Таблетки проти ін’єкцій: ВООЗ рекомендує, МОЗ — впроваджує
Більшість пацієнтів, а також деякі лікарі щиро вірять у те, що ін’єкція є більш дієвим шляхом доставки лікарського препарату, порівнюючи із пероральними формами. Натомість наприкінці травня поточного року Міністерство охорони здоров’я оприлюднило інформацію про те, що не має значення, в якій саме формі діюча речовина потрапить до організму
Небезпечна ін’єкція
На сьогодні ін’єкції — одна з найпоширеніших лікарських маніпуляцій. Щорічно на планеті роблять мінімум 16 млрд уколів. Але насправді проведення ін’єкцій не завжди виправдано. Тому відповідно до рекомендацій ВООЗ за можливості слід віддавати перевагу неін’єкційним лікарським засобам.
Відповідно до визначення ВООЗ безпечна ін’єкція — це процедура, що не приносить шкоди пацієнтові, не підвищує ризик, якому можна запобігти, для особи, що виконує цю процедуру, а також не призводить до утворення відходів, небезпечних для інших людей.
Небезпечні інфекції можуть стати причиною передачі різних патогенних мікроорганізмів, включаючи віруси, бактерії, гриби та найпростіші. Вони можуть також бути причиною ускладнень неінфекційного характеру, таких як абсцеси й токсичні реакції.
До того ж часто шприци або голки використовують повторно, що може призвести до прямого (через контаміноване обладнання) або непрямого (через контаміновані медичні пробірки) зараження пацієнтів патогенними мікроорганізмами.
Ризики, пов’язані з практикою небезпечних ін’єкцій, були підтверджені документально щодо трьох основних гемоконтактних патогенних мікроорганізмів, а саме вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та вірусів гепатиту В і С.
Читайте також: Що варто знати про гепатит С
На думку ВООЗ, кращим способом профілактики інфекцій, пов’язаних з ін’єкціями, є скасування непотрібних ін’єкцій. У деяких країнах до 70% ін’єкцій не є необхідними з медичної точки зору. Якщо можна підібрати альтернативні методи лікування (пероральні або ректальні), то їхнє використання є більш доцільним, оскільки знижує ризик контакту з кров’ю та інфікованими препаратами, а значить, і ризик інфекції [1].
Безпечно та бюджетно
Використання таблеток замість уколів (якщо вони мають рівноцінну дію) має чимало переваг. Медпрацівник може випадково поранитися голкою, якою було зроблено ін’єкцію пацієнтові. Отже, шанси заразитися небезпечними захворюваннями (ВІЛ, гепатити В та С) підвищуються.
Використаний засіб для ін’єкцій є небезпечним сміттям, що підлягає складній та недешевій утилізації, тому завдяки використанню пероральних (або ректальних) форм можна зменшити навантаження на довкілля.
Ін’єкційна форма препарату дорожче обходиться бюджету, ніж таблетована, збільшуючи витрати на придбання шприців, голок, вати, рукавичок, медичного спирту, а також значно збільшує робочий час медичного персоналу при переважному виконанні ін’єкцій.
Без болю та страху
Переваги заміни парентерального введення ліків на внутрішнє застосування існують і для пацієнтів. Традиційно ін’єкційні форми призначають пацієнтам стаціонару, тож нерідко людина змушена перебувати в лікарні навіть у випадках, коли відсутня потреба в цілодобовому нагляді лікарів. Натомість пероральні форми дозволяють лікуватися вдома. Якщо пацієнтові все ж показано лікування в стаціонарі, то використання неін’єкційних форм дозволить зменшити больовий синдром, пов’язаний з ін’єкцією.
Цілком зрозумілими є «плюси» й для дітей, оскільки використання шприца з голкою має больовий і психологічний аспект. Після цього діти можуть почати панічно боятися лікарів і лікарень. Хоча ні діти, ні дорослі не повинні терпіти біль, якщо можна обійтися без нього.
Питання рівнозначності таблеток та ін’єкцій
Сучасні таблетовані препарати не поступаються своєю ефективністю ін’єкційним, тому в більшості випадків не має значення, в якій формі діюча речовина потрапить до організму.
Ін’єкційна форма є необхідною на етапі надання невідкладної допомоги (втрата свідомості), при необхідності швидкої дії препарату, а також при захворюваннях, які лікують тільки парентеральними формами (інсулінозалежний цукровий діабет).
Читайте також: Інсулінова капсула як заміна ін’єкціям
Наприклад, при неспецифічному болю в спині, зокрема спондилоартрозі, й НПЗП, й міорелаксанти, й хондропротектори в таблетках мають таку саму біодоступність, як їхні ін’єкційні форми. Більшої ефективності можна досягти тільки в тому випадку, якщо вводити міорелаксанти або НПЗП безпосередньо в місце запалення. Цей метод, що має назву «локальна ін’єкційна терапія» («блокада»), може застосовувати тільки досвідчений лікар, при цьому далеко не всі пацієнти потребують такого лікування.
Якщо ж укол роблять в сідничний м’яз, до «епіцентру» болю ліки потрапляють у тому ж обсязі, що і при пероральному прийомі. При цьому ін’єкції можуть спровокувати ускладнення у вигляді болючих ущільнень та навіть абсцесів у м’язах сідниці.
Традиційно ін’єкційні форми призначають пацієнтам стаціонару, тож нерідко людина змушена перебувати в лікарні навіть у випадках, коли відсутня потреба в цілодобовому нагляді лікарів. Натомість пероральні форми дозволяють лікуватися вдома. Якщо пацієнтові все ж показано лікування в стаціонарі, то використання неін’єкційних форм дозволить зменшити больовий синдром, пов’язаний з ін’єкцією
Також тривалість дії препарату не залежить від того, у який спосіб лікарська речовина потрапляє до організму: прийнято ліки перорально, введено в м’яз або у вену з допомогою крапельниці.
Отже, якщо пацієнт не перебуває на межі між життям та смертю, а також якщо в змозі самостійно приймати ліки, ін’єкції не потрібні.
У зв’язку з цим Міністерство охорони здоров’я пропонує змінити в Україні підхід до призначення лікарських засобів. Пропонується, щоб лікарі призначали препарати в таблетованій формі в тих випадках, коли таблетка та ін’єкція мають рівнозначну дію.
Пероральні форми — в пріоритеті
Міністерством охорони здоров’я України для громадського обговорення пропонується проект наказу «Про затвердження змін до деяких наказів Міністерства охорони здоров’я України».
Читайте також: «Розумна» голка допоможе ін’єкції влучити точно в ціль
Проект наказу розроблено з метою внесення змін до наказів МОЗ України: від 22 липня 2009 р. № 529 «Про створення формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я», від 17 липня 2017 р. № 801 «Про затвердження Положення про застосування Національного переліку основних лікарських засобів під час організації процесу забезпечення населення лікарськими засобами в закладах і установах охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів» [2].
Проектом наказу пропонується встановити, що в закладах охорони здоров’я пріоритетним є застосування неін’єкційних (пероральних) форм лікарських засобів. Тобто при лікуванні пацієнта лікар буде надавати пріоритет неін’єкційним формам препаратів у випадках, коли ін’єкційні форми не є обов’язковими (виключними) для застосування.
Проектом наказу пропонується:
- доповнити джерела наукової інформації, в яких консультативно-експертні групи здійснюють пошук даних під час відбору лікарських засобів для включення до Державного формуляра лікарських засобів, Рекомендаціями ВООЗ щодо сприяння раціональному використанню лікарських засобів;
- встановити, що пріоритетним є застосування неін’єкційних (пероральних) форм лікарських засобів, рекомендованих до застосування джерелами, вказаними у Методиці створення формулярів лікарських засобів.
Прогноз впливу
Передбачається, що реалізація проекту наказу матиме вплив на інтереси населення, яке потребує лікування в закладах охорони здоров’я, а також на суб’єктів господарювання, що здійснюють лікувальну діяльність в закладах охорони здоров’я.
У короткостроковій перспективі очікується негативний вплив через відчутний дискомфорт від нововведень, оскільки реалізація акта передбачає необхідність часткової перепідготовки працівників.
У середньостроковій перспективі фахівці очікують позитивний вплив через зменшення застосування ін’єкційних форм лікарських засобів.
Загалом, рекомендації щодо пріоритетного застосування неін’єкційних форм лікарських препаратів сприятимуть раціональному використанню препаратів під час стаціонарного лікування хворих, ліквідації потенційно негативних наслідків у вигляді ускладнень і розвитку додаткових бактеріальних інфекцій, а також покращанню психологічного стану пацієнтів під час лікування та поліпшення стану громадського здоров’я населення в цілому.
Проте необхідно пам’ятати, що тільки лікар може прийняти рішення про методи лікування та спосіб застосування ліків у конкретного пацієнта. При цьому він несе повну відповідальність за призначену терапію. Спроба втручатись у лікувальний процес державних органів за допомогою директив є неприпустимою.
Підготувала Олександра Демецька, канд. біол. наук
Література
- Комплект методических материалов по безопасности инъекций и сопутствующим процедурам. ВОЗ, 2011
- Повідомлення про оприлюднення проекту наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства охорони здоров’я України»
“Фармацевт Практик” #9′ 2019
