Підготовка фармацевтів у Львівському університеті за часів Польщі
Після розпаду Австро-Угорщини та проголошення 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки Львів стає столицею нової держави, але одночасно також ареною кровопролитної польсько-української війни. Східна Галичина переходить під владу Польщі. І хоча її статус мав визначатися з урахуванням інтересів українського населення, нова польська влада повністю ігнорує цю вимогу. Від 1920 р. Львів стає звичайним воєводським містом, а утворення у Варшаві, Познані та Вільнюсі нових польських університетів спричиняє значний відтік професорсько-викладацького складу з Львівського університету, зокрема і з медичного факультету.
М. Панчишин
Оскільки нова влада значно обмежила доступ студентів непольського походження до вищої освіти (через ліквідацію українських кафедр у Львівському університеті також), українська інтелігенція Галичини вдалася до більш радикальних методів боротьби за свої освітні права шляхом створення підпільного (таємного) університету, який існував у 1921–1925 рр.
З 1921 р. у його складі було організовано медичний факультет з 10 кафедр, де навчалося 185 студентів. Серед викладачів були М. Панчишин, М. Музика, І. Куровець, С. Балей, О. Барвінський та ін. Через відсутність відповідної лабораторної та клінічної бази студенти 3-го і наступних курсів продовжували своє навчання у Празі, Відні, інших університетах за кордоном. Однак не встановлено фактів, які б свідчили про підготовку фармацевтів в Українському таємному університеті.
Філософи проти фармацевтів: сумні наслідки
Перші реформи фармацевтичної освіти у міжвоєнній Польщі в 1920 р. фактично не торкнулися навчального процесу на фармацевтичному відділенні Львівського університету. Водночас наростала криза у ставленні Ради філософського факультету, куди формально входило медичне відділення, до вивчення фармації як науки і професії. Через те медичне відділення зберегло 2-річну навчальну програму, тоді як в інших університетах Польщі було запроваджено 3- і 4-річні навчальні програми.
Початок цього конфлікту 1897 р., коли з перенесенням кафедри фармакогнозії і приєднанням до кафедри фармакології медичного факультету філософський факультет втратив вплив на кінцевий результат навчання фармацевтів. Крім того, навчання фармацевтів у той час «перебувало у руках» нефармацевтів. Усе це відбувалося на фоні щораз більшого скерування фармації у її практичному та науковому аспектах у бік природничо-лікарських наук, натомість як у рамках філософського факультету надалі реалізувався хімічно-природничий напрямок.
У період після закінчення Першої світової війни та запровадження у польських університетах нової програми фармацевтичної освіти у Львові забракло людей, які б мали досвід практичної та наукової фармації і були здатні захистити фармацію як наукову дисципліну в межах філософського факультету. Прихильний до фармації професор Радзішевські у 1910 р. вийшов на пенсію, а його місце посів неприхильний «науковим крамарям та аптечним маніпулянтам» професор С. Толлочко. Так само дивився на фармацію і професор фармацевтичної хімії З. Вейберг.
Читайте також: Покровитель недужих. Шпиталь Святого Лазаря — головна лічниця середньовічного Львова
Саме в таких умовах після довгої попередньої підготовки 2 червня 1921 р. Рада філософського факультету ухвалила сумнозвісну постанову, присвячену навчанню фармації. У цій постанові зокрема наводяться такі аргументи на користь ліквідації навчання фармації на університетському рівні:
- «фармація не є полем наукової діяльності, внаслідок чого суспільство та інтелігенція … небагато мають з неї користі…»;
- «… не існує фармацевтична наука, для якої необхідно б було створювати нові заклади, оскільки фармація вимагає лише декількох предметів, які і так викладаються у кожному університеті…»;
- «навчання слід розширити, але у практичному напрямку, а не науковому. Фармацевтів буде достатня кількість, коли одна школа на цілу Польщу буде їх готувати, оскільки фармацевтів треба менше, ніж лікарів»;
- «аптекар не мусить бути вченим, повинен бути натомість добрим маніпулянтом … бо чи для виготовлення добрих супозиторіїв з масла какао … справді необхідні або ж стануть у пригоді основи гігієни чи бактеріології».
М. Музика
У підсумкових висновках читаємо: «Раді філософського факультету … найбільш правильним здається ліквідація університетського навчання фармації і створення для аптекарів середніх навчальних закладів на зразок середніх торговельних, промислових технічних шкіл, і не тільки на зразок, але разом з ними під контролем і опікою Міністерства охорони здоров’я і медичних факультетів, як це має місце з школами інших допоміжних лікарських професій».
Початково Рада медичного факультету прихильно поставилась до пропозицій «колег-філософів» і підтримала їхнє рішення про ліквідацію фармацевтичного відділення. І хоча згодом професори медичного факультету переглянули своє рішення, доля відділення вже була вирішена. Без згоди Сенату університету це рішення було передане 10 липня 1924 р. на розгляд міністра освіти і затверджене ним 31 липня 1924 р. Незважаючи на рішучий протест середовища аптекарів, всі рішення залишилися без змін і після закінчення 1924/1925 н.р. фармацевтичне відділення припинило своє існування.
Відновлення фармацевтичного відділу — заслуга аптекарів Галичини
Аналіз архівних документів та особистих архівів фармацевтів (Поратиньского, Ербарів, Кшижановскіх, Бобраньского) вказує на те, що завдяки зусиллям галицьких фармацевтичних організацій, насамперед Галицького аптекарського товариства (голова — д-р Г. Рібенбауер), Львівського відділення Польського фармацевтичного товариства (голова — д-р Я. Поратиньскі), Ґреміуму аптекарів (голова — мгр. А. Ербар), за підтримки багатьох послів Сейму наприкінці 1929/30 н.р. міністр освіти підписав рішення про відновлення фармацевтичного відділу при медичному факультеті університету з 4-річною навчальною програмою.
Відновлення відбулося завдяки величезній підтримці аптекарів Галичини. Зокрема, Галицьке аптекарське товариство від імені усіх професійних організацій фармацевтів Львова підписало з Сенатом університету угоду про передання в безоплатне користування для студентів відділу 3-го і 4-го поверхів у будинку Товариства на вул. Грушевського, 15 та обладнання лабораторій за власний кошт.
В. Косковскі
Унаслідок пізнішої корекції угоди на кошти фармацевтів було побудовано окремий фармацевтичний корпус «Collegium Pharmaceuticum». На двох поверхах будинку розташувалися дві великі студентські аудиторії (на 60 осіб кожна), дві сучасно обладнані наукові лабораторії з кабінетами для професорів, бібліотека (подарунок аптекаря Ю. Францоза), лекційна зала у цокольному приміщенні. У корпусі знаходилися заклади фармацевтичної та органічної хімії і заклад технології лікарських форм. Заклад фармацевтичної хімії окремо отримав колекцію зразків продукції усіх польських та більшості закордонних фармацевтичних фірм.
Першим директором відділу був професор Я. Парнас, від 1936 р. — професор В. Косковскі. Слухачі фармації були звичайними студентами медичного факультету, за винятком випускників закордонних навчальних закладів, які нострифікували диплом.
Відділ працював за новою навчальною програмою, яка передбачала закінчення середньої школи (гімназії) і 4-річний (3 курси та 2 триместри) курс навчання. Порівняно з попередніми цей навчальний план містив також елементи медичної освіти. Основні його тенденції збереглися до нашого часу.
Після кожного курсу студенти складали річні екзамени, а після 3-го і 4-го — по одному магістерському екзамену. Після успішного складання екзаменів студент присягав про дотримання вимог деонтології і права, після чого отримував диплом встановленого зразка. Однак лише після проходження однорічної практики в аптеці диплом набував повної юридичної сили. Заняття для фармацевтів проводили як окремо, так і зі студентами медичного і математично-природничого факультетів.
Читайте також: Історія фармації Тернопільщини
Зі звітів директора фармацевтичного відділу професора Я. Парнаса випливає, що кандидатів на вступ було так багато, що рада медичного факультету запровадила обмеження кількості студентів на 1-й курс до 60 осіб та зарахування кандидатів на конкурсній основі. Наприклад, у 1934/35 н.р. зі 118 кандидатів на 1-й курс було зараховано лише 62 особи.
Наукова діяльність фармацевтів
З відновленням у 1930 р. фармацевтичного відділу при медичному факультеті Львівського університету наукова праця фармацевтів надалі зосереджувалася при закладі фармацевтичної хімії. Під керівництвом професора Бобраньского дослідження проводилися у напрямку гетероциклічних сполук та аналізу ліків. У 1934–39 рр. було опубліковано 11 експериментально-дослідних праць у польських та закордонних виданнях, 2 наукові монографії і підручник з органічної препаратики.
Після довгих досліджень було отримано серію сульфаніламідів, похідних гідроксихіноліну. Ці сполуки в подальших дослідженнях, проведених у Ягеллонському університеті, виявили сильну протитуберкульозну активність. На той час це були перші дійсно ефективні протитуберкульозні засоби. Однак війна припинила ці дослідження.
Діяльність інших фармацевтичних закладів обмежувалася навчальним процесом і не була такою значною, як в закладі фармацевтичної хімії. Це можна пояснити відсутністю наукової фармацевтичної школи у Львові, браком наукових кадрів (більшість працівників закладів становили не фармацевти або ж магістри одразу після закінчення навчання) та погодинним характером праці у фармацевтичних закладах.
1 січня 1940 р., після реорганізації медичного факультету університету в медичний інститут, фармацевтичний відділ був трансформований у фармацевтичний факультет. На основі вивчення та систематизації розрізнених даних встановлено, що у період діяльності фармацевтичного відділення при філософському факультеті (1853–1925 рр.) та фармацевтичного відділу при медичному факультеті (1930–1939 рр.) у Львівському університеті було підготовлено близько 1300 фармацевтів з вищою освітою.
Фото під заголовком: Ігор Садовий
Література
- Зіменковський Б.С., Калинюк Т.Г., Лесик Р.Б., Різничок С.В., Терещук С.І., Терещук Т.О. Сув’язь поколінь. Фармацевтичний факультет Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького: 1853–2009. – Львів, Наутілус, 2009. – 532 с., іл.
“Фармацевт Практик” #6′ 2020
