публіцист і видавець Марк Твен в дотепній промові «Добрий аптекар».

В лібрето до опери «Дзвіночок» італійський оперний композитор Гаетано Доніцетті подає образ аптекаря як особи, що дотримується закону та має, без сумніву, гідність і знає собі ціну.

Французький письменник, драматург і актор Мольєр в комедії-інтризі «Пан де Пурсоньяк» зображає, з одного боку, скромного та улесливого аптекаря: «Ні, добродію, я не лікар, мені ця честь не належить, я всього лише аптекар, скромний аптекар, готовий до ваших послуг». З іншого боку, аптекар є помічником жадібного лікаря-схоласта, який, по-перше, вірить тільки в букву медицини й користується нею, попри фатальну долю хворого (процес лікування — не в лікуванні), а, по-друге, заради наживи готовий зробити своїм пацієнтом кого завгодно, незалежно від його бажання. При цьому аптекар емоційно виражає публічне схвалення такої діяльності лікаря. Аптекар настільки схиблено захоплений лікарем, що не здатний критично оцінити результат лікування його дітей цим лікарем.

У ряді творів фармацевти представлені як підприємливі люди, хитруни, що наживаються на хворобах, зокрема англійський поет Александр Поуптак так охарактеризував аптекарів XVIII ст.: «Сьогоднішній аптекар з мистецтвом став знайомий. За гонорари докторські себе лікарем іменує і сміливо практикує лікування, яке не розуміє».

Всесвітньо відомий британський письменник Вальтер Скотт («Пертська красуня або Валентинів день») описує фармацевта як скриту і підступну людину: «… не так боїться небезпеки, як любить зло…»

Французький прозаїк-реаліст Гюстав Флобер у романі «Пані Боварі» подає аптекаря Оме як успішного міщанина, уособлення тріумфальної вульгарності, егоїста, хвалька і невігласа, просторікуватого і невгамовного честолюбця, що влучно зображено в його зовнішності: «Біля каміну грілася рябувата людина в зелених шкіряних туфлях, в оксамитовій шапочці із золотим пензлем. Обличчя його не виражало нічого крім самозакоханості, тримав він себе так само незворушно, як щиголь в клітці з вербових прутів, що висіла якраз над його головою. Це був аптекар».

В оповіданні «В аптеці» російський письменник, прозаїк, драматург А.П. Чехов зображає зверхнього, суворого, гордовитого, набундюченого та «вилизаного» провізора. При цьому, на думку героя оповідання, зовнішність аптекарів напускна, вони черстві та байдужі особистості, що незрозуміло висловлюються, з себе щось корчать і для яких насамперед важливий зиск.

Естонський письменник і драматург Оскар Лутс у повісті «Життя Андреса» показав лицемірного провізора — з одного боку, він запобіглива та улеслива особа, з іншого — вихваляється і проявляє свою зверхність: «Провізор вельми чемний з так званою благородною публікою і вкрай грубий з простими людьми. Якщо в аптеку трапляється зайти кому-небудь з його знайомих, він витягується за конторкою в струнку і роздає накази направо і наліво, немов капітан на містку корабля. А коли передбачає, що товариші по службі його не чують, каже, зітхнувши: «О, цей тупий народ, з яким мені доводиться возитися».

Фармацевт в зображенні багатьох письменників має дивакуватий, комічний та карикатурний зовнішній вигляд.

Англійський письменник, християнський мислитель і журналіст Гілберт-Кіт Честертон у романі «Літаючий шинок» дає фармацевту таку характеристику: «Містер Адріан Крук був успішним аптекарем, і аптека його перебувала в фешенебельному кварталі, але обличчя виражало ба більше того, чого очікують від успішного аптекаря. Обличчя було дивне, не за віком древнє, схоже на пергамент, і при всьому цьому розумне, тонке, рішуче. Розумною була і мова, коли він порушував мовчання, бо він багато побачив і багато міг розповісти про дивні й навіть страшні секрети свого ремесла, так що співрозмовник бачив, як паляться східні зілля, і дізнавався склад отрут, які готували аптекарі Відродження. Годі й казати, що сам він користувався прекрасною репутацією, інакше до його послуг не вдавалися б такі поважні й знатні сім’ї; але йому подобалося занурюватися думкою в ті дні й країни, де фармакопея межує з магією, а то й зі злочином. Тому траплялося, що люди, переконані в його невинності й користі, йшли від нього в туман і темряву, наслухавшись розповідей про гашиш і отруєні троянди, і ніяк не могли побороти відчуття, що червоні та жовті кулі, що мерехтять у вікнах аптеки, наповнені кров’ю і сіркою, а в ній самій пахне чаклунством».

Австрійський та чеський романіст, сценарист і поет єврейського походження Франц Верфель у романі «Сорок днів Муса-дага» подає комічний образ фармацевта з манерою поведінки людини, що вважає себе знавцем усього: «Обличчя аптекаря — без жодної зморшки, попри його шістдесят років, з білою цапиною борідкою і дещо розкосими очима — було кольору пожовклого паперу і швидше нагадувало обличчя мудрого мандарина. Говорив він високим, при цьому на диво глухим, наче надірваним від надлишку знань голосом. І правда, тутешній провізор не тільки володів бібліотекою, рівної якій в Сирії не було, але і сам, у своїй особі являв цілу бібліотеку — всезнайко в нікому не відомої полонині Землі. Про що б не йшлося — про рослинність Муса-Дага або геологічну структуру пустель, про рідкісний різновид птахів на Кавказі або виплавку міді та метеорологію, про батьків церкви або коран, нерухомі зірки або цифри експорту верблюжого гною, про секрети виробництва перського рожевого масла або таємниці кулінарії, — на все це незмінно давав відповідь сиплий голос Григора, тихо, як би крізь зуби, немов задавати такі дріб’язкові питання всезнайкові прямо-таки нешанобливо. Всезнайство — риса широко поширена».

subscribe

Американський письменник, майстер жанру коротких оповідань О. Генрі у новелі «Приворотне зілля Айкі Шоенштайна» з душевністю і добротою та парадоксальним поворотом описує ідеальний образ аптекаря, застосовуючи особливу іронічність і глузливість при конкретизації образу нічного фармацевта: «…як це й повинно бути, аптекар є оборонцем, сповідником, порадником, вправним проповідником та наставником, він завжди готовий подати допомогу, його вченість шанують, перед його таємничою мудрістю благоговіють, і його ліки, часто навіть не розгорнувши їх, викидають на смітник. Тому Айкі з кривим носом, увінчаним окулярами, з худою, зігнутою під вагою знань постаттю добре знали поблизу «Блакитного світла», а його порада чи зауваження завжди бували дуже бажані».

Тип фармацевта-праведника, що думає тільки про благо хворих і прагне допомогти їм, зобразив англійський письменник і публіцист, один з основоположників європейського реалістичного роману Даніель Дефо в книзі «Щоденник чумного року». В історичному романі розповідається про події в період епідемії чуми в Лондоні 1665 р. У цей час багато лікарів покинули Лондон і саме на аптекарів ліг основний тягар лікування хворих.

Загалом у цьому розділі монографії проаналізовано 39 літературних творів, в яких висвітлено окремі аспекти образу фармацевта.

“Фармацевт Практик” #12′ 2018

ПЕРЕДПЛАТА
КУПИТИ КНИГИ