Прообраз із минулого: домові аптечки
Тогочасні знахарі також приписували лікувальні властивості благородним металам, перлинам та деяким мінералам. Запаси заготовленої лікарської сировини, ліки рослинного, а потім тваринного і мінерального проходження зберігалися разом з іншим скарбом у господі: наливками, маринадами, вином, соками у спеціально зведених для того коморах-сховищах, які, власне, й отримали назву «аптечок». «Медикаменти» зберігалися тут у кульках, торбах, сітках, таких собі «прародичів» сучасних пляшечок, ампул і блістерів. У спеціально призначених скриньках зберігали прописи, за якими виготовлялися нехитрі ліки, мило, різні страви. Під час подорожей ліки з домових аптечок викладали в окрему коробку і брали з собою в дорогу.
Трохи згодом домові аптечки поповнилися засобами з трави конвалії, полину, квіток троянди, листя м’яти і шавлії, барбарису, ялівцю, барвінку, любистку. Доброї слави зажив малиновий, фіалковий, барбарисовий, порічковий оцет, причому для його виготовляння використовувалися як цілі, так і окремі частини рослини.
Серед засобів тваринного походження у домових аптечках зустрічалися настояні на горілці губи зайців, кроликів і чорногузів. Серцеві хвороби було прийнято лікувати настоянкою з бичачого язика. Широко застосовували розмаїті мазі: подрібнені трави чи коріння рослин змішувалися з жиром свійських і диких тварин — свиней, овець, борсуків, зайців, вовків, лисиць, ведмедів. У діло йшов навіть… людський жир, який постачали кати. Найбільш помічними вважалися суміші-теріаки з висушених жаб, вужів та багатьох видів гадюк.
У X-XII ст. домові аптеки існували також при монастирях. Ченці садили на городах лікарські рослини та самі готували з них ліки. Поступово ці аптечки розширювалися і перетворювалися в домові монастирські аптеки, які мали вже по кілька кімнат і чималі запаси лікувальних засобів.
При монастирях зароджувалися й перші притулки для хворих. Відомим був такий «асклепійон» при монастирі Святого Юра у Львові та при інших духовних осередках навколо міста. Окрім монахів, лікарською практикою займалися доморощені жерці-лікувальники — знахарі, костоправи, зубоволоки, зелійники-травознаї, облавники, відуни, потворники, чудесники, волхви, ворожки, повитухи. Але за найдосвідченіших у цій когорті мали цирульників. То були перші лікарі у місті: допомагали хворим і пораненим, виривали зуби, проводили операції з видалення каменів, ампутації, робили кровопускання. Перша згадка про львівського цирульника Ватеруша датується 1382 роком. Він був заможною людиною, бо брав за свої послуги великі гроші.
Навчалися цирульники у дипломованих лікарів-чужинців, яких запрошували до княжого двору. Закордонні лікарі брали до себе кількох учнів, яким дозволяли доглядати хворих та проводити нескладні лікарські маніпуляції. Так досвід побутової медицини доповнювався наукою.
