Статті

Територія аптеки: відвідувач з кашлем

Під час підвищеної захворюваності на гострі респіраторні інфекції кашель є найпоширенішим симптомом, що потребує амбулаторної медичної допомоги. При виборі препарату потрібно керуватися принципами раціональної фармакотерапії, тобто використовувати лікарські засоби за показаннями з урахуванням безпеки для пацієнта і з прогнозованою високою клінічною ефективністю [1]

«Загрозливі» симптоми при кашлі

Терміново звернутися до лікаря доцільно при таких симптомах:

• Кашель, який триває більше 1 тиж, а також супроводжується температурою тіла вище 38 ° С протягом 3 днів і більше.
• Кашель із задишкою і болем у грудній клітці при диханні, з нападами задухи, зміною голосу, рясним потовиділенням, ознобом, слабкістю і зменшенням маси тіла.
• Кашель з виділенням густого зеленуватого мокротиння; раптовий напад сильного кашлю, особливо протягом 1 год без перерви та з прожилками крові, а також з рясним відділенням мокротиння.

За відсутності загрозливих симптомів на наступному етапі фармацевтичної опіки можна здійснити вибір фармацевтичної групи для лікування кашлю [2].

Пам’ятка провізору

У випадках ларингіту, трахеїту, бронхіту (при легкому перебігу), вдиханні подразнюючих парів (якщо це не загальний стан) можливе самолікування. Підозра на інші захворювання потребує консультації лікаря, а на несправжній круп, чужорідне тіло в дихальних шляхах — надання швидкої допомоги [2]

Протикашльові чи відхаркувальні?

Для лікування кашлю найчастіше призначають протикашльові та відхаркувальні засоби [3].

За фармакологічною дією протикашльові препарати поділяють на дві групи — центральної та периферичної дії.

При кашлі слабкої інтенсивності призначення протикашльових препаратів є невиправданим, оскільки їхня дія спрямована на тимчасове зменшення вираженості симптомів. У той же час кашель може бути обумовлений безліччю причин, усунення яких і є основною метою лікування.

Протикашльові засоби показані при вираженому кашлі (сухому, надсадному, виснажливому, непродуктивному). Такий кашель може підвищувати артеріальний, внутрішньогрудний та внутрішньоочний тиск, що є неприпустимим при супутній артеріальній гіпертензії, глаукомі, порушенні мозкового кровообігу й загрожує гіпертензивним кризом, інсультом, розвитком легенево-серцевої недостатності, емфіземи [3].

У хворих з продуктивним кашлем хороші результати досягаються при використанні відхаркувальних засобів [1].

Читайте також: Как лечить сухой кашель?

Протикашльові засоби центральної дії

Зазначені препарати пригнічують кашльовий рефлекс. Залежно від наркогенного потенціалу і знеболювальних властивостей протикашльові засоби центральної дії поділяють на наркотичні та ненаркотичні. Першу групу становлять наркотичні алкалоїди опіуму (опіати), їхні похідні із сильним протикашльовим ефектом (кодеїну фосфат) та комбіновані препарати. Однак їх можна застосовувати лише короткими курсами, щоб мінімізувати ризик звикання, а також для лікування кашлю, резистентного до інших препаратів. До другої групи входять синтетичні протикашльові засоби, такі як декстрометорфан та комбіновані препарати на його основі [1].

Ненаркотичні протикашльові засоби центральної дії (глауцину гідрохлорид, окселадин та бутамірату цитрат) мають сильніший, ніж у кодеїну, протикашльовий ефект, але не пригнічують дихання, не порушують діяльність травного тракту, не спричиняють медикаментозної залежності [3].

Пам’ятка провізору

Протикашльові засоби центральної дії та їхні комбінації протипоказані в період вагітності, дітям до 2 років, одночасно з вживанням алкоголю, а також прийомом снодійних, психотропних засобів та аналгетиків [2].

Протикашльові засоби центральної наркотичної дії обмежено застосовують у хворих на кашлюк і сухий плеврит, при загрозі аспірації та при онкопроцесах. Їх необхідно призначати коротким курсом.

При сухому кашлі, що зумовлений подразненням верхніх дихальних шляхів («горловий»), метилморфін та декстрометорфан комбінують із відхаркувальними засобами.

Застосування глауцину гідрохлориду і комбінованих препаратів може призвести до зниження артеріального тиску та запаморочення, тому їх обмежено застосовують у пацієнтів із артеріальною гіпотензією [3].

Препарати, що містять окселадин, бутамірат і декстрометорфан, не рекомендують застосовувати водіям та представникам професій, що потребують підвищеної уваги [2]

Протикашльові засоби периферичної дії

Механізм протикашльового ефекту опосередковується блокадою кашльових рецепторів при контакті зі слизовою оболонкою ротоглотки, внаслідок чого зменшується рефлекторна стимуляція кашлю [1]. Протикашльові засоби даної групи представлені преноксдіазином — синтетичним препаратом із комбінованою дією. Він слабо пригнічує кашльовий центр, блокує периферичні рецептори верхніх дихальних шляхів (місцевоанестезуюча дія) та виявляє спазмолітичну дію, запобігаючи бронхоспазму [3].

Пам’ятка провізору

Хворим із патологією бронхів та легенів протикашльові препарати периферічної дії протипоказані, тому що пригнічення вологого кашлю може призвести до затримки мокротиння та прогресування інфекційного процесу. Застосування преноксдіазину спричиняє сухість у роті та горлі, а також розвиток артеріальної гіпотензії. При розжовуванні преноксдіазину можливі оніміння та втрата чутливості слизової оболонки рота і горла [3]

Відхаркувальні засоби

При продуктивному кашлі необхідно покращувати евакуацію мокротиння з верхніх дихальних шляхів, тому доцільно застосовувати відхаркувальні засоби, які розріджують мокротиння та полегшують його виведення [1, 3].

Відхаркувальні засоби за механізмом дії умовно поділяють на дві групи. Препарати першої групи розріджують бронхіальний секрет за рахунок збільшення секреції бронхіальних залоз (переважно водного компонента слизу) і тому називаються секретомоторними відхаркувальними засобами.

Муколітики, препарати другої групи, зменшують в’язкість мокротиння внаслідок порушення структури мукополісахаридів, що зумовлюють специфічну консистенцію бронхіального секрету [3].

Секретомоторні препарати

До секретомоторних відхаркувальних засобів відносять препарати рефлекторної дії (галенові препарати з трави термопсису, коріння солодки, алтею, подорожника, плюща; терпінгідрат, гвайфеназин; ефірні олії лікарських рослин тощо); препарати резорбтивного типу дії (натрію йодид, калію йодид, натрію гідрокарбонат тощо); препарати змішаної дії (мукалтин) [3].

Пам’ятка провізору

Секретомоторні відхаркувальні засоби не комбінують із протикашльовими та антигістамінними препаратами, особливо першого покоління, у яких проявляється значна М-холіноблокуюча дія (зменшення секреції бронхіальних залоз).

При застосуванні секретомоторних засобів з рефлекторною дією (переважно препаратів на рослинній основі, діючими речовинами яких є алкалоїди, сапоніни та ефірні олії) рекомендовано вживати додатково до звичайної норми до 1,5–2 л рідини для компенсації фізіологічних витрат. Не бажано одночасно приймати препарати, що призводять до зневоднення (сечогінні, проносні та ін.) [3].

Секретомоторні відхаркувальні засоби резорбтивного типу дії через збільшення мокротиння та посилення кашлю в перші дні лікування можуть спричиняти (особливо у дітей) порушення дренажної функції легенів та реінфекції. З обережністю призначають препарати, що містять йодиди, при захворюваннях щитоподібної залози, у період вагітності, при гострих інфекційних процесах. За тривалого застосування йодиди можуть призвести до розвитку йодизму (нежить, кропив’янка, набряк Квінке) та порушень функції щитоподібної залози з ознаками гіпертиреозу

Читайте також: Чем лечили кашель наши предки

Муколітичні засоби

Муколітичні відхаркувальні засоби поділяють на ферментні препарати (трипсин кристалічний, рибонуклеаза тощо); синтетичні муколітики (ацетилцистеїн; карбоцистеїн); стимулятори синтезу сурфактанта (бромгексину гідрохлорид, амброксолу гідрохлорид); замінники сурфактанта; комбіновані препарати.

Протеолітичні ферменти (трипсин кристалічний, рибонуклеаза тощо) зменшують в’язкість та еластичність мокротиння, набряк та явища запального процесу. Сьогодні ці препарати практично не застосовують, тому що на фоні їхнього прийому досить часто розвиваються бронхоспазм, алергійні реакції та кровохаркання.

Синтетичні муколітики (ацетилцистеїн та карбоцистеїн) порушують структуру мукополісахаридів внаслідок розриву дисульфідних зв’язків та зменшують в’язкість мокротиння [2, 3].

Пам’ятка провізору

Ацетилцистеїн потрібно призначати своєчасно: в період максимальної продукції в’язкого мокротиння.Застосування при непродуктивному кашлі спричиняє небажані ефекти у вигляді бронхоспазму (особливо в молодшому дитячому віці) та пригнічення діяльності війчастого епітелію. Препарат протипоказаний у І триместрі вагітності, а у ІІ та ІІІ триместрах призначають лише за суворими показаннями під контролем лікаря. Ацетилцистеїн фармакологічно несумісний з антибіотиками та протеолітичними ферментами. Зменшує всмоктування пеніцилінів, цефалоспоринів, тетрациклінів, аміноглікозидів, тому дані препарати приймають з інтервалом не менше 2 год.

Карбоцистеїн не рекомендовано застосовувати особам з ерозивно-виразковими ушкодженнями травного тракту, хворобами нирок, у I триместрі вагітності. Карбоцистеїн можна призначати дітям починаючи з 2 років. Він посилює дію глюкокортикостероїдів та теофіліну, натомість протикашльові та атропіноподібні препарати послаблюють дію карбоцистеїну [3].

Бромгексин та амброксол застосовують з обережністю у пацієнтів з виразкою травного тракту

Підготувала Олександра Демецька, канд. біол. наук

Література

1. Зайцев А.А. Кашель: по страницам международных рекомендаций // Эффективная фармакотерапия. – 2019. –Т. 15, № 27. – С. 38–48.
2. Білай І.М. Клінічна фармація. Збірник лекцій для провізорів-інтернів зі спеціальності «Загальна фармація». Запоріжжя, 2013
3. Савченко Н.В., Шумейко О.В. Засоби для лікування кашлю: клініко-фармакологічні аспекти. Газета «Новости медицины и фармации». – 2009. – № 15 (289).

“Фармацевт Практик” #2′ 2020