Приготування м’яких лікарських форм: мазь Лістера
Головна технологічна задача при приготуванні мазей полягає у правильному виборі технології, яка в комбінованих мазях, повинна забезпечувати реалізацію всіх вимог, що висуваються до мазей, і гарантувати їх високу якість.
Медичні підходи до лікування ран мають давню і суперечливу історію. В давні часи лікарі розглядали процес нагноєння як нормальне явище, яке сприяє загоєнню ран, і тому вони прагнули досягти не первинного натягу рани, а «гарного і бажаного нагноєння». Лише у XIII столітті цей погляд змінився під впливом італійської хірургічної школи, на чолі якої стояв знаменитий хірург Гуго Боргоньоні. Він стверджував, що для лікування ран необхідним є первинний натяг без нагноєння, і запропонував застосовувати перев’язувальний матеріал, просочений алкоголем, оскільки помітив, що рани після цього загоюються швидше. Також видатний англійський лікар Джон Гунтер (1718-1793) теоретично обґрунтував необхідність боротьби із нагноєнням ран.
У 1866 році, вже ознайомившись із роботами Луї Пастера і розуміючи, що інфекція пов’язана з наявністю мікробів, Лістер прийняв рішення про необхідність захисту рани від патогенних збудників. Очистивши рану, Лістер покривав її шматком вати, просоченим нерозведеною карболовою кислотою, поверх якої накладав такий же просочений карболкою шматок полотна, далі накладав свинцеву пластинку і щільно фіксував. Карболова кислота разом із кров’ю утворювала кірку, під якою відбувалося загоєння. Лістер постійно модернізував пов’язку. Спочатку він зменшив концентрацію кислоти, щоб не подразнювати рану, а далі застосовував замазку із крейди і карболову кислоту, розчинену у лляній олії. Її намазували на олов’яну пластинку, і після прикладення до шкіри вона діяла подібно до припарки, не подразнюючи ні шкіру, ні рану.
Джозеф Лістер (1827-1912) – відомий англійський хірург і вчений, творець хірургічної антисептики (див. ФП № 4, 2019), який здійснив справжню революцію у медицині.
Для лікування ран Лістер вперше застосував дренаж за допомогою резинових трубок, які сприяли відтоку ранового виділення і забезпечували очищення ранової поверхні. Також рекомендував зашивання ран після операцій, що створювало умови для їх загоєння. Сформулював новий закон хірургії: рани повинні загоюватися первинним натягом, а нагноєння є ускладненням ранового процесу. Багаторічна діяльність Джозефа Лістера внесла вагомий внесок у розвиток хірургічної практики, який зумовив її розвиток і досягнення у майбутньому.
З 60-х років ХІХ ст. як антисептичний засіб, що не подразнює рани і не має смаку, запаху і кольору, почали застосовувати борну кислоту. Саме борна кислота є діючою речовиною в мазі, яку розробив Дж. Лістер.
