Покровитель недужих
Шпиталь Святого Лазаря — головна лічниця середньовічного Львова
Повитухи, костоправи, знахарі
У Київській Русі перший притулок для лікування хворих та перебування неповносправних збудував у 1070 р. Феодосій Печерський. До слова, в Москві схожий заклад був відкритий лише у 1654 р. Перші згадки про львівські шпиталі датовані XIII ст. Закладали їх при монастирях.
Гроші львівські лічниці отримували переважно від міщан як пожертви. Інколи заможні містяни на свої кошти навіть відкривали притулки. Наприклад, після смерті свого багатого чоловіка-купця (а за деякими даними — лихваря) Софія Гонель (Ганель) весь свій спадок витратила на доброчинність. У 1595 р. на власній землі вона заклала костьол святої Софії, заснувавши при ньому притулок для вбогих. У цьому притулку й померла, залишивши після себе лише дещо з кухонного начиння. Перебудований костьол святої Софії існує дотепер — у верхній частині вул. Франка, яку називають Софіївкою.
Лікарень у сучасному розумінні тоді не було. Повитухи і цирульники приходили до хворого додому, де, зокрема, проводили й хірургічні втручання. Тодішні лікарі не робили операцій чи кровопускань. Ці «низькі» обов’язки покладалися на хірургів і цирульників — представників одного з найбільш упосліджених цехів. У Львові члени цього цеху не допускалися до виборних міських посад, але й до нього не так просто було потрапити. «Нецеховим» хірургам у 1612 р. загрожував штраф у розмірі 200 дукатів. Українці (русини) не могли бути ні аптекарями, ні хірургами. І лише у 1713 р. вони здобули це право після більш ніж столітньої судової тяганини.
Як зазначено в книзі «Марево давнього Львова» Любові та Ігоря Качорів, з давніх часів не припиняли своєї роботи бабці-повитухи, костоправи, знахарі, травники, які застосовували стародавні знання про лікувальні властивості трав і природних продуктів (мед, віск, молоко, жири). Методику лікування цими засобами споконвіку передавали з покоління в покоління. Деякі цілителі ризикували життям, адже в ті часи їх могли звинуватити у зв’язку з нечистою силою. Лікували переважно в приміських поселеннях, хоча бабці-повитухи знаходили застосування своїх знань серед усіх верств середньовічного суспільства. Знання про трави використовували не тільки знахарі. В середньовічному місті були поширені рукописні травники — «Лічебники», в яких ішлося про методи лікування народними засобами.
Для вбогих, хворих та виснажених
Шпиталь святого Лазаря у Львові був заснований і провадив свою діяльність завдяки кільком благодійникам. У 1616 р. львівський лавник Марек Шарфенберґер-Остроґурський, маючи мету звестити лічницю, збудував на власних землях на Калічій горі два дерев’яні будинки. Один з них призначався для хворих, інший — став оселею священика. Згодом шпитальний будинок було розширено, а поруч зведено дерев’яну каплицю.
Близький до Домініканського орден Вервечкового братства, до якого належав засновник шпиталю, вирішив перенести шпиталь нібито через невідповідність цього місця лікувальному характеру закладу. У 1620 р. для цього придбали кілька суміжних ділянок на вул. Сокільницькій (тепер Коперника). Частину землі подарував відомий львівський будівничий Амвросій Прихильний, доля якого відтоді буде тісно пов’язана зі шпиталем. Він разом з Яном Покоровичем став пожиттєвим провізором шпиталю і його головним будівничим.
Перші споруди — дерев’яні будинки шпиталю і каплиця — були зведені у 1621 р. Пам’ятний напис з цією датою зберігся на оборонному мурі закладу. Цього ж року в шпиталі розмістили вояків, поранених у легендарній битві з турецьким військом під Хотином. За свідченням бургомістра Львова Бартоломея Зиморовича, понад 2 тис. з них у лічниці і померли.
У 1634 р. головний будівничий шпиталю Амвросій Прихильний, передоручивши інші об’єкти на його території Якову Боні, розпочав будівництво мурованого костьолу за власним проєктом. Архітектор не дожив до завершення будівництва, хоча освячено незавершений храм було ще за його життя, у жовтні 1639 р. Через те, що Амвросій Прихильний не мав своїх дітей, він заповів на будівництво усе своє майно. Його поховали у крипті костьолу, а завершувати спорудження храму було довірено Мартину Годному. Саме він, як вважається, звів обидві вежі костьолу.
Разом з костьолом було споруджено і шпитальні приміщення, що прилягають до храму з обох сторін. Ліве крило призначалося для жінок, праве — для чоловіків. Початково ці корпуси були одноповерховими — другий поверх був добудований аж у 1882 р. Ще один двоповерховий будинок давнього шпитального комплексу розташовано окремо, він південною стіною продовжує лінію муру з боку вул. Грабовського. В один із контрфорсів цього будинку вмуровано стару надгробну плиту.
Поруч із шпиталем ще у 1638 р. за наказом короля Владислава XIV розпочалося будівництво укріплень, що мали єдиною оборонною лінією охопити усі передмістя Львова. Однак їх так ніколи й не було добудовано, а те, що встигли збудувати, згодом розібрали.
Припускають, що спорудження шпитального храму завершилося у 1640 р., але його внутрішнє оформлення тривало ще довго. Відомо, що головний вівтар завершили аж через 13 років, коли шпиталем та костьолом уже опікувалися отці-домінікани з братства Святого Розарія. Це право у 1646 р. їм надав Папа Римський, усунувши від управління лічницею львівську католицьку капітулу.
Читайте також: Коли архітектура лікує (з історії закладу для “божих людей” в Кульпаркові)
Шпиталь побудували, «аби вбогі, хворі та виснажені люди, в гноях по вулицях лежачи, не поневірялись, ані, кров’ю Христа окуплені, не по-християнському вмирали».
Притулок мав філію у селищі Шкло, де як ефективний терапевтичний засіб застосовували кількагодинні сірководневі ванни. Щороку такий курс терапії тривалістю 4 тиж проводили 20 пацієнтам зі шпиталю Святого Лазаря. Це вигідно вирізняло лічницю з-поміж інших у Львові.
Костьол Святого Лазаря
Костьол Святого Лазаря, як і личить шпитальному храму, не вирізняється тою помпезністю, яка притаманна іншим львівським творінням Амфросія Прихильного — Успенській церкві чи костьолу бернардинів. Це невеличкий храм з простим плануванням та скромним декором. У плані костьол поділено на прямокутну наву із дещо вужчою, теж прямокутною апсидою, та добудованим пізніше присінком. З обох боків абсиди прибудовані триярусні квадратні в плані вежі. Нава перекрита коробовими склепіннями з розпалубками. Дах над навою двоспадовий із маленькою сигнатуркою, над вежами — низький наметовий.
Головний фасад храму підкреслено простий, декорує його лише фриз із модульонами, що відділяє трикутний фронтон знизу. Іншою прикрасою головного фасаду є стрільчасті вікна у кам’яному обрамуванні: велике у другому ярусі та мале — на фронтоні. На бокових фасадах нави також розташовано великі стрільчасті вікна, по три із кожного боку. По одному такому ж вікну влаштовано з обох боків апсиди. Ці елементи є своєрідною ремінісценцією готичного стилю, що відтінюють загалом ренесансний характер костьолу.
Внутрішній вистрій храму первісно складали три вівтарі, амвон, хори і дерев’яні лави. Нинішній інтер’єр зберіг свою планувальну структуру, однак з пам’яток XVII ст. зберігся лише образ «Богоматір з вервечкою». Нинішній бароковий головний вівтар походить із XVIII ст., бічні вівтарі та амвон — з XIX.
Наприкінці XIX ст. костьол Святого Лазаря міг похвалитися чималою кількістю ікон, скульптур, різних церковних речей. У захристії, зокрема, зберігався срібний келих, подарований папою Львом XIII. Усе майно, окрім вівтарів і органу, зникло або було знищене радянською владою після Другої світової війни.
Храмовий орган із 18 регістрами і одним мануалом було виготовлено приблизно у 1860 р. львівською фірмою Р. Духенського. У 80-х роках ХХ ст. орган було передано до Львівського музею історії релігії, а пізніше — до його філії у Червонограді, де він зберігається дотепер.
Читайте також: “Народна лічниця” – перша українська лікарня в Галичині
Свої чотири дзвони, відлиті 1856 р., костьол втратив значно раніше — під час Першої світової війни їх реквізувала та переплавила австрійська влада.
Розташований за межами середмістя шпиталь мав оборонний характер і з усіх боків був оточений муром. Частина автентичного муру XVII ст. з хвірткою збереглася з боку вул. Коперника. В його стіну вмуровано два кам’яних рельєфи. Один з них ілюструє притчу про Святого Лазаря, на другій зображено рідкісний сюжет — Бог Отець, що тримає Ісуса на колінах. Поруч також розміщено чотири плити з написами. Торік ці історичні артефакти було відреставровано за кошти Міністерства культури Польщі українськими та польськими фахівцями. Наразі пам’ятки перебувають у храмі, однак вже незабаром мають повернутися на звикле місце.
Колегіум для аптекарів
З приходом в Галичину австрійської влади шпиталь Святого Лазаря не втратив своїх функцій та далі розвивався. У 1773 р. за розпорядженням імператриці Марії Терезії при ньому заснували Медичний колегіум, який готував хірургів, акушерок, аптекарів та цирульників. За кілька років, у 1785 р., саме цей заклад, який очолював головний медик Галичини доктор Андрій Крупінський, став базою медичного факультету щойно створеного указом імператора Йосипа Львівського університету.
До XVIII ст. біля костьолу розміщувався цвинтар, де ховали убогих і калік. А з 1845 р. шпиталь почав піклуватися ними і за життя — при ньому було створено будинок для убогих і престарілих. Цікаво, що керував цим закладом брат матері Маркіяна Шашкевича Захар-Іван Авдиковський. Сам Маркіян після виключення з Львівської духовної семінарії кілька років жив у помешканні Авдиковського в одній із будівель притулку.
Історія шпиталю Святого Лазаря різко обірвалася з приходом радянської влади. Його територію було передано військовим, а костьол закрито і розграбовано. Лише у 1989 р. храм і прилеглі шпитальні будинки передали львівському дитячому хору «Дударик». А у храмі, яким опікується створене при ньому церковне братство, проводяться почергові богослужіння Української греко-католицької церкви і Православної церкви України.
За матеріалами відкритих джерел підготувала Лариса Дедишина
Фото: Ігор Садовий
“Фармацевт Практик” #5′ 2020
