Шкільне цькування: поради дітям, вчителям і не тільки
Ми вже писали про шкільне цькування і давали поради батькам дітей, які піддаються психологічному (а подекуди й фізичному) тиску. Але тих, кого зачіпає булінг, насправді набагато більше. Сьогодні ми згадаємо всіх дійових осіб, дамо поради школярам, які можуть виступати в різних ролях, та вчителям, обов’язок яких — запобігати цьому явищу
Ми говоримо про булінг, або шкільне цькування, коли дитину чи підлітка систематично піддають психологічному або фізичному тиску та насиллю: кепкують, висміюють, глузують, дражнять, ігнорують, бойкотують, залякують, шантажують, ставлять у неприємну ситуацію, штовхають, чіпляють, б’ють… Це ганебне явище своїми джерелами сягає тваринного світу, де цькують, виганяють зі стада чи зграї або забивають на смерть будь-яку особину, яка чимсь відрізняється від інших.
У сучасному світі жертвою булінгу (а тепер уже й кібербулінгу) може стати будь-хто — і не лише через фізичні вади, особливості зовнішності чи поведінки. Цькування може розпочатися з пліток чи наклепу, через заздрощі, ревнощі або просто з нудьги і заради розваги.
Читайте також: Шкільне цькування, або булінг: вступ до теми
Шкільне цькування: поради батькам
Слід пам’ятати, що факт знущань справляє свій вплив на значну кількість осіб. Згадаємо всіх, кого може зачепити конкретний випадок булінгу.
Перше коло
- Агресор — активний булер, ініціатор, призвідник цькування (може діяти один або з групою підтримки).
- Посіпаки — члени групи підтримки лідера (почету, свити); прислужники, що коряться наказам агресора, а також пасивні булери, які підтримують цькувальників, але самі не діють.
- Жертва.
- Свідки — мовчазні спостерігачі, які ніяк не реагують і вдають, що нічого не відбувається.
Друге коло
- Батьки і члени сімей жертви та агресора.
- Батьки спостерігачів (дітей всього класу).
- Класний керівник.
- Вчителі, що викладають в цьому класі.
- Представники шкільної адміністрації.
Третє коло
- Усі діти навчального закладу.
- Батьки дітей всієї школи.
- Весь педколектив.
- Сім’ї, друзі та приятелі всіх учасників булінгу поза школою.
Четверте коло
- Друзі друзів, діти з інших навчальних закладів населеного пункту.
- Жителі села, міста чи району великого міста.
П’яте коло
- Користувачі соціальних мереж, інтернет-спільнота.
- Глядачі телебачення, якщо випадок набув широкого розголосу. Навіть у тому випадку, коли цькування залишається для всіх таємницею, все одно воно має вплив на оточуючих та їхні долі. Найсерйозніші (іноді на все життя) психологічні травми отримують дійові особи з першого кола: жертва, агресор, посіпаки і свідки.
Ти агресор чи посіпака?
- Це не круто, не смішно і не весело. Ти робиш іншій людині боляче. Це може призвести до непоправних результатів — аж до суїциду жертви. Ти дійсно хочеш прожити з цією провиною все життя?
- Цькування інших — це по-дитячому. Ти дійсно ще не виріс?
- Коли подорослішаєш, тобі буде соромно за свої дії, і навіть друзі з часом зрозуміють, що ти діяв неправильно і погано. Вони не захочуть спілкуватися з тобою після закінчення школи.
- Ти дійсно цього хочеш?
- Не думай, що дорослі не бачать і не розуміють того, що ти робиш. Їхні висновки і дії можуть бути зовсім не такі, на які ти розраховуєш. І тоді ти перестанеш бути героєм для інших. Ти дійсно до цього готовий?
- Агресія щодо слабших псує життя не лише жертві, але й тобі. Ти дійсно хочеш спаплюжити свою долю?
- Іноді люди спрямовують свою агресію не на тих, хто винен у їхніх бідах: вони можуть бути невдоволені собою або їх ображає хтось інший. Ти дійсно не в змозі розібратися в собі?
- Ображати інших — це ганебно. Ти дійсно підлий і жорстокий цькувальник?
Все можна виправити поки ще не пізно. Ти дійсно заслабкий, щоб це припинити?
Читайте також: Отцы и дети: современный контекст
Ти свідок чи пасивний агресор?
- Ти нічого не робиш, коли інших ображають? Не думай, що ти в безпеці: ти можеш стати наступною жертвою, незалежно від того, як себе поводиш і з ким дружиш.
- Пройде час, і тобі буде сумно і неприємно згадувати, що ти міг щось зробити, але пасивно спостерігав чи хихотів, коли над кимось знущалися.
- Не обов’язково ставати героєм, щоб когось захистити. Якщо проблему не замовчувати, вона перестане бути такою гострою і з часом вирішиться. Почни про це говорити.
- Якщо тобі пропонують приєднатися до знущань з когось, скажи тверде «ні». Можеш додати «Мені це не подобається», «Це неправильно», «Слабших гнобити — мужності не треба».
- Якщо знущання загрожують здоров’ю жертви, терміново клич на допомогу когось із дорослих.
- Якщо хтось з однолітків жаліється тобі на те, що його цькують, вислухай і поспівчувай йому — це вже допомога. Разом подумайте, до кого з дорослих можна звернутися за порадою.
Ти відчуваєш себе жертвою цькування?
- Не думай, що ти в чомусь винний чи гірший за інших: жертвою булінгу може стати будь-хто.
- Про всяк випадок, спробуй визначити, що саме у твоїй поведінці чи зовнішності може дратувати однокласників. Зверни особливу увагу на охайність, дотримання правил гігієни тощо.
- Подумай, що може провокувати чіпляння — не бери із собою грошей, дорогих речей чи щось інше, що може зацікавити нападників.
- Уникай ситуацій, за яких ти можеш залишитись один на один з кривдниками. Ходи безпечними маршрутами.
- Не намагайся зрозуміти і виправдати агресорів, але й не роби з них монстрів — іноді вони дійсно не розуміють всієї міри того лиха, яке коять.
- Зроби спробу поспілкуватися наодинці з лідером, який провокує цькування, — без своєї свити він може виявитися досить нормальною людиною.
- Стримуйся та уникай відкритого конфлікту — не виказуй страху, не дратуйся, не плач, не давай волю гніву, не лізь першим у бійку, за можливості просто покидай «поле бою».
- Зрозумій, що кривдникам приносить задоволення твоє реагування на цькування.
- Проаналізуй, яка твоя реакція найбільше надихає їх, і роби навпаки.
- Спробуй взагалі не реагувати, але це не має бути вдавана байдужість — тебе дійсно не повинні зачіпати дражнилки чи глузування. Цьому можна навчитися.
- Поговори з психологом (не обов’язково шкільним), пошукай тренінги або поради із впевненої поведінки, керування гнівом, вміння казати тверде «ні». Навчись найпростішим способам зберігати спокій: порахуй до 10, повільно подихай, уяви себе в якомусь безпечному місці.
- За аналогією з тваринним світом, слідкуй, щоб твоя поведінка не нагадувала «підібганого хвоста» — тримайся впевнено, стій прямо, дивись у вічі або розфокусованим поглядом «крізь кривдника». Пам’ятай вислів: «Чим складніша проблема, тим рівніша спина».
- Підготуй і старанно завчи декілька фраз-відповідей на глузування. Потренуйся невимушено і з байдужим виглядом їх промовляти. Спробуй знецінювати ситуацію, використовуючи гумор.
- Не фокусуйся на шкільних проблемах. Шукай друзів за інтересами. У гуртках та спортивних секціях більше шансів знайти однолітків зі схожими уподобаннями.
- Не применшуй проблему. Якщо тобі некомфортно, сумно і не хочеться йти до школи — це вже достатньо серйозно.
- Не сподівайся, що «якось буде», і все минеться само собою. Проблему доведеться вирішувати.
- «Один у полі не воїн». Звернись по допомогу. Сильна людина шукає соратників по боротьбі.
- Не тримай ситуацію в секреті. Звернися по допомогу до того, кому ти довіряєш. Це може бути друг чи подруга, старший брат, сестра, вчитель, хтось із шкільної адміністрації, класний керівник, психолог, батьки, друзі батьків тощо.
- Поспілкуйся зі старшими учнями — у них можуть бути свої історії успіху і сучасний підхід до проблеми.
- Миттєво повідомляй батьків та всіх, кому довіряєш, якщо мав місце щонайменший прояв фізичного насилля: наступного разу все може бути набагато серйозніше.
- Не виконуй сліпо всі поради, що тобі дають. Спочатку оціни, наскільки вони прийнятні для тебе і реальні з точки зору твого внутрішнього стану, впевненості в собі і чи враховують усі обставини й особистісні риси кривдників.
Учителі також можуть бути булерами?
Учитель теж людина, і його можуть дратувати зовнішність, поведінка, деякі особистісні риси учнів: фізичні вади; слабкість; плаксивість; хворобливість; затримка психічного розвитку або, навпаки, «занадто високі» здібності; інакша раса чи національність; низький рівень достатку; неохайність; недотримання правил гігієни.
У дітей сильно розвинена інтуїція — вони миттєво «зчитують» справжнє (а не на словах) ставлення вчителя до особливої дитини. Це для них може бути знаком, що вчитель «на їхній стороні», і тому за цькування їм нічого не буде.
Згідно з результатами досліджень встановлено, що нерідко вдаються до знущання ті вчителі, які колись самі були жертвами булінгу. Але хай там як, саме вчитель є головним захисником дітей. Саме від нього залежить, наскільки ефективно відбуватиметься боротьба з булінгом.
Чому вчитель іноді потурає цькуванню
- Має низький рівень кваліфікації чи недостатній досвід, щоб припинити цькування. Реально не помічає й не розуміє проблеми.
- Недостатньо обізнаний щодо можливих небезпечних наслідків булінгу і недооцінює міру шкідливого впливу.
- Переконаний, що учень «сам винен». Помилково вважає, що «діти самі розберуться», тому краще не втручатися.
- Стає жертвою хитрощів нападника: той знущається з жертви, коли ніхто не бачить, а коли вчитель у класі, провокує жертву на сплеск гніву. Вчитель карає жертву, а не агресора і фактично долучається до булінгу.
- Відчуває таке саме роздратування щодо «несхожої» дитини, як і булери.
- Йому подобається булер, який на відміну від жертви впевнений у собі, симпатичний, краще фізично розвинений і взагалі є улюбленцем учителів.
Читайте також: Чем может помочь семейный психолог?
Декілька порад вчителю
- Цькування існує в навчальних закладах усього світу. Різниця тільки в тому, чи ефективними є профілактика та виявлення конкретних випадків і як швидко відбувається реагування на них.
- Лідером у дитячому колективі має бути тільки вчитель. Це він визначає правила поведінки, спосіб вирішення конфліктів, неприпустимість висміювання, знущань і застосування сили.
- Водночас він повинен створити у дітей відчуття, що дотримання певних правил поведінки — це їхній власний вибір. Розробити разом з ними своєрідний кодекс честі, де буде зафіксована неприпустимість насилля, знущання, викладення в соціальні мережі глузливих відео про однокласників.
- У боротьбі з випадками цькування застосовувати комплексний підхід до розв’язання проблеми, який включає роботу з класом, колегами, батьківським комітетом та усіма батьками. Проводити окрему індивідуальну роботу з головними дійовими особами конфлікту та їхніми батьками.
- Розібратися в собі, з’ясувати, чи часом жертва булінгу не дратує самого вчителя. За потреби обговорити проблему з психологом.
- Не включатися в булінг (іноді це відбувається мимоволі) — не виявляти ознак роздратування; не посміхатися, коли дитина потрапляє в кумедну ситуацію; тримати ситуацію під контролем.
- Чітко й недвозначно окреслити перед класом свою позицію — і не лише стосовно конкретного випадку, але й щодо явища булінгу загалом.
- Називати речі своїми іменами. Пояснювати, наскільки огидним є таке явище, як цькування.
- Відверто говорити з дітьми, що класний колектив хворий, і потрібно всім разом працювати на його одужання.
- Завантажувати дітей цікавими спільними справами. Знаходити в колективній діяльності місце для активності сором’язливих або заляканих дітей.
- При плануванні заходів враховувати, чи не потрапить до складної ситуації школяр з інвалідністю, із малозабезпеченої сім’ї або дитина, родина якої знаходиться в складних життєвих обставинах.
- Долучити до розв’язання проблеми шкільного психолога. За потреби запросити до роботи з класом незалежних спеціалістів (оптимізація стосунків у колективі, тренінги на згуртування тощо).
- Докладати окремих зусиль, щоб підняти самооцінку дітей, які піддавалися цькуванню.
- Штучно створювати для них ситуації успіху і перемоги.
- Організувати групу підтримки для жертви цькування. Запровадити в класі систему шефства над слабшими дітьми.
- При роботі з класом не акцентуватися на тому, хто в якій ролі виступав під час конфлікту.
- Якщо агресор не визнає за собою провини, не наполягати. Працювати з уявними ситуаціями.
- Практикувати форум-театр, рольові ігри, в котрих програвалися б поведінка агресора, його свити, жертви, спостерігачів.
- Читати на загальних зборах реальні історії або оповідання про цькування, передивлятися фільми чи відеосюжети за темою з подальшим колективним їх обговоренням.
- Запропонувати учням описати у невеликих творах те, що, на їхню думку, відчуває жертва насилля.
- У складних ситуаціях не виключати можливість переведення агресора чи жертви до іншої школи або навіть звернення до правоохоронних органів.
- Робити все можливе для покращання загальношкільної атмосфери: сприяти якомога більшій відкритості навчального закладу, прозорості всіх процесів, готовності визнавати помилки й рухатися далі.
- Сприяти тому, щоб представники адміністрації школи та весь викладацький склад зрозумів, наскільки проблема булінгу жахлива й небезпечна.
- Ініціювати встановлення відеокамер в класах та коридорах навчального закладу, але передусім у місцях, де мали місце епізоди насилля.
Найчастіше тема шкільного булінгу стосується дітей та підлітків. Але непоодинокі випадки, коли жертвою стає учитель. Не виключено, що згодом ми знову повернемося до цієї теми, щоб поговорити про те, як захистити від булінгу наших вчителів.
Мария Кириленко
Киево-Святошинский ЦСПР
www.boyarka.cspr.info
“Фармацевт Практик” #12′ 2018
