Статті

«Нашого цвіту — по всьому світу»: родина Городиловських-Смородських — фармацевтів і лікарів — в еміграції

Під тиском економічних, політичних і воєнних обставин чимала частина українців залишила рідну землю, емігрувала на Захід, а згодом осіла в інших країнах та на інших континентах. Крім першої хвилі трудової еміграції в США, Канаду, Бразилію, Аргентину (остання чверть ХІХ ст. – до Першої світової війни), була друга хвиля (між Першою і Другою світовими війнами). Особливо потужною була третя хвиля («політична» еміграція) наприкінці Другої світової війни, де частину емігрантів становили біженці через свої переконання. Це були переважно люди освічені, свідомі, «представники інтелігенції, що негативно ставились до радянського режиму і втекли на Захід перед поверненням Червоної армії» (історик О. Субтельний). Емігранти спочатку перебували у таборах переміщених осіб на території Західної Німеччини й Австрії, окупованих з 1945 р. американськими, британськими й французькими військами. У таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах у 1947 р. перебувало 1,6 млн біженців, здебільшого зі Східної та Південно-Східної Європи, у тому числі близько 200 тис. українців.

На відміну від емігрантів попереднього періоду серед переміщених осіб було чимало людей зі спеціальною освітою (учителі, інженери, юристи, лікарі, фармацевти, вчені, духовні особи) або тих, хто продовжив навчання за кордоном.

Більшість емігрантів цієї хвилі згодом осіла в Канаді, США, Великій Британії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції. Там створювалась потужна українська діаспора, яка розвивала політичні, громадські, культурні, наукові, духовні інституції і здійснила значний внесок у розвиток економіки, науки, культури країн свого поселення.

У нашій публікації наведено відомості про важливі факти біографій, професійну, громадсько-культурну і релігійну діяльність в еміграції двох поколінь родини Городиловських-Смородських, серед яких були три магістри фармації.

Ірина Бурко (у заміжжі Городиловська) народилася 17 липня 1922 р. на Львівщині (м. Самбір) у вчительській сім’ї Дмитра і Галини (з родини Несторовичів) Бурків. У рідному місті пройшло її дитинство і там вона отримала початкову освіту. Опісля разом з батьками переїхала до м. Дрогобич, де у 1940 р. закінчила приватну українську гімназію ім. Івана Франка. Фармацевтичні студії розпочала у Львові, а закінчила в м. Реґенсбург (Німеччина) [1]. Як відомо, тут у 1945–1949 рр. розміщувався український табір переміщених осіб, де у період пікового навантаження в 1946–1947 рр. перебувало близько 5 тис. українських та тисяча неукраїнських біженців і переміщених осіб. У таборі працювали школи і гімназія, Український технічно-господарський інститут; діяли театр Володимира Блавацького, кооператив «Українське мистецтво», спортивні товариства «Січ», «Верховина», «СУМ-Юнак», парафії УГКЦ і УАПЦ; виходив тижневик «Слово».

За погодженням з американською окупаційною владою у таборах для переміщених осіб, зокрема і в Реґенсбурзі, виникли таборова пошта і поштові станиці. У березні 1947 р. до святкування Шевченкових роковин переміщені українці видали пам’ятну марку з портретом молодого поета.

У Реґенсбурзі Ірина отримала диплом магістра фармації та деякий час була практикантом, а потім працювала фармацевтом у таборовій лікарні [4, с. 343–344]. У 1946 р. Ірина (Орися) Бурко вийшла заміж за лікаря Юрія Городиловського.

Читайте також: Репресовані фармацевти: не забути жодного імені

Юрій Городиловський народився 3 січня 1922 р. у Львові в родині правника Михайла та Олени (з дому Чабан) Городиловських. Здобув середню освіту в гімназіях міст Золочів і Дрогобич, склавши у 1940 р. матуру (іспити зрілості). Почав студіювати медицину в Львівському медичному інституті (1940–1944). У студентські роки активно займався спортом: належав до товариства «Сокіл-ІV» та брав участь у змаганнях з волейболу у Львові та Києві. За німецької окупації був учасником української спортивної олімпіади в тодішньому Станіславі (нині м. Івано-Франківськ), а в Реґенсбурзі брав участь у роботі дружини «Січ». Закінчив медичні студії (1949) в Ерлянґенському університеті (Баварія, Німеччина) зі ступенем доктора медицини [4, с. 76–77].

У 1950  р. родина Городиловських емігрувала до США, до м. Нью-Йорк. Тут, у штаті Нью-Йорк, Юрій пройшов дворічну інтернатуру. Після нострифікації диплома відкрив приватну лікарську практику в Чикаґо, де став членом Медичної групи лікарів шпиталю Св. Хреста. Займався організацією професійного українського лікарського життя. Був активним членом Українського лікарського товариства (УЛТ), членом низки американських й українських лікарських медичних організацій, організатором ІІ Наукового з’їзду УЛТ Північної Америки в Чикаґо.

Після переселення в Чикаґо дружина Ірина залишила роботу фармацевта і повністю присвятила себе родині, вихованню дітей і громадській роботі. Подружжя Городиловських було активними громадсько-культурними і церковними діячами в Чикаґо. Зокрема, Ірина Городиловська допомагала в батьківському комітеті школи Св. Миколая, працювала в Пласт-прияті, у Сестринстві при парафії Свв. Володимира і Ольги, яке невдовзі очолила.

Юрій Городиловський — довголітній голова Комітету захисту традиції Української католицької церкви, один з ініціаторів та фундаторів будови церкви Свв. Володимира і Ольги в Чикаґо, член управи парафії Свв. Володимира і Ольги (від 1968), ради Братства Св. Андрія Первозванного, учасник парафіяльного хору «Прометей», щедрий жертводавець на українські культурні і церковні цілі: «Патріярший Фонд», Український Гарвард, Пласт, Літературний фонд ім. І. Франка, спорт тощо.

Читайте також: Провізор Марія Боцюрків-Лушпинська: диплом усупереч арешту, ув’язненню, засланню

Ірина і Юрій Городиловські виховали двох доньок — Зоряну (у заміжжі Смородська) і Марту (у заміжжі Козицька), які також закінчили фармацевтичні студії і працювали за фахом. Про фармацевтку Марту Городиловську-Козицьку в нас інформація відсутня, а про родину магістра фармації Зоряни Городиловської-Смородської наведено матеріали нижче.

Помер Юрій Городиловський на 60-му році життя від інфаркту міокарда 18 березня 1982 р., а дружина Ірина відійшла у вічність після тяжкої недуги 31 грудня 1991 р. Місце їхнього вічного спочинку – цвинтар Св. Миколая в Чикаґо.

Донька Зоряна Городиловська народилася 4 березня 1948 р. у німецькому місті Реґенсбург, під час перебування батьків у таборі українських біженців і переміщених осіб. Від 1950 р. з батьками проживала в США, де в 1966 р. закінчила середню школу Джозефінок. Отримала фармацевтичну освіту в 1970 р. в Іллінойському університеті в Чикаґо зі ступенем магістра фармації. Працювала директоркою Будинку фармації (Home infusion Companynamed T-med. Inc. In Fairfield) [4, с. 344].

Закінчила Школу українознавства, належала до скаутської організації «Пласт». У парафії Свв. Володимира і Ольги в Чикаґо брала активну участь в роботі батьківського товариства при школі балету і народного сценічного танцю. Переселившись у 1983 р. до Нью-Джерсі, працювала у Пласт-прияті, управі батьківського комітету Школи українознавства та Товаристві українсько-американських професіоналістів і промисловців у Нью-Джерсі і Нью-Йорку. Згодом була представницею від Нью-Джерсі в комітеті зі збору фондів на новий будинок Українського музею в Нью-Йорку [2]. Цей музей, метою якого є збереження і представлення багатої культурної спадщини українського народу, заснований у 1976 р. Союзом українок Америки і містить багаті колекції народного мистецтва, прикладного мистецтва, фотоматеріали та документи. Відкриття Українського музею — одне з найвизначніших досягнень українських іммігрантів у США.

Як бачимо, незважаючи на воєнні та повоєнні труднощі, які пережило покоління батьків, біженців з України, і важкі умови перебування на чужині, далеко від рідного краю, їхні діти завдяки великій працелюбності та цілеспрямованості зуміли отримати освіту і досягти значних успіхів у професійній та громадсько-культурній роботі.

Лідія Яворська,
Тернопільський національний медичний університет ім.  І. Я. Горбачевського,
кафедра фармації ФПО післядипломної освіти

Література

1. Городиловська-Бурко Ірина (некролог). Лікарський вісник. — 1993. — Ч. 129. — С. 65–66.
2. Городиловська-Смородська Зоряна. Лікарський вісник. — 1973. — Ч. 4. — С. 66–67.
3. Доктор Юрій Городиловський (некролог). Лікарський вісник. — 1982. — Ч. 105. — С. 170–171.
4. Пундій Павло. Українські лікарі: біобібліографічний довідник. Кн. 2. Лікарі діаспори та їх діяльність для рідного краю. — Львів-Чикаго: НТШ у Львові, 1996. — 448 с.
5. http://kul.kiev.ua/biografii/miroslav-smorodskiy.html.

“Фармацевт Практик” #7-9′ 2020