Класика фармації – в минулому назавжди?
Від 500 флаконів стерильних розчинів і відер шипшинового відвару на день до кількох найменувань екстемпоральних ліків. Кому вигідно знищувати виробничі аптеки в Україні?
«Золота ера» рахівських аптекарів
Лікарняна аптека № 128 м. Рахів як філія ЦРА № 17 розпочала свою роботу навесні 1978 р. на базі, тобто на території і в приміщеннях Рахівської центральної районної лікарні. За 2 міс аптечний заклад перевели на госпрозрахунок і підпорядкували Закарпатському аптекоуправлінню.
— Цей період у нашому розвитку був «золотим», адже аптеку постачали лікарськими засобами і виробами медичного призначення майже ідеально, — пригадує заступник завідувача КП Аптека № 128 Микола Кокіш. — Зарплату перший завідувач Анатолій Горбатов і працівники аптеки отримували вже не в лікарні, а в аптекоуправлінні. І звітували також перед цією організацією.
До штату аптеки, окрім завідувача, входили два фармацевти і дві санітарки та провізор-хімік-аналітик Микола Кокіш, який саме повернувся додому, до Рахова, за скеруванням після закінчення фармацевтичного факультету Львівського медичного інституту. Власне, проблеми фармації тоді стосувалися не дефіциту ліків, а браку кадрів. Працювати у гірських умовах ніхто особливо не рвався, тим більше, що молодих спеціалістів забезпечити житлом районне керівництво не мало можливості.
Робота в лікарняній аптеці — це не торгівля готовими лікарськими засобами. Зрештою, навіть торгового залу тоді в аптеці не було, хоча готові лікарські форми, звісно, відпускали. Тодішня фармацевтична промисловість не могла похвалитися широким асортиментом своєї продукції, тому лікарняна аптека працювала на повну потужність, а персонал виходив на роботу в півтори зміни, а коли флакони ще залишалися в автоклавах, то й у дві. Вночі аптека працювала під час спалахів епідемій і паводків, які на Закарпатті трапляються досить часто.
Єдина виробнича аптека на увесь Рахівський район виготовляла інфузійні розчини та ампульовані форми: фізіологічний розчин, глюкозу, розчин Рінгера, натрію гідрокарбонату, фурациліну, калію хлориду, аналгіну, димедролу. Впродовж дня доводилося виготовляти по 500 флаконів лише стерильних препаратів. У центральній районній лікарні було багато відділень, зокрема, операційне, хірургічне, кардіологічне, дитяче, гінекологічне, пологове, протитуберкульозне, шкірно-венеричне, терапевтичне, ЛОР, поліклінічне. Як тепер, з Ужгорода ніхто нічого не привозив, потреби всієї лікарні покривала одна лікарняна аптека. Причому обсяги продукції лише зростали відповідно до збільшення лікарняних ліжок та підвищення кваліфікації спеціалістів у ЦРЛ. Тому аптечному закладу підвищили категорію, а працівникам — заробітну платню. Премії, на жаль, великими не були — за умови виконання плану не більш як 14% від зарплати.
Ще один важливий напрямок роботи фармацевтів — забезпечення лікарні наркотичними засобами і прекурсорами. От ці медикаменти якраз кожні 2 тиж привозили з обласного центру.
Хімік-аналітик Микола Кокіш відповідав за перевірку якості виготовленої аптечної продукції. Ніяких претензій ні з боку медичних працівників, ні з боку пацієнтів не виникало. Тому через кілька місяців молодий спеціаліст «пішов на підвищення». Керівник Закарпатського аптекоуправління призначив Миколу Васильовича завідувачем рахівської аптеки № 128.
До слова, ця організація мала достатньо повноважень і відігравала значну роль у розвитку фармацевтичної галузі області. Закарпатське аптекоуправління призначало завідувачів аптек і бухгалтерів, дбало про підвищення кваліфікації провізорів і фармацевтів, надавало юридичні консультації, провадило інформаційну роботу серед лікарів різних спеціальностей, видавало скерування кращим випускникам місцевих шкіл на навчання на фармацевтичних факультетах вищих навчальних закладів.
При аптекоуправлінні працював обласний аптечний склад — монопольний постачальник лікарських засобів до аптек Закарпаття.
— Проте лікарські трави повинні були заготовляти самі аптеки, — розповідає далі Микола Кокіш. — Для кожного аптечного закладу існував свій план заготівлі лікарської рослинної сировини, яку здавали на обласний аптечний склад. Робили це у вихідні дні або у позаробочий час — збиралися і йшли в гори, на полонини, до лісу. Квіти бузини, плоди чорниці, шипшини, листя подорожника, траву звіробою сушили природним способом на величезному горищі ЦРА і в мішках відправляли на склад. Фасували лікарську сировину на Ужгородській фармацевтичній фабриці. Частину лікарських рослин аптека залишала для себе, наприклад, шипшину, з якої в автоклавах варили для пацієнтів лікарні вітамінний чай. Інфекційне відділення замовляло цей шипшиновий чай відрами, бо він допомагав хворим на жовтуху швидше відновлюватись.
Окрема категорія пацієнтів, яким допомагали виготовлені в аптеці ліки, це туристи. Обмороження, сонячні опіки, сумні наслідки від надміру алкоголю — проблеми, які вдавалося долати з допомогою рахівських фармацевтів.
Традиційно на випадок надзвичайних ситуацій в аптеці мав зберігатися певний запас лікарських засобів: антибіотики, порошки новокаїну, глюкози, фурациліну, натрію хлориду, засоби для введення в наркоз, етиловий спирт. Скажімо, якщо населені пункти відрізалися від автомобільної траси паводком або на дорогах була сильна ожеледиця (а залізничного сполучення між Раховом і Ужгородом немає досі), цей запас ліків в аптеці дуже виручав. 20 тис. мешканців Рахова завжди могли бути спокійними: фармацевти дбали про їхнє здоров’я.
90-ті як вирок аптечному виготовленню
— На початку 90-х центральна районна лікарня організувала власний аптечний склад і почала забезпечувати своїх пацієнтів готовими лікарськими засобами самостійно. Думали, що без аптечної націнки це їм обійдеться дешевше. Препарати закуповували у тих же постачальників, що й аптека. З’явилися українські промислові виробники, що налагодили виробництво інфузійних розчинів у достатній кількості. Так лікарня відмовилася від наших інфузійних препаратів. Ну, а нові вимоги до стерильного аптечного виготовлення остаточно поставили жирну крапку на цьому напрямку діяльності, — каже Микола Кокіш. — Виконати ліцензійні умови тоді не міг ніхто.
Аптека почала занепадати. Щоб її врятувати, колектив вирішив взяти ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими препаратами і відмовитися від затратного забезпечення населення наркотичними засобами і прекурсорами. За рахунок зекономлених коштів відкрили в аптеці торговий зал.
У 1998 р. аптечний заклад вийшов зі складу Рахівської центральної районної аптеки № 17 і почав працювати як окрема юридична особа.
Сьогодні аптека № 128 здійснює роздрібну реалізацію готових лікарських препаратів та лікарських засобів, виготовлених в умовах аптеки. І якщо раніше вона була єдиним аптечним закладом на території Рахівської центральної районної лікарні, то тепер тут знаходиться ще четверо приватних конкурентів.
Асортимент готових лікарських форм — близько 5 тис. На Рахівщині через вологий клімат поширені захворювання органів дихання, реєструють багато хворих на бронхіальну астму та туберкульоз. Тому для пацієнтів з цими патологіями формують асортимент дуже прискіпливо. Водночас на Закарпатті, як і в цілому в Україні, збільшується кількість хворих на цукровий діабет та тих, хто страждає від діабетичних ускладнень — офтальмологічних захворювань, виразкових уражень шкіри. У таких випадках аптека може теж запропонувати всі необхідні ліки, як і ромському населенню, для якого більш характерні шкірні недуги.
Читайте також: Три таланти Миколи Кокіша
Окрім препаратів, на аптечних полицях представлені вироби медичного призначення, товари для дітей, засоби гігієни, лікувальна косметика.
Ще два роки тому аптека забезпечувала центральну районну лікарню екстемпоральними препаратами. Проте через зміни у законодавстві про лікарські засоби, які можна закуповувати за бюджетні кошти, екстемпоральні ліки вилучили з цього переліку. Відповідно лікарня не замовляє їх централізовано, але за необхідності просить пацієнтів купувати ліки аптечного виготовлення за власні кошти. Найчастіше це назальні краплі (коларгол, протаргол), назальні краплі з адреналіном, калію йодид, набори для фізкабінету, мазі проти пролежнів і трофічних виразок. Ці ліки не тільки якісні, свіжі і без консервантів, але й недорогі.
Серед відвідувачів аптеки дотепер переважають пацієнти лікарні, які приходять з рецептами чи призначеннями лікарів. Але й мешканці Рахова пам’ятають про стару аптеку, довіряють її фармацевтам, впевнені у якості ліків, які тут можна придбати.
— Попри весь негатив і проблеми сучасної фармації, я впевнений, що все буде добре, — з оптимізмом запевняє Микола Кокіш. — Прийде час, і наші «акули» бізнесу нарешті наїдяться або «перекинуться» з фармації на іншу сферу. Бо що б хто не казав, а монополісти, які мають по кілька сотень аптечних закладів, утримують не аптеки, а все-таки аптечні магазини. Вони дбають не про людей, а про себе. Коли хочуть «з’їсти» конкурентів, залюбки демпінгують, а щойно залишаться самі — ціни різко підвищують. Нечесною конкуренцією вони зруйнували систему забезпечення ліками сільського населення, але самі у села не заходять, бо що можна взяти з бідних селян, які звикли лікуватися зіллячком.
У 2014 р. Микола Кокіш, досягши пенсійного віку, поступився місцем керівника своїй доньці, Соломії Годван, яка, як і батько, закінчила фармацевтичний факультет Львівського медичного університету ім. Данила Галицького. Соломія Миколаївна любить свою професію, пам’ятає про покликання провізора і не прагне перетворити аптеку із закладу охорони здоров’я на аптечний магазин. Мабуть, поки є такі люди, аптека житиме.
Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий
“Фармацевт Практик” #1′ 2020
