Ex tempore. Приготування препаратів в асептичних умовах: рідина Філатова
Інфузійна терапія — це вливання в організм хворого великої кількості кровозамінників (плазмозамінників) протягом тривалого часу. Кровозамінники за складом розчинених речовин здатні підтримувати життєдіяльність клітин і органів і не спричиняти суттєвих зрушень фізіологічної рівноваги в організмі, тому мають загальну назву «штучна кров». За низкою властивостей вони не тільки не поступаються цільній крові, але й мають значні переваги, тому їх застосування дозволяє зменшити використання донорської крові у медичній практиці
Інфузійна терапія застосовується уже більше 100 років. На початку 30-х років XIX ст. англійський лікар Т. Latta у журналі Lancet опублікував роботу про лікування холери внутрішньовенним вливанням розчинів кухонної солі. У 1881 р. Landerer успішно провів вливання хворому «фізіологічного розчину кухонної солі», забезпечивши безсмертя цьому інфузійному розчину, з яким світова медична практика увійшла у XX ст. — століття становлення і розвитку інфузійної терапії.
Переливання простих і багатокомпонентних сольових розчинів з метою поповнення об’єму крові започаткував у 1869 р. російський фізіолог І.Р. Тарханов. Він обґрунтував можливість попередження смерті від знекровлення завдяки трансфузіям сольових розчинів. У 1916 р. виникла ідея включити до складу сольових кровозамінників натрій молочнокислий для корекції метаболічного ацидозу у хворих при діареї. У 30-х роках під керівництвом А.М. Філатова у Центральному обласному ленінградському інституті переливання крові почалися перші розробки колоїдних кровозамінних препаратів. Значне поширення отримали складні сольові кровозамінники М. Федорова і П. Васильєва (так званий ЦОЛІПК) і сольовий розчин ЛІПК № 3, розроблений за рецептурою А.М. Філатова.
Вимоги до плазмозамінників
До окремих груп інфузійних розчинів залежно від їхнього призначення висуваються особливі вимоги, але існують і загальні вимоги до всіх них. Вони:
- повинні повністю виводитися з організму, не порушуючи функцій органів і систем;
- мати сталі фізико-хімічні властивості, близькі до показників плазми крові, з метою дотримання фізіологічної відповідності між складом рідин організму і плазмозамінним розчином;
- мають бути нетоксичними, апірогенними, стерильними, стабільними при тривалому зберіганні;
- не повинні провокувати продукування антитіл і спричиняти сенсибілізацію організму при повторних введеннях;
- мають витримувати стерилізацію і зберігатися протягом тривалого часу.
Отже, плазмозамінними називають такі розчини, які за своїм осмотичним тиском, іонним складом, значенням рН і в’язкістю близькі до плазми крові.
Існує кілька класифікацій плазмозамінників, і першу з них запропонував А.М. Філатов у 1943 р. Пізніше її переглядали. Із 1973 р. і дотепер використовують класифікацією О.О. Багдасарова за механізмом лікувальної дії.
Рідина Філатова належить до другої групи гемодинамічних препаратів («Фармацевт Практик» № 6, 2020 р.), в яких лікувальна ефективність глюкозо-спиртового розчину посилюється шляхом додавання снодійної речовини — барбіталу.
Технологія ін’єкційних розчинів описана у ряді статей (див. «Фармацевт Практик» № 3 та № 5, 2017 р., № 6, 2020 р.). Готують плазмозамінники за загальними правилами приготування ін’єкційних розчинів.
Класифікація плазмозамінників
- Регулятори водно-сольового та кислотно-основного стану, осмодіуретики
- Гемодинамічні (протишокові) кровозамінники
- Дезінтоксикаційні кровозамінники
- Препарати для парентерального живлення
- Кровозамінники з функцією перенесення кисню
- Комплексні кровозамінники з широким діапазоном дії
Антонін Миколайович Філатов (1902–1974) — хірург, трансфузіолог, академік АМН СРСР. Після закінчення у 1925 р. медичного факультету 2-го Московського університету працював ординатором, асистентом клініки загальної хірургії Національного інституту медичних знань у Ленінграді. У 1932–1974 рр. — науковий співробітник, завідувач хірургічної клініки, заступник директора з наукової роботи Ленінградського НДІ гематології та переливання крові. Одночасно завідував кафедрою загальної хірургії Ленінградського стоматологічного медичного інституту (1951–1955) і кафедрою загальної хірургії 1-го Ленінградського медичного інституту (1955–1960). А.М. Філатов уперше запропонував проводити фракціонування крові і першим у світі здійснив переливання плазми крові (у 1932 р.), створив такі лікарські препарати з крові, як фібринна плівка, фібринний порошок і сироватка Філатова, а також низку кровозамінників. Двічі лауреат Державних премій СРСР (1952, 1975)
Склад рідини Філатова
Rp.: Barbitali 0,8
Natri chloridi 8,0
Calcii chloridi 2,0
Glucosi 50,0
Spiritus aеthilici 96% 80 ml
Aquae pro injectionibus аd 1000 ml
M.Sterilisa!
D.S. Внутрiшньовенно крапельно
Нінель Орловецька, канд. фарм. наук,
Оксана Данькевич, канд. фарм. наук,
Руслан Редькін, канд. фарм. наук,
Національний фармацевтичний університет, Харків
“Фармацевт Практик” #7-9′ 2020
